Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вайнерт дивився на нього ошелешено:

— Що відбувається??

Якась жінка вереснула коротко і різко — Рат обернувся і зазирнув у її нажахане обличчя. Усі навколо заціпеніли. Ніхто навіть не кліпав очима. На мить запала німа сцена, що протривала, як здавалося Ратові, годину. Аж доки голос кельнера припинив загальний параліч.

— Боже праведний! — вигукнув він. — Хтось стрибнув!

Частина відвідувачів уже кинулася до вікон, Рат ліг грудьми широку балюстраду, щоб якомога далі вихилитися вздовж похилого вікна.

Справді: там, долі, хтось лежав. Перші випадкові свідки, що опинилися на місці повільно і обережно наближалися до неживого тіла.

Рат глянув на Вайнерта. Не перемовившись ані словом, вони кинулися до ліфта, якого, звісна річ, не було на поверсі ресторану. Перед дверима до ліфта вже формувалася невеличка черга.

— Це може протривати вічність! — гукнув Вайнерт. — Спустимося сходами!

Рат неохоче пішов за журналістом. Попри те, що ресторан не був навіть на півдорозі до верхівки радіотехнічної вежі, і вони стрибали вниз по сходах так швидко, як могли, їм знадобилося чимало часу, щоб досягти землі.

Жменька глядачів утворила навколо тіла неправильне коло і трималася на поважній відстані, одночасно приваблювана і відштовхувана виглядом спотвореного падінням тіла. Рат і Вайнерт пропхалися ближче, і Рат упізнав обернене набік обличчя. Він кивнув Вайнерту, і той зрозумів.

— Вайнерт, «Таґеблат», — відрекомендувався журналіст і став підходити до свідків, які мимоволі сахалися від нього.

— Хтось бачив, як це сталося?

Кілька людей, мабуть, зрозуміли питання, як запрошення іти геть. Але присадкуватий чоловік у сірому однострої відповів на запитання Вайнерта. Рат упізнав цербера, якому вони сплачували за вхід.

— Та що ж, він стрибнув, — повідомив охоронець. — Не він перший! Час би щось там зробити. Або не пускати сторонніх на оглядову платформу, або загорожу зробити таку, щоб ніхто не переліз.

Рат подивився на тіло. Поза сумнівом, це він. Кремпін налягав на макіяж і на засоби кінематографічного гриму, щоб приховати свою справжню зовнішність. Він вибілив собі волосся до світло-русявого і видовжив ніс восковою наліпкою, а також мав фальшиві вуса, які відвалилися від сильного удару і звисали на ганчірці. Обличчя було практично неушкодженим, за винятком подряпини на правій щоці, але неприродньо перекручені кінцівки створювали жахливе видовище. Під тілом розпливалася калюжа крови. Проте Рат помацав його сонну артерію.

Нічого.

Чоловік загинув.

Зараз на Фелікса Кремпін заведуть нове досьє у поліції. Як на труп.

Краще не зіткнутися тут з колегами, подумав Рат.

Він підвівся і підійшов до Вайнерта.

— Я мушу йти звідси геть, — сказав він. — Поспілкуєшся з поліцією ти.

Вайнерт кивнув, і Рат пішов. Наразі ліфт, мабуть, досяг першого поверху — назустріч Ґереонові йшло чимало з тих, кого він нещодавно бачив у ресторані, навіть ліфтер покинув своє робоче місце. Рат звів очі на сталевий каркас Радіовежі. Оглядовий майданчик, з якого Кремпін спершу мав упасти на дах ресторану, а вже звідти на тротуар, був розташований на добрячих сто метрів вище. Побачивши осиротілий ліфт, Рат не думав двічі, а одразу ввійшов. Ліфт чудово рушив без жодного ліфтера.

Цього разу, повз ресторан, аж до самої вершини.

Можливо, він його таки застукає!

Рат просто не міг уявити, щоб Кремпін стрибнув сам. Хтось мав його підштовхнути.

Вбивця Бетті Вінтер. Той, хто хотів перешкодити Кремпіну вказати на нього. Або вивести поліцію на його слід.

Але звідки він міг дізнатися про їхнє побачення?

Кремпін навряд чи міг йому довіритися. Чи таки міг? Чи не став убивцею Фелікса Кремпіна той, кому втікач довіряв найбільше у світі? Образ Манфреда Оппенберґа постав перед внутрішнім поглядом Рата.

Як на те, коли Рат вийшов з ліфта, на заскленому оглядовому поверсі було безлюдно. Щоб дістатися до найвищої платформи, він мав піднятися по сходах.

Раптом Ґереон опинився просто неба.