Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ох, до речі, комісаре, — знову вступила Еріка Фосс, — телефонувала фрау Клінґ. У вас запланована зустріч із начальником поліції.

Еріка зазирнула у блокнот, де записувала всі дзвінки:

— В понеділок, о п’ятій.

— З якого питання зустріч?

— Клінґ цього не казала. Ви ще отримаєте повідомлення у письмовій формі. Вона просто хотіла уточнити час.

Рат кивнув.

— Як там наша справа? — запитав він Ланґе. — Художник спромігся на щось пристойне?

Детектив мовчки вручив йому малюнок, на якому був зображений похмурий на вигляд чоловік, нітрохи не схожий на портрет того актора, що Зільке вибрав з колекції світлин Оппенберґа через його нібито подібність до незнайомця з перехрестя. Цей, натомість видавався більше схожим на...

— Ланґе, це могли б бути ви!

Детектив стенув плечима:

— Фройляйн Фосс теж помітила. Але це не я, присягаюся!

— Сподіваюся, ви маєте алібі, — суворим тоном сказав Рат і засміявся.

— Якщо ви спитаєте мою думку, то цей таксист не здатний змалювати людину з трьома очима і двома носами так, щоб ви її могли впізнати.

— Можливо, наш рисувальник не такий вправний.

— Якби це мало якесь значення! Я думаю, він точно дотримувався вказівок Зільке; от тільки наш свідок суперечив сам собі дедалі завзятіше. Найбільш повторювані слова, які я чув від нього впродовж останньої годин, були: «Ні, так, але не так! Інакше!»

— Не схоже, що портрет допоможе нам далеко просунутися.

— Ні, — докинула Фосс. — Якщо ми передамо його пресі, бідолашного пана Ланґе заарештують уже завтра вранці.

Ланґе хотів кинути малюнок у кошик на сміття, проте Рат не дозволив йому це зробити.

— Залиште! Можливо, ми таки зможемо якось з нього скористатися.

Ланґе знизав плечима.

— Як скажете... А що нового у вас? Виявили що-небудь?

Рат переповів детективові те, що він помітив, коли відвідував ріг вулиці на Гогенцоллерндам у неділю — тобто, майже нічого. Китайський ресторан, крамничка одягу, винарня.

— Не надто продуктивно.

— Ні, — визнав Рат. — Проте ми маємо почати саме з цього рогу вулиці, де жертва потрапила до рук нашого незнайомця. — Він показав на малюнок. — Згорніть картинку і беріть пальто — ми знову вирушимо туди, разом.

— Але ж не з цим портретом!

— Перш за все, ми просто показуватимемо людям портрет Вівіан Франк. Почнемо по крамницях, і, якщо це не спрацює, обійдемо також квартири. Можливо, хтось бачив Франк. Можливо, навіть з нашим фантомом.

Їм не дуже щастило. Усі продавці чоловічого одягу в крамниці знали Вівіан Франк — але тільки з кінокартин.

— У нас жінки нечасто купують, — зауважив один дотепник. — Чи Франк була іншої орієнтації?

Малюнок теж не справив ефекту — всі лише знизували плечима і роздратовано кривилися. Подібний результат слідчі отримали також у винарні, хоча виноторговець утримався від безглуздих дотепів і взагалі виявився дуже небагатослівним, як на берлінця. Китайський ресторан був іще зачинений, але після настійливого грюкання у двері, вони нарешті прочинилися. Азіат, що просунув голову у двері, не знав ні слова німецькою, але зрозумів два пред’явлені йому поліційні посвідчення, він вклонився і впустив офіцерів. Усередині пахло пивом і екзотичними спеціями, персонал готувався до приходу відвідувачів, тож усі були заклопотані. Попри те, всі працівники уважно оглянули портрет Вівіан Франк. Китайці, схоже, не ходили в кіно — Рат і Ланґе тільки похитали головою. Незнайомця за портретом теж ніхто не впізнав. Один з менеджерів досить пристойно розмовляв німецькою, тож перекладав. Рат показав на зелений плід у коричневій мисці, що його саме нарізав на скибки один з кухарчуків.

— Янґтао? — запитав Рат.