Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

П’ять тисяч марок. П’ять тисяч марок у коричневому конверті, який Рат знайшов у своїй поштовій скриньці у вересні. Він знав, звідки походять гроші. А однак витратив їх. А що ще він міг вдіяти? Поїхати на схід і покласти гроші назад у піджак Марлоу?

— Йдеться про Вівіан Франк, — сказав Рат і коротко змалював справу, не приховуючи від Марлоу також обставин, про які не згадувалося у газета, зокрема про підозру, що, можливо, хтось зі злочинного світу викрав актрису і жорстоко повівся з нею. Розрізані голосові зв’язки — як повідомлення для Оппенберґа: «Ми знищили вашу надію на успіх у звуковому кіно!»

— І ви хочете, щоб я розпитав, чи є хтось, хто робить такі неприємні речі за готівку? — запитав Марлоу, коли Рат скінчив.

— Якщо це хтось такий, у кого є доступ до ключів від «Луксора» у Вільмерсдорфі, то ми маємо гарячий слід.

— Якщо коротко, я знаю декого, хто може відімкнути практично будь-які двері без ключа, але нікого, хто забирає у людей голосові зв’язки, навіть за гроші. Проте заради вас я ще додатково поцікавлюся. Ми можемо зустрітися завтра ввечері?

— Це буде складно, — відповів Рат. — У мене зустріч. З дамою.

— Приходьте у «Плазу», я дістану вам квитки. Ваша супутниця зможе відпустити вас на п’ять хвилин. О пів на дев’яту, у фойє. У цей час буде перерва.

Ґереон змушений був рушати з увімкненими фарами, бо коли він вийшов з дому, було ще темно. Після розмови з Марлоу він уже не лягав спати, а поснідав і виїхав до Вестгафена. Шлях був попереду чималий.

Телефонна розмова з Марлоу вже не дала б йому заснути. Рат почувався не надто комфортно, зв’язавшись із цим слизьким бандитським босом, однак, якщо тобі потрібна інформація зі злочинного світу, кращого джерела, ніж Марлоу, годі шукати. Доктор М. мав контакти з різними ватагами, з яких утворювався злочинний світ Берліна, організований не гірше, якщо не краще, ніж Управління поліції з усіма його Інспекціями.

Дорогою через Моабіт Ґереон знову зупинився на Шпенерштрассе, зупинився на протилежному боці вулиці: у вікнах її квартири вже світилося, вона, мабуть, снідала з Ґретою. Сподіваймося, з Ґретою, а не з кимсь іще. Знову ревнощі жерли його серце — настільки болісно, що Рат мусив знову закурити, щоб заспокоїтися. Він запустив мотор і рушив далі. Кілька поворотів, а тоді залишалося тільки — вгору по Путліцштрасе, і за якихось десять хвилин він виїхав по Вестгафенштрасе на територію порту.

Годинник на башті адміністративної будівлі показував за чверть восьму, але у гавані вже кипіла робота. На заводі Форда теж. Навіть о цій ранній годині біля заводських воріт товклися сповнені надій безробітні. Цього разу Рат припаркував «Б’юїк» просто під світловою вивіскою «Форд».

Коли Рат зайшов у кабінет кадровика, той саме розпаковував свій портфель.

— Що ж ви вчора не прийшли? — пробурмотів він, пересунувши по столу кілька аркушів зі списком імен. — Мені не було потреби поспішати.

— Бо кажуть, поспішай неквапом, — відказав Рат, беручи аркуші.

Уже в машині він уважно проглянув список. Понад двісті прізвищ — усі з адресами і датами народження, професійним навчанням і датою вступу на роботу до компанії. Тут працювало багато некваліфікованих робітників. Недарма безробітні вишикувалися у чергу. Порівнюючи цей список зі списком Аденауера, Рат не відзначив нічого особливого. Збігалися тільки чотири прізвища — два Мюллера, один Шредер і один Крюгер, нічого особливого. Однак у списку «Форда» був тільки один Антон. Антон Шмідер, кваліфікований автомеханік, працював тут вже понад два роки. Найпевніше, то був рудий монтажник моторів, якого Балке називав Тоні. Той, що так раптово залишив тоді своє робоче місце! Чи не зробилося йому зле саме тоді, коли почув від двох новачків, які прийшли до нього на стажування, що з начальником зміни зараз розмовляє співробітник поліції? Рат позначив у списку адресу Шмідера.

На ранкову нараду він приїхав перед дев’ятою, вчасно, і мусив ще чекати на початок. Щоправда, багаж Вівіан Франк уже стояв там, вишикуваний на підвищенні перед дошкою, на якій Бьом іноді записував кілька ключових для розслідування слів, або малював стрілки й геометричні фігури, сенс яких ніхто не міг зрозуміти. За наказом Бьома, який зараз тихо розмовляв з Кронберґом, вміст валіз було розкладено довгому ряді столів. Колеги перешіптувалися, коли Рат увійшов до конференц-зали. Бьом підійшов до кафедри, розмови поступово припинилися. В останній момент увійшов Ланґе, роззирнувся і сів поруч з Ратом.

Бьом похвалив нового детектива за те, що він, разом із Ратом, розшукав багаж жертви. Мабуть, старший комісар вирішив, що Ланґе з’ясував місце перебування валіз, допитуючи таксиста, хоча сам детектив про таке й словом не обмовився.

Байдуже. Багаж не дав їм жодної істотної інформації, за винятком того, що Вівіан Франк, мабуть, мала гарний смак і багато грошей. Бьом покладав більше надій на складений брокером список імен: усі особи, що мали доступ до ключів від «Луксора». Однак Бульдог не забув також про наказ, який він віддав Ратові.

— Ви щось дізналися про приватного слідчого, якого наймав Оппенберґ?

— Я хотів сьогодні це з’ясувати, — збрехав він, коротко зирк­нувши на Ланґе, але той навіть оком не змигнув.

Навдивовижу, слідча група у справі Вінтер, яка досі тупцювала на місці, на крок випередила колег: Ґреф, зі своєю командою, натрапив на слід Кремпіна — і саме у Ґрюневальді, де, впродовж останніх днів, шукали його. Ґреф і Червінскі знайшли в одній з віддалених альтанок недопалки, ідентичні тим, які Рат виявив у порожній квартирі на Ґерікештрасе. Однак цього разу Кремпін теж вислизнув поліції просто з-під носа. Схоже, він ніколи не залишався на одному місці тривалий час. Чи з’явиться він сьогодні опівдні на Радіовежі? Рат не був цілковито у цьому впевнений, але таки умовився з Вайнертом про зустріч. Правда, журналіста не треба було довго вмовляти: не щодня тому випадали такі ексклюзивні інтерв’ю. Рат ніяк не міг зосередитися на обговоренні справи. Крім Вайнерта, він нікому не розповідав про зустріч — хотів дотримати дане Кремпіну слово.

Ранок минав, сповнений нудної рутини. Принаймні Бьом не доручав їх допитати жодного з посідачів ключа від «Луксора», Рату і Ланґе належало зосередитися на пошуках незнайомця з перехрестя.

Поліційний художник уже чекав у кабінеті комісара, коли вони нарешті вийшли з конференц-зали. Еріка Фосс варила гостеві каву. Секретарка, здавалося, дуже зацікавилася його мистецькою майстерністю.

— А що іще ви малюєте? — питала вона.

— Рисую, строго кажучи, — уточний той. — Я рисувальник. Рідше для поліції, здебільшого — у залі суду.

— Але задля мистецтва ви теж щось робите?

— Можна так сказати. Але суто, щоб згаяти час.

— А що ви тоді малюєте?

— Переважно міські пейзажі, краєвиди. Або вуличні сцени. Жанрові ескізи.

— Он як... — мовила Фосс, наливаючи гарячу воду у фільтр, міські пейзажі, мабуть, її не зацікавили.