Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цього разу Рат помчав до Бабельсберґа швидкісною трасою АФУС — не можна було баритися. Напис великими літерами на кабінці касира обіцяв десять кілометрів до Ванзеє. Забава коштувала своїх грошей. Та, хоча Рат нещадно гнав «Б’юїк», рівним, як стріла, шосе, до кіномістечка у Нойбебельсберзі він дістався заледве перед полуднем. Цього разу Ґереон не паркувався на Штансдорферштрасе, а заїхав просто на територію. Охоронець без балачок підняв шлагбаум, побачивши поліційне посвідчення.

Східне містечко, в якому Рат заблукав лише тиждень тому, вже демонтували — залишився лише каркас, крізь який Рат від самої брами побачив потрібний йому Великий павільйон. Він під’їхав машиною до воріт. Цього разу охоронець одразу впустив його всередину — застереження про зйомку над дверима не світилося.

Декорації в інтер’єрі дуже нагадували салон з «Бурі кохання» — можливо, трохи елегантніший і обставлений з більшим смаком, ніж у Белмана. Рудольф Черні репетирував сцену з жінкою, віддалено подібною до Вівіан Франк.

«Треба визнати, що Белманові, коли він підбирав заміну Бетті Вінтер, з Евою Креґер пощастило більше, ніж Оппенберґу», подумав Рат.

Самого ж Оппенберґа він ніде не бачив. Тож став чекати, доки Черні закінчить сцену.

Актор упізнав його і сам підійшов до Ґереона.

— Пане Рат, — сказав він, тиснучи йому руку, — що привело вас у наші краї? Натрапили на слід Вівіан?

— Це як подивитися, — уникнув прямої відповіді Рат. — Я хотів би спершу обговорити це з паном Оппенберґом.

— Боюся, ви запізнилися на лічені хвилини — наш продюсер щойно попрощався з нами на ближчі кілька годин.

— Сподіваюся, що він не повернувся до свого офісу, бо мене звідти саме сюди скерували!

— Ні, його запросили на обід, і я думаю, це не може бути надто далеко звіди... Стривайте лишень, — Черні озирнувся. — Сільвіє! Можеш підійти, будь ласка?

Спритна брюнетка, років двадцяти п’яти, з акуратною зачіскою над вродливим личком та з хлопавкою під пахвою, попрямувала до них швидким енергійним кроком.

— Сільвіє, можеш сказати панові Рату, куди саме сьогодні запрошено твого начальника?

Дівчина уважно подивилася на Рат, перш ніж відповісти.

— Запрошення надійшло від важливого ділового партнера.

— Від якого ділового партнера? У якому закладі я можу їх знайти?

Вона знову трохи завагалася, перш ніж відповісти.

— Не у закладі, — сказала вона. — Гер Маркард любить розважати своїх гостей вдома. Його кухня може конкурувати з кращими ресторанами Берліна.

— Маркард! Власник кінотеатрів?

Вона видавалася здивованою, що йому знайоме це прізвище.

— Керівництво кінотеатрами для нього тільки хобі, — відповіла вона. — Він також володіє копіювальною фабрикою і є великим кінопрокатником — одним із найбільших серед незалежних. Це важливо для того, хто намагається дати відсіч всесильній УФА.

— Для «Монтани», наприклад?

— Точно. Як і для багатьох інших менших компаній. Маркард бореться з УФА на нашому боці.

— І проти звукового кіно...

— Бо він не думає про гроші, а тільки про мистецтво. І він не єдиний, хто бачить у звуковому кіно загрозу для кіномистецтва. Він вважає, що маленькі компанії мають використати німе кіно у своїй боротьбі за виживання проти УФА, оскільки УФА у цій грі поставила все на звуковий фільм.

— Однак пан Оппенберґ не погоджується.

— Атож. Ми всі у «Монтані» не погоджуємося. Виробництво звукового фільму дуже витратне, звісна річ: сама лише оренда системи «Tobis» для звукозапису забирає скажені кошти! Але Оппенберґ каже, якщо ми не йтимемо ногу з часом, то можемо відразу пакувати манатки. І я боюсь, він має слушність.

Рат кивнув:

— І про це він сьогодні говоритиме з паном Маркардом?

— Перш за все, він хоче переконати його запровадити власну дистрибуцію також для звукових фільмів. Ми змушені були співпрацювати з іншою компанією. І хоча фільм у прокаті пройшов досить добре, економічно успішним він не став. З нашим другим звуковим фільмом це має відбутися інакше. Я особисто вважаю, що в якийсь момент пан Маркард зможе таки переконатися, що звукові фільми теж здатні сягати рівня справжнього мистецтва, так само, як німі. Але не можна, щоб цей момент прозріння аж надто забарився, бо пан Маркард нам украй потрібен, як наш прихильник у протистоянні з УФА.