Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат зрозумів, що тепер він цілковито заволодів увагою лікаря.

— Спробуймо просто оглядітися тут, — повів він далі. — Чи немає у вас звички класти кілька незаповнених підписаних бланків у шухляду вашої прекрасної Росвіти, щоб вона могла це заповнити на ваш розсуд. На жаль, тільки ви перераховуєте ці незаповнені довідки, і лише сьогодні, як на лихо, виявили, що кілька таких бланків форм — можливо, лише один, я залишаю простір для вашої уяви — було викрадено. Звісно, ви негайно подаєте заяву в кримінальну поліцію. Місцеве відділення поліції когось до вас вирядить, і вони попросять окреслити час, коли могла статися крадіжка. Тоді ви назвете час, коли Франк Бреннер відвідував ваш кабінет, разом із кількома іншими пацієнтами. І справи підуть своїм ходом. Без жодної шкоди для вас.

Доктор Борґхаузен слухав його мовчки. Рат відчув, що лікар ладен ухопитися за цю соломинку.

— Вибачте, у мене ще виклик додому, — сказав лікар нарешті. — А тоді я маю ще зробити заяву в поліцію — з приводу крадіжки.

Коли Рат повернувся додому, на нього чекав сюрприз. Щось таке, на що він справді ніяк не чекав.

Посеред любовно накритого обіднього столу, на сніжно-білій скатертині, стояли дві свічки у свічниках і торт до дня народження.

Каті стояла поруч зі столом. Вона, мабуть, почула його на сходах, бо свічки вже горіли.

— Щирі вітання з днем народження, Ґереоне! — сказала вона, всміхаючись.

Він мало не розчулився, побачивши її там, коло столу, і на мить захотів стиснути її в обіймах. Але інше почуття було сильнішим. Що довше він дивився на торт і мерехтливі свічки, то відчутніше ширився в ньому гнів. Що в неї робиться в голові, коли вона знову тут з’явилася? Після того, як кинула його! Після того, як він давно її списав з рахунку! Він вже почав її забувати! Навіщо вона тепер так все ускладнила?

— Отже, ти досі існуєш, — пробурмотів він.

Її усмішка зібгалася так, ніби хтось зім’яв її обличчя, як паперовий пакет.

— Можеш сказати, де ти була останні кілька днів? — гостро запитав він. — Ти зникаєш без слова, без повідомлення, без нічого, а тоді ще смієш просто повернутися сюди, ніби нічого не сталося?

— Але ж, Ґереоне! Тобі не треба гніватися! Не було нічого такого. Я...

— Я не гніваюся! Мені просто цікаво, навіщо нам ці ігри? Ти зникаєш. Ти кілька днів не відповідаєш. Тоді просто знову з’являєшся!

— Чому «ігри»? Ми вільні люди, кожен живе своїм життям. Ти це сам казав.

Так, він це сказав. Ніжно натякав Каті, що їй не слід забагато чекати від нього. І ці холодні слова не відштовхнули її від нього. Навпаки.

— Авжеж, це ігри, — наполягав він. — Ти запрошуєш мене на костюмований бал, а потім просто зникаєш, не дочекавшись?

— О Ґереоне! Ти прийшов, ти-прийшов і не прийшов! Я думала, ти знову мене залишив саму!

— Тому ти мусила піти з кимсь іншим?

— Герберт...

— Я не хочу знати його імені!

— Ґереоне, не хвилюйся! Не треба ревнувати, я...

— Я не ревнивий. І ти маєш слушність: ми вільні люди. Ця історія закінчилося, я зрозумів це за останні кілька днів.

Вона недовірливо подивилася на нього, щелепа їй повільно опустилася, і вона не зуміла вчасно зупинити цей рух.

— Яка історія? Ти говориш про наше кохання? Це для тебе історія? — В очах у неї стояли сльози. — Це щось, що ти просто кидаєш у попільничку?

А він уже сподівався уникнути цієї розмови, цієї ситуації. Він відчув, як гнівається на себе, що не зумів уберегти їх обох від цієї сцени. Завжди хтось мусить лишитися в лайні, подумав він. І знову цей хтось — я.

— Ти серйозно думала, що я це терпітиму? — просичав він. — Забери цей торт і забирайся сама! Іди до Герберта, до сестри, йди під три чорти!

Він відчував, що потрапив у погане кіно. Розчарований коханець. Він був нікчемним актором, жалюгідним собакою. І саме так він почувався.

— Це твій іменинний торт, я...

— Я не хочу клятого торта!