Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не давайте багато волі язику, комісаре.

— Поїздка до Бреслау недоречна, оскільки дуже сумнівно, що хтось з родини приїде на похорон загиблої, не згадуючи вже про ідентифікацію тіла.

— З чого ви робите такий висновок?

— Вівіан Франк відцуралася своєї рідні. Її батько відомий вроцлавський рабин, а сама Франк... вона була, так би мовити, чорною вівцею, про яку не згадують на сімейних урочис­тостях.

— Можливо, — зауважив Бьом, — але факт смерті часто змінює ставлення до особи.

— Встановивши контакт з Бреслау, ми це з’ясуємо, — відказав Рат. — У контексті запобіжного заходу, я попросив продюсера Франк про ідентифікацію її тіла. Він також перебував з нею в інтимних стосунках. Він може прибути у морг на третю.

— Гаразд, — пробурчав Бьом, — на разі обмежимося цим.

— Якби він однозначно упізнав актрису, ми змогли б запланувати на сьогодні пресконференцію.

— Що?!

У Бьома був такий вигляд, ніби Рат щойно зробив йому аморальну пропозицію.

— Викиньте цю думку з голови! — гримнув він. — Стосується всіх присутніх: я не бажаю зараз читати про цю справу у пресі! Ще одна мертва актриса — друга менше ніж за тиждень! Гієни від преси неодмінно вимудрують якийсь зв’язок.

— Але дві смерті не мають нічого спільного, — наважився Ланґе. — Взагалі жодної подібности, крім того, що обидві жертви — актриси.

— Журналюгам це до лампочки! — буркнув Бьом, і Ланґе зашарівся.

Старший комісар, обвівши присутніх суворим поглядом, повторив вимогу:

— Отже, ані прес-конференцій, ані прес-релізів. Я не хочу, щоб хтось з нині тут присутніх взагалі щось подавав про цю справу. Не раніше, ніж ми її закриємо. Не раніше, ніж зможемо сказати берлінцям, що в їхньому місті немає серійного вбивці.

Усі мовчали, спустивши очі на носаки своїх черевиків чи на свої нігті.

Рат прочистив горло.

— У мене є щось іще, пане старший комісаре!

Він наважився на це, попри кепський настрій Бьома — однаково Бульдог не буває у доброму гуморі.

— Що там іще? — підозріливо зиркнув на нього Бьом.

— Мені пощастило знайти свідка. Водій таксі, який забирав Вівіан Франк з дому, коли вона залишила своє помешкання з кількома валізами. Це було... — Рат погортав свій нотатнтк, хоча дату знав напам’ять, — ... восьмого лютого.

— Як ви з такою швидкістю все з’ясували?

Зараз недовіра відлунювала навіть у голосі Бьома.

— Два чи три телефонних дзвінки, пане старший комісаре. Швейцару в багатоквартирному будинку Франк, а потім у диспетчерську службу таксі. Пан Оппенберґ надав мені номери телефонів...

— Хто?

— Манфред Оппенберґ. Продюсер Вівіан Франк, якого я запросив, щоб...

— Хіба це не той свідок, якого ми допитували у справі Вінтер? Колишній роботодавець Фелікса Кремпіна, який нібито нічого не знає?

— Так, я знаю пана Оппенберґа з тієї справи, і він люб’язно надав мені номери телефонів...

— Не варто панібратствувати з особами, які можуть бути підо­зрюваними у справі про вбивство! — гаркнув Бьом.

— Оппенберґ підозрюваний у вбивстві?