Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Оппенберґ кивнув.

— Я не хочу більше турбувати вас, — мовив далі Рат, — у вас важлива розмова...

Продюсер підвівся наче в уповільненому темпі.

— Мені зараз це здається таким нікчемним, — зізнався він. — За що я, зрештою, так воюю? Тепер, коли Вівіан померла? Звукове кіно було її майбутнім. Маркарду подобалась Вівіан, він її просто обожнював. Вона була моїм головним аргументом у переконанні його щодо відмови від опору на користь старомодного німого кіно і щодо інвестицій у звукове. А нині?...

— Однак ви знімаєте далі! Я був у студії...

— Так, ми знімаємо, — зітхнув Оппенберґ. — Ми спробували сьогодні вранці з новою актрисою. Це катастрофа! Принаймні, якщо бачиш, як би зіграла ту чи ту сцену Вівіан.

Вони повільно йшли назад до будинку. Замкові вежі вілли Маркарда грізно стриміли над мертвим зимовим парком. Рат помітив за одним із вікон головної вежі постать сивого чоловіка, що спостерігав за ними. Спершу він подумав, що то старий слуга, але, насправді, мав бути хтось інший, якщо тільки старий не поміняв свій чорний костюм на світліше вбрання.

— Маркард не тільки мій прокатник, — сказав Оппенберґ, — він також один із моїх кредиторів. Один із найважливіших. Ви бачите, наскільки він заможний. Але він не хоче визнавати, що його улюблене німе кіно помирає. Не хоче визнавати, що ми зійдемо на пси, якщо й далі робитимемо ставку на віджиле. Ймовірно, він може собі це дозволити, а я не можу!

Господар особисто чекав їх перед будинком. На Ґереона знову справив враження теплий приємний голос цього чоловіка.

— То це ви, комісаре, — сказав він, тиснучи Ратові руку. — Я відчував, ніби ім’я мені знайоме, коли Альберт подав мені вашу візитну картку.

— Пробачайте, що перешкодив, — вибачився Рат, — але тепер ви можете продовжити вашу розмову.

— Ви, як видається, не принесли добрих новин моєму другові. Що сталося? — поцікавився Маркард.

— Зайдімо всередину, — запропонував Оппенберґ, — я не хочу розповідати про це тут, на порозі.

Маркард узяв Оппенберґа під руку, і вони зникли в будинку. Рат спостерігав за ними, поки Альберт, слуга, не зачинив потворні вхідні двері, востаннє презирливо скинувши оком на комісара. Могло видаватися, що тих двох зв’язує дружба, проте насправді вони були суто діловими партнерами. Якщо Маркард не приставав на фінансування звукового фільму навіть заради Вівіан Франк, хоча гроші, здається, не були для нього великою проблемою, як Оппенберґ міг би переконати його зараз?

Для зворотного шляху Рат знову обрав АФУС. Цього разу не так заради заощадження часу, як заради поліпшення гумору. Гроші знову не були витрачені марно — по-справжньому приємно було розігнати «Б’юїк» на повну у напрямку берлінської радіо вежі. Рат мусив скинути швидкість лише коли повернувся до міського руху, де панував більш неквапливий темп.

На Бісмаркштрасе, біля Муніципальної опери стояла телефонна будка, і Рат знову спробував видзвонити таксиста.

Цього разу він, нарешті, таки виловив Фрідгельма Зільке, повідомив йому, чиє тіло сьогодні знайшли, і наказав таксистові з’явитися до Замку.

Незадовго перед пів на другою Рат вийшов із машини у критому дворі Управління, цілковито задоволений собою. Щастить працьовитим! Ще одна з приказок батька, за цих конкретних обставин доволі доречна. Проблему з Оппенберґом розв’язано, і невдовзі буде розв’язано проблему з Зільке. По обіді свідчення водія таксі буде офіційно внесено до файлу справи Вівіан Франк, який ще треба створити. Тим часом, побачимо, чого досягли наші колеги у Вроцлаві.

Коли Рат зайшов у свій кабінет, Ланґе за столом Ґрефа вже не було.

— Він із Бьомом, — доповіла Фосс. — На вас теж чекають, так мені доручено вам переказати.

Рат пішов. Бьом щойно повернувся до Замку, всі зібралися коло його письмового столу, як при вогнищі індіанського вождя — Геннінг, Темме і Ланге, який винувато потиснув плечима, коли Рат увійшов.

— Осьде й наш блудний син, — привітав його появу Бьом. — Чому ти не взяли з собою колегу Ланґе, як я наказував?

Рат прочистив горло. Чому він має нескінченно виправдовуватися перед Бульдогом?

— У Вівіан Франк немає родичів у Берліні, — повідомив він, — її родина мешкає у Бреслау, тому колезі Ланґе я...

— То чому ви не поїхали до Бреслау?

— Перепрошую?

— Чому ви не поїхали з колегою Ланґе у Бреслау, щоб повідомити родичам жертви про вбивство?

— Мені це здалося надмірним ускладненням справи, пане старший комісаре. Детектив Ланґе мав попросити колег із Бреслау про допомогу в цьому питанні. Я думав, що у дусі заходів з економії коштів Міністерства внутрішніх справ...

— Ви повинні не думати, а робити, що вам наказано!

— Що стосується аспекту мислення, пане старший комісаре, я рішуче не згодний.