MoreKnig.org

Марія Стюарт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Цвейг Стефан



Шрифт:

Залякати не вдалося, половинчастій сміливості Єлизавети Марія Стюарт протиставила свою рішучу сміливість. Єлизавета знову завагалася і, попри несхитність Марії Стюарт, не наважується відкрито засудити її. Єлизавета (ми бачитимемо це знову і знову) щоразу відсахується від останніх наслідків своєї волі. Вирок оголошують не такий нищівний, як вона планувала, але підступний, як і весь судовий процес. 10 січня врочисто оголосили кривий і кульгавий вирок, проти Морея і його прихильників не висунуто нічого, що суперечило б честі та обов’язку. Цим вироком бунт лордів був однозначно схвалений. Незмірно двозначно звучить публічне спростування наклепів на Марію Стюарт: лорди не змогли висунути проти королеви достатніх звинувачень, щоб навіяти королеві Англії погану думку про її сестру. Коли не вчитуватись глибоко, ці слова можна вважати за порятунок честі й думати, що або доказів не подано, або ж їх не вдалося пояснити. Але отруєний гачок міститься в словах “been sufficiently”. Під ними можна розуміти, що подавали різні вкрай підозрілі й обвинувальні докази, але не такі «абсолютно» достатні, щоб переконати таку добру королеву, як Єлизавету. А більшого Сесіл для свої мети й не потребує: тепер підозра й далі ширяє над Марією Стюарт і знайдено достатню підставу, щоб і далі тримати в ув’язненні безборонну жінку. Поки що Єлизавета перемогла.

Але ця перемога Піррова. Бо, поки Єлизавета тримає Марію Стюарт у в’язниці, в Англії живуть дві королеви, і, поки живуть вони обидві, країна не матиме спокою. Адже з несправедливості завжди виростає неспокій, а хитро придумане завжди виявляється кепсько виконаним. Відколи Єлизавета позбавила Марію Стюарт свободи, вона й сама позбулася свободи. Трактуючи Марію Стюарт як ворога, Єлизавета дала їй право на всяку ворожість, порушивши своє слово, Єлизавета дала їй право на будь-яке порушення слова, її брехня дала право на будь-яку брехню. Рік у рік Єлизавета буде змушена спокутувати свою помилку, що вона не дослухалася до свого першого і найприроднішого інстинкту. Запізно вона визнала, що великодушність у даному випадку була б ще й свідченням розуму. Адже яким жалюгідно малим і здрібнілим було б життя Марії Стюарт, якби Єлизавета після дешевої церемонії холодного прийняття випустила прохачку зі своєї країни! Адже куди могла б ще податися зневажливо відкинута жінка? Жоден суддя і жоден поет уже б ніколи не засвідчував прихильності до неї; заплямована скандалом, принижена великодушністю Єлизавети, вона б блукала без мети від одного монаршого двору до іншого; в Шотландію Морей закрив би їй шлях, ані Франція, ані Іспанія не приймали б із великим респектом незручну кверулянтку. Можливо, Марія Стюарт відповідно до свого темпераменту вплуталася б у якусь нову любовну пригоду, можливо, поїхала б за своїм Босвеллом у Данію. Але її ім’я або лишилося б загубленим в історії, або в щонайкращому випадку її не дуже почесно згадували б як королеву, що вийшла заміж за вбивцю свого чоловіка. Тільки несправедливість Єлизавети врятувала Марію Стюарт від непомітної й невисокої долі, забезпечивши їй місце у світовій історії. Тільки Єлизавета знову дала своєму ворогові величну долю і, намагаючись принизити Марію Стюарт, насправді піднесла її і дала вже поваленій королеві німб мучеництва, який прикрасив їй голову. Жоден власний учинок не підніс так велично Марію Стюарт до легендарної постаті, як пережита без потреби несправедливість, і ніщо так не применшило морального виміру Єлизавети, як її нездатність величної миті бути справді великодушною.

Розділ 19. Роки в затінку

Годі знайти ще безнадійнішу тему для зображення, ніж пустоту, годі знайти щось важче для унаочнення, ніж монотонність. Ув’язнення Марії Стюарт якраз і становить таку відсутність подій, таку неприязну, беззоряну ніч. Вирок остаточно зламав величний і гарячий ритм її життя. Рік за роком минають потім, наче хвиля за хвилею в морі, то бурхливо, то знову недбало й тихо, проте вже ніколи не збурюються найдальші глибини, усамітненій не дістається ані щастя, ані муки. Без подій і тому вдвічі незадовільно згасає її колись така палка доля, мертвою, повільною ходою йде і минає двадцять восьмий, двадцять дев’ятий, тридцятий рік життя цієї пожадливої до життя молодої жінки. Потім починається нове десятиріччя, не менш пусте і байдуже: тридцять перший, тридцять другий, тридцять третій, тридцять четвертий, тридцять п’ятий, три­дцять шостий, тридцять сьомий, тридцять восьмий, тридцять дев’ятий рік життя, — втомлює навіть ці цифри писати одна поряд з одною. Але їх слід називати, цифра за цифрою, щоб дати змогу здогадатися про тривалість, про тривалість ви­снажливої і втомливої душевної агонії, бо кожен той рік має сотні днів, а кожен день — забагато годин, і жодна з них не є справді натхненною і радісною. Потім настає сороковий рік, і цю зміну переживає вже не молода жінка, а змарніла і хвора; повільно підкрадаються сорок перший, сорок другий і сорок третій роки життя, потім нарешті не люди, а смерть проймається милосердям і виводить утомлену душу з в’язниці. Чимало змінилося за ці роки, але завжди тільки щось дрібне й незначуще. Інколи Марія Стюарт здорова, інколи хвора, інколи приходять надії і в сто разів більше розчарувань, іноді до неї ставляться трохи суворіше, іноді трохи люб’язніше, іноді вона пише Єлизаветі гнівні листи, іноді знову ніжні, але, по суті, все лишається дратливо і незмінно однаковим, ті самі зачовгані чотки безбарвних годин, що, пусті, прослизають між пальцями. Ззовні змінюється в’язниця, королева тримає Ма­рію Стюарт то в замку Болтон, то в замках Четсворт, Шеффілд, Татбері, Вінґфілд і Фотерінґей, проте тільки назви різні, каміння та стіни, власне, ці всі замки однакові, бо всі обмежують свободу. Зі злобною наполегливістю кружляють навколо цього вузенького кола по широких мінливих шляхах зорі, сонце і місяць, настає день, ніч, місяць і рік; держави гинуть і постають знову, королі приходять і відходять, жінки зріють, наро­джують і в’януть, за берегами і горами ненастанно змінюється світ. Тільки це одне життя безкінечно перебуває в затінку; відрізане від коріння і стовбура, не дає воно цвіту, і тим паче плодів. Повільно, отруєна трутизною безсилої туги, в’яне юність Марії Стюарт, минає її життя.

Хоч як парадоксально, найжорстокішим у цьому безкінечному ув’язненні було те, що ззовні воно аж ніяк не скидалося на жорстоке. Адже проти брутального насильства гордий дух ще може боронитися, приниження розпалює озлоб­лення, душа завжди зростає, чинячи несамовитий опір. Тільки порожнеча вбиває душу і висотує з неї всю силу, ви­снажує її; завжди лише гамівна кімната, в стіни якої годі вдарити кулаками, ще нестерпніша, ніж найміцніший каземат. Жоден батіг, жодна фраза не пече так глибоко високе серце, як зґвалтування свободи з догідливими уклонами й відда­ними запевненнями в королівському статусі, бо немає страшнішого глуму, ніж глум офіційної люб’язності. Саме оця облудна увага, призначена не живій людині, а її статусу, найтяжче допікала Марії Стюарт, завжди лише шаноблива варта навколо, приховане чатування, почесна охорона “honourable cus­tody”, що з капелюхами в руках і по-рабському опущеними очима мало не наступає їй на п’яти. Адже всі ці роки ні на хвилину не забували, що Марія Стюарт королева, їй забезпечували всі і всі нікчемні зручності, надавали всі дрібні свободи, не давали тільки єдиної, найсвятішої і найважливішої речі в житті: свободи. Єлизавета, перелякано дбаючи про свій престиж гуманної володарки, досить розумна, щоб не ставитися до своєї суперниці мстиво. Ох, вона дбає про свою добру сестру! Коли Марія Стюарт хвора, з Лондона одразу надходять занепокоєні запитання, Єлизавета пропонує їй власного лікаря, висловлює виразне бажання, щоб їжу Марії Стюарт готувала її власна челядь. Ні, ніхто не повинен поширювати ниці чутки, ніби вона намагається отрутою зве­сти зі світу незручну суперницю, ніхто не повинен мати змогу нарікати, ніби вона замикає помазану королеву у в’язниці: лише наполегливо, з невблаганною наполегливістю благала вона свою шотландську сестру жити скільки завгодно в гарному англійському маєтку! Звичайно, для Єлизавети було б затишніше і безпечніше замкнути непоступливу в Тауері замість утримувати її дорогим коштом у замках. Але досвідченіша за своїх міністрів, які завжди наполягали на брутальних засобах безпеки, Єлизавета уникає ганьби ненависті. Єлизавета наполягає: Марію Стюарт слід утримувати як королеву, проте на линві поваги і скуту золотими кайданами. Фанатично ощадлива Єлизавета в цьому єдиному випадку навіть бере гору над своєю господарчою скнарістю, з прок­льо­нами і стогонами вона всі двадцять років засвідчує свою непрохану гостинність, яка коштувала їй п’ятдесят два фунти щотижня. А оскільки Марія Стюарт, крім того, ще й від Фран­ції отримувала щороку пристойну пенсію в тисячу дві­сті фунтів, їй справді не доводилося бідувати. В усіх тих замках вона могла жити як володарка. Їй не забороняли ставити балдахін із короною в залі для прийнять, тож вона кожному відвідувачеві могла навіч продемонструвати: тут живе, дарма що полонена, королева. Марія Стюарт їсть лише зі срібного посуду, її кімнати освітлюють дорогими восковими свічками в срібних підсвічниках, підлоги вкривають турецькі килими, тоді вкрай коштовні; її домашня обстава така пишна, що кожного разу потрібні десятки запряжених четвериком коней возів, коли її майно перевозять із замку до замку. До своїх послуг Марія Стюарт має навколо себе цілий гурт почесних дам, покоївок і камеристок; у найкращі часи не менше п’ятдесятьох чоловік супроводять її, цілий мініатюрний двір із дворецьким, священиком, лікарем, секретарем, скарбником, камердинером, гардеробником, кравцем, шпалерником, куховаром; скупа володарка країни розпачливо намагається зменшити його, а Марія Стюарт захищає його з озлобленою впертістю.

Про те, що для поваленої володарки не передбачали ніякої жорстоко-романтичної в’язниці, свідчив від самого початку вибір людей, яким доручали постійний нагляд за нею. Джордж Талбот, граф Шрузбері, — справжній аристократ і джентльмен. До червня 1569 року, коли Єлизавета обрала його, цього чоловіка ще можна було б назвати й щасливим. Він мав великі земельні володіння в північних і центральних провінціях, мав дев’ять власних замків, спокійно жив собі як князь у своїх маєтках у затінку історії, поодаль від посад і обов’язків. Політичне честолюбство ніколи не надокучало цьому багатому чоловікові, він поважно й задоволено жив своїм життям. Борода йому вже ледь посивіла, він уже думав, що може спочивати, як раптом Єлизавета обтяжила його огидною службою: наглядати за її честолюбною і озлобленою внаслідок несправедливості суперницею. Ноулз, попередник Талбота, радісно й полегшено зітхнув, тільки-но призначили графа Шрузбері, а в нього самого забрали ту небезпечну справу: «Присягаю Господом на небі, я б краще зазнав покарання, ніж далі виконував цю службу». Адже ця “honourable custody” — невдячна служба, права і межі якої визначені вкрай туманно, і двозначність такого завдання вимагає незмірного такту. З одного боку, Марія Стюарт — королева, а з другого — таки не королева, вона, як кажуть, гість, а по суті, таки ув’язнена. Тому Шрузбері як джентльмен повинен засвідчувати їй як володарці всю шанобу та ввічливість, а як довірена людина Єлизавети має водночас обережно обмежувати Марії Стюарт усяку свободу. Шрузбері — її начальник, а проте може ходити перед королевою тільки з зігнутими колінами, він має бути суворим, але під маскою покори повинен бути гостинним господарем і водночас усякчас наглядати за гостею. Цьому вже самому по собі непевному становищу ­надала ще більшої прикрості його дружина, поховавши вже трьох чоловіків, вона тепер доводить до розпачу четвертого ненастанними нашіптуваннями, бо інтригує то на користь Єлизавети, то проти неї, то на користь Марії Стюарт, то проти неї. Нелегке життя для порядного чоловіка поміж трьох збу­джених жінок, одній він підданий, із другою пов’язаний, а до третьої прикутий невидними тяжкими ланцюгами: власне, всі ті п’ятнадцять років бідолаха Шрузбері був не охоронцем, а в’язнем разом із Марією Стюарт, тож навіть на ньому справдився таємний проклін, що ця жінка готує лихо кожному, на кого натрапить на своєму трагічному шляху.

Що робила Марія Стюарт усі ті пусті, безглузді роки? Зда­ється, ніби вона жила цілком спокійно і затишно. Як дивитися ззовні, її день нічим не відрізнявся від денного клопоту інших провідних аристократок, що роками, рік у рік жили в своїх феодальних маєтках. Коли Марія Стюарт почувається здоровою, то їздить на свої улюблені лови, щоправда, серед лиховісного «почесного почту», або ж намагається грою в м’яч та іншими фізичними вправами зберігати свіжість уже трохи змученого тіла. Товариства їй не бракує, часто приїздять гості з сусідніх замків, щоб засвідчити повагу цікавій ув’язненій, бо — про цей факт ніколи не слід забувати — ця жінка, дарма що тим часом безвладна, все-таки згідно з правом — перша ймовірна наступниця на троні, тож коли Єлизавету спіткає щось людське, завтра Марія Стюарт може бути володаркою замість неї. Тому розумні й далекоглядні, передусім постійний охоронець Шрузбері, ревно дбають про добрі стосунки з Марією Стюарт. Навіть Геттон і Лестер, фаворити, найближчі друзі Єлизавети, за спиною своєї покровительки посилають, щоб засвідчити при­язність, листи та вітання її найзатятішій суперниці та конкурентці: хтозна, чи не доведеться вже завтра ставати перед нею навколішки і благати якоїсь прибуткової посади. Отже, Марія Стюарт, хоч і замкнена в своєму сільському колі, дізнається про всі подробиці того, що діється при дворі та у великому світі. Леді Шрузбері розповідає їй навіть дещо інтимне про Єлизавету, хоча вчинила б розумніше, якби мовчала, а багатьма підпільними шляхами до ув’язненої всякчас надходять підбадьорення. Отже, вигнання Марії Стюарт не слід уявляти собі як вузьку темну камеру й абсолютну самотність. Зимовими вечорами грають музику, щоправда, не так, як за часів Шастеляра, молоді поети не складають мадригалів, і вже минули галантні маскаради Голіруду, для кохання і пристрасті це нетерпляче серце вже не має місця: разом із молодістю тихо сплинула і пора пригод. З гурту сповнених захвату друзів лишився тільки малий паж Вільям Дуґлас, рятівник із Локлівену, а з-поміж усіх чоловіків свого двору, — ох, там немає Босвелла і Ріцціо! — вона дає роботу здебільшого лікареві. Адже Марія Стюарт часто хворіє, страждає від ревматизму і якогось дивного болю в боку. Їй часто набрякають ноги, тож вона навряд чи здатна рухатися, вона змушена шукати полегші в гарячих джерелах, а внаслідок браку освіжного руху її колись ніжне і зграбне тіло мало-помалу стає оспалим і огрядним. Марія Стюарт лише дуже рідко ще напружує волю до давнього могутнього пориву, минулися назавжди дванадцятигодинні гарячі гонитви на конях учвал по шотландській землі, минули веселі прогулянки від замку до замку. Що довше триває ізоляція, то більше шукає ув’язнена радості в хатній роботі. Вбрана в чорне, немов черниця, Марія Стюарт годинами сидить за п’яльцями і витонченими, ще досі гарними білими руками гаптує золотом дивовижні тканини, зразкам яких ще й досі можна чудуватися, або читає улюблені книжки. За майже двадцять років не повідомляють про жодну любовну пригоду, відколи велика ніжність, властива Марії Стюарт, уже не марнувалася на якогось Босвелла, на коханого чоловіка, вона лагідно й тихо спрямувала її на істот, які ніколи не розчаровують: на тварин. Марія Стюарт замовила собі з Франції найлагідніших і найрозумніших з усіх собак: спанієлів, всякчас тримає співочих птахів і голубник, сама доглядає квіти в саду і дбає про дружин своїх слуг. Той, хто тільки побіжно спостерігав Марію Стюарт, приходив лише як гість і глибоко не зазирав, міг думати, що те несамовите честолюбство, яке колись розхитувало світ, цілковито померло в ній, усі земні бажання заснули. Адже часто і дедалі частіше ця жінка, поволі старіючи, ходить у розмаяній удовиній накидці на месу, часто стає навколішки перед молитовним стільчиком у каплиці й тільки іноді, дуже рідко, ще записує вірші в молитовнику або на чистому аркуші. Але це вже не палкі сонети, а вірші побожної відданості або меланхолійної резиґнації, наприклад:

Дедалі міцнішає враження, ніби страдниця покинула всі думки про земну владу, ніби вона, побожна і врівноважена, лише чекає на ту, що приносить мир: на смерть.

Але не слід піддаватися омані: це все тільки подоба і маскарад. Насправді ця горда жінка, ця вогненна володарка живе лише однією думкою й задля однієї думки: знову здобути свободу, повернути своє владарювання. Марія Стюарт ані секунди не думає поважно про те, щоб боягузливо змиритися з долею. Все те сидіння за п’яльцями і книжкою, балачки і мляві мрії лише прикривають її справжню, щоденну діяльність: змовляння. Від першого до останнього дня ув’язнення Марія Стюарт змовляється і провадить дипломатичну роботу, всюди пере­творює свою кімнату в таємну політичну канцелярію. Вона гарячково працює там день і ніч. За замкненими дверима Марія Стюарт разом зі своїми двома секретарями власноруч складає таємні вказівки французькому, іспанському і папському послам, своїм шотландським прихильникам і в Нідерланди, що­правда, задля обережності посилає водночас Єлизаветі сповнені запевнень, заспокійливі, смиренні або обурені листи, на які та вже давно не відповідає. Ненастанно, переодягаючись сотні разів, сновигають посланці в Париж і Мадрид, а потім назад, придумують паролі, виробляють цілу шифрувальну систему і щомісяця змінюють її, день у день працює справжня закордонна поштова служба з усіма ворогами Єлизавети. Увесь дім — Сесіл знає про це і тому всякчас намагається зменшити число вірних слуг Марії Стюарт — працює, немов генеральний штаб над вічним маневром визволення, прислуга, що склада­ється з півсотні чоловік, ненастанно зустрічається з кимсь у найближчих селах, щоб одержати звістки або передати їх, усе населення регулярно підкуповують, прикриваючись роздачею милостині, і завдяки цій витонченій організації естафетна дипломатична служба сягає Мадрида і Рима. Листи вкладають то в білизну, то в книжки, ховають у порожнистих усередині ціпках, під вічками скриньок на коштовності, інколи навіть за ртуттю дзеркал. Вигадують щоразу нові хитрощі, щоб ошукати Шрузбері: то розрізають підошви черевиків і вкладають туди написані невидимим чорнилом послання, то виготовляють особливі перуки, в які загортають маленькі паперові сувої. В книжках, які присилають Марії Стюарт із Парижа або Лондона, окремі літери відповідно до певного коду підкреслено, поставлені разом, вони мають те або те значення, проте найважливіші документи її отець-сповідник зашиває в свій епітрахіль. Марія Стюарт, ще замолоду навчившись шифрувати і розшифровувати, сама веде всі головні справи, і ця бентежна гра — зводити нанівець накази Єлизавети, — напружує всі її душевні сили, заміняє фізичні вправи і будь-які інші збудження. З усім своїм запалом і бездумністю Марія Стюарт занурюється в дипломатично-конспіративну гру, і не раз, коли з Парижа, Рима і Мадрида щоразу новими шляхами до неї в замкнену кімнату доходять повідомлення та обіцянки, принижена знову може почуватися реальною силою, ба навіть осередком усіх європейських інтересів. Саме те, що Єлизавета знає про небезпечність Марії Стюарт і все-таки не може зігнути її, що вона, незважаючи на всіх охоронців і вартових, керує зі своєї кімнати воєнними походами і бере участь у формуванні долі світу, стало, напевне, єдиною насолодою, яка протягом усіх тих довгих пустих років так чудово підтримувала випростану й горду душу Марії Стюарт.

Дивовижна ця несхитна енергія, ця сила в кайданах, але водночас трагічна внаслідок своєї марності. Адже все те, що задумує і за що береться Марія Стюарт, завжди закінчується невдачею. Всі численні змови, які вона ненастанно організовує, наперед приречені на провал. Адже партія дуже нерівна. Супроти згуртованої організації індивід завжди слабший; Марія Стюарт працює сама, натомість за Єлизаветою стоїть цілий штат із державним секретарем, радниками, поліцмейстерами і шпигунами, а з державної канцелярії боротися краще, ніж із в’язниці. Сесіл може необмежено користуватися грішми і засобами оборони, він може з вільними і повними руками вживати своїх заходів і спостерігати самотню недосвідчену жінку очима тисяч шпигунів. Майже про кожного з трьох мільйонів людей, які жили в тодішній Англії, поліція знає кожну подробицю, а кожного іноземця, що пристає до англійського берега, вивчають і спостерігають, у заїзди, у в’яз­ниці, на кораблі позасилали інформаторів, шпигуни ходять по п’ятах за кожним підозрілим, а там, де ці засоби нижчого порядку відмовляють, одразу запроваджують крутіші: тортури. Невдовзі вже розкривається перевага колективного насильства. З плином літ сповнених жертовності друзів Марії Стюарт одного за одним запроторювали до темних підземель Тауеру, а там із допомогою диби виривали в них зізнання та імена решти учасників, змову за змовою нещадно трощили лещатами тортур. Навіть коли Марії Стюарт уряди-годи щастило передавати через посланців свої листи й пропозиції за кордон, скільки ж завжди минало тижнів, поки такий лист дійде до Рима чи Мадрида, скільки тижнів, аж поки там у державних канцеляріях надумають відповісти їй, і знову скіль­ки тижнів, поки та відповідь дійде до неї! І яка млява тоді допомога, яка нестерпно байдужа для гарячого, нетерплячого серця, що вже чекає армій і армад для свого визволення! Ув’язнена, самотня людина, що день і ніч переймається своєю долею, завжди схильна думати, ніби й інші люди у вільному та діяльному світі переймаються тільки нею. Сподівання марні через те, що Марія Стюарт завжди подавала своє визволення як найнеобхіднішу дію Контрреформації, як першу і найважливішу акцію порятунку католицької церкви: інші рахують, скнаряться й не доходять згоди між собою. Армаду не спорядили, іспанський король Філіп II, головний помічник Марії Стюарт, багато молиться, але мало на що наважується. Він не думає про оголошення непевної війни за ув’язнену, вряди-годи він або папа посилають трохи грошей, щоб купити кілька авантюрників, які мають інсценувати бунти й замахи. Але які то завжди жалюгідні змови, як кепсько виткані і як швидко їх зраджують пильним шпигунам Волсінґема! Від часу до часу лише кілька скалічених, катованих тіл на місці страти Тауер-Хілл знову нагадують народові, що десь у якомусь зам­ку ще живе ув’язнена жінка, яка вперто висуває претензію, ніби саме вона — законна королева Англії, і що за її право знову і знову важать своїм життям дурні та герої.

Кожен сучасник Марії Стюарт давно вже розумів, що все те невтомне змовляння та конспірування має зрештою довести її до згуби, що вічно відважна починає наперед програну гру, коли сама з в’язниці оголошує війну наймогутнішій королеві на землі. Ще 1572 року, після змови Рідольфі, Карл IX, шваґер Марії Стюарт, роздратовано кинув: «Бідолашна дурепа не заспокоїться доти, аж доки втратить голову. Вони справді стратять її. Але я бачу, що це її власна провина та дурість, і не знаю, чим тут можна допомогти». Це суворі слова чоловіка, що сам у Варфоломіївську ніч тільки з безпечного вікна наважувався стріляти по безборонних утікачах і мало що знав про справді героїчний дух. Безперечно, з позиції розуму, який звик вираховувати, Марія Стюарт діяла по-дурному, не обравши затишний, але боягузливий шлях капітуляції, а наважуючись на безперспективні спроби. Мо­же, й справді вчасне зречення прав на корону дало б їй змогу позбутися ув’язнення, і, напевне, всі ті роки вона сама тримала в руках засув дверей своєї тюрми. Їй треба було лише принизитися, лише врочисто і добровільно зректися всіх своїх претензій і на шотландський, і на англійський трон, і Англія з полегкістю повернула б їй свободу. Єлизавета не раз намагалася — не з великодушності, а зі страху, бо обвинувальна присутність тієї небезпечної ув’язненої гнітила, мов кошмар, її сумління — збудувати Марії Стюарт золоті мости, знову і знову провадять переговори і пропонують їй жалюгідні мирові угоди. Але Марія Стюарт краще буде коронованим в’язнем, ніж королевою без корони, і Ноулз зазирнув їй у душу, коли ще першого дня її ув’язнення сказав, що вона має досить духу, щоб чекати, поки в неї лишається бодай дрібка надії. Адже своїм високим розумом Марія Стюарт зрозуміла, яка мала й жалюгідна свобода чекає її як володарку, що зреклася влади, в якомусь нікчемному закутку і що тільки приниження може надати їй нової величі в історії. У тисячу разів сильніше, ніж в’язницею, вона почувається скутою власним словом, що ніколи не зречеться, і навіть її останні слова будуть словами королеви Шотландії.

Важко провести межу, яка відокремлює дурість від відчайдушної сміливості, бо героїчне завжди подібне до безглуздого. Санчо Панса об’єктивно завжди розумніший за Дон-Кіхота, Терсіт, коли йдеться про раціональність, розважливіший за Ахілла, але слова Гамлета, що треба боротися навіть за соломинку, коли йдеться про честь, завжди правлять за золотий критерій героїчної натури. Звичайно, опір Марії Стюарт був майже безперспективним супроти такої величезної переваги ворога, а проте було б неслушно називати його безглуздим тільки тому, що він був марним. Адже всі ті роки, і навіть сильніше з року в рік, ця начебто безвладна самотня жінка саме своєю впертістю втілювала страхітливу силу, і саме тому, що вона ворушилась у своїх кайданах, інколи здригалася вся Англія і тремтіло серце Єлизавети. На історичні події завжди дивляться під хибним кутом зору, якщо судять про них із затишної позиції потомків, які водночас бачать ще й результати; згодом надто легко називати переможеного дурним, бо він наважився на небезпечну боротьбу. Насправді майже двадцять років вирішення конфлікту між цими двома жінками завжди перебувало на лезі ножа. Деякі змови, організовані, щоб довести Марію Стюарт до корони, могли б, якби бодай трохи пощастило і було більше спритності, справді становити небезпеку для життя Єлизавети, двічі або тричі удар лише на волосинку не доходив до неї. Спершу вдарив Нортумберленд із дворянами-католиками, повстала вся північ, і Єлизавета тільки на превелику силу стала господинею становища. Потім почалася, і то значно небезпечніша, інтрига Норфолка. Найкращі аристократи Англії, серед них навіть найближчі друзі Єлизавети, скажімо, Лестер, підтримали його план одружитися з шотландською королевою, що вже писала йому, — чого б вона не зробила задля свого тріумфу? — найніжніші листи. Через посередництво флорентійця Рідольфі іспанські та французькі вій­ська вже були готові до висадки, і якби той Норфолк — він уже довів це раніше своїм боягузливим спростуванням — не виявився легкодухом, а випадок, вітер, погода, море і зрада не діяли проти цього наміру, сторінка перегорнулася б, ролі помінялися б і Марія Стюарт жила б у Вестмінстері, а Єлизавета сиділа б у Тауері або лежала б у могилі. Але навіть кров Норфолка і доля Нортумберленда та всіх інших, що в ті роки поклали через Марію Стюарт свої голови на колоду, не відлякали останнього залицяльника. Знову з’являється претендент на її руку, Дон Хуан Австрійський, нешлюбний син Карла V, єдинокровний брат Філіпа II, переможець битви під Лепанто, взірець вільного лицарства, перший воїн християнського світу: відгороджений від іспанської корони своїм нешлюбним походженням, спершу намагається заснувати власне королівство в Тунісі, але потім йому всміхнулася корона Шотландії завдяки запропонованій руці ув’язненої. Він уже готує військо в Нідерландах, уже готові плани звільнити її, врятувати, аж тут — вічна невдача Марії Стюарт з усіма її помічниками — його повалила підступна хвороба і він помер передчасною смертю. Нікому, хто домагався руки Марії Стюарт або служив їй, не сяйнуло по дорозі щастя.

Бо, коли прагнути дивитись ясно і правдиво, зрештою, саме це вирішило насправді конфлікт між Єлизаветою і Ма­рією Стюарт. Усі ті роки вірним супутником Єлизавети було щастя, а Марії Стюарт — нещастя. Коли міряти силу з силою, постать із постаттю, обидві жінки майже однакові між собою. Але по-іншому стоять для них зорі. Все, за що Марія Стюарт береться з в’язниці як повалена королева, нараз полишена своїм щастям, зазнає невдачі. Флоти, послані проти Англії, розкидали шторми, посланці Марії Стюарт збивалися з дороги, її залицяльники гинули, друзі вирішальної миті не засвідчували душевної сили, і той, хто прагне допомогти їй, працює, власне, з загибеллю.

Тому слова Норфолка на ешафоті приголомшують: «Ніщо з того, що почала вона або почали задля неї, ніколи не доходить доброго кінця». Відколи Марія Стюарт зустрілася з Босвеллом, якийсь темний місяць осяває кожен її крок. Той, хто любить її, гине, а той, кого любить вона, впивається гіркотою. Той, хто бажає їй добра, шкодить їй, а той, хто служить їй, служить власній смерті. Немов казкова чорна магнітна гора, що притягує кораблі, Марія Стюарт згубно вплітає в свою долю долі інших людей; мало-помалу її ім’я вже повиває похмура легенда про магію смерті. Але що безнадійніша справа Марії Стюарт, то полум’яніша її сила. Довге і похмуре ув’язнення замість зігнути лише напружує її душу для ще більшої впертості. Власною волею, хоч і знаючи про марність своїх зусиль, Марія Стюарт сама накликає останнє, остаточне вирішення.

Розділ 20. Останній раунд

Роки минають і минають, тижні, місяці і роки пролітають, мов хмари, над тим самотнім життям, начебто не торкаючись його. Але час непомітно змінює людину і світ навколо неї. Настав сороковий рік життя, рік повороту в житті жінки, а Марія Стюарт і далі ув’язнена, й далі не має свободи. Тихо підкрадається вік, сивіє голова, тіло стає повнішим, огряднішим, риси обличчя вже спокійніші, як у матрони, певний смуток накладає відбиток на її єство, і розвіяти його найкраще в побожності. Жінка в глибині душі, певне, вже відчувала, що невдовзі без вороття минеться пора любові, пора життя; те, що не справдилося тепер, не справдиться вже ніколи, настав вечір, уже сутеніє, наближається ніч. Давно вже не підступав жоден залицяльник, можливо, вже ніхто й не прийде: ще трохи — і життя буде остаточно змарноване. Чи справді ще є сенс чекати, і то чекати дива визволення, допомоги світу, що, недбалий, вагається. У ті пізні роки дедалі міцніє враження, що довготерпелива вже наситилася боротьбою і повільно готується до мирової угоди і зречення. Дедалі частіше настають миті, коли вона запитує себе, чи це не дурниця — хиріти так марно й без любові, наче квітка в затінку, чи не краще купити свободу, доброхіть знявши корону з кіс, які мало-помалу вже сивіють. На сороковому році життя Марію Стюарт починає втомлювати те важке і пусте життя, її несамовите жадання влади потихеньку слабне й перетворюється в лагідну і містичну тугу за смертю; в такі миті вона записує на аркуші — наполовину скаргу, наполовину молитву — зворушливі рядки латиною:

Оскільки визволителі вагаються і зволікають, Марія Стюарт звертає свої очі до Спасителя. Краще вмерти, тільки щоб не було цієї пустоти, непевності, чекання та й чекання, сподівань, туги і щоразу нових розчарувань. Тільки б нарешті кінець, добрий або поганий, через тріумф або зречення! Боротьба невпинно наближається до кінця, бо Марія Стюарт усіма силами своєї душі прагне його.

Що довше триває ця страхітлива, підступна, жорстока, велична й запекла боротьба, то непримиренніше стоять одна проти одної давні суперниці: Марія Стюарт і Єлизавета. Єлизавета має в політиці успіх за успіхом. Із Францією вона примирилася, Іспанія й далі не наважується на війну, а над усіма невдоволеними вона взяла гору. Тільки один ворог, смертельно небезпечний ворог ще відважно живе в її країні: та переможена і все-таки непереможна жінка. Тільки усунувши її, цього останнього ворога, Єлизавета стане справжнім переможцем. Але й Марії Стюарт не лишилося нікого для її ненависті, крім Єлизавети. Ще раз, у мить несамовитого розпачу, вона звернулася до своєї родички, до своєї визначеної долею сестри і з поривною пристрастю апелює до її людяності. «Мадам, я не можу більше терпіти, — скрикує Марія Стюарт у цьому чудовому листі, — і, помираючи, я повинна назвати винну в тому, що я хирію. Наймерзеннішим злочинцям у Ваших в’язницях дозволено для свого виправдання бути вислуханими, і їм називають тих, хто звинувачує їх. Чому в цьому праві відмовлено саме мені, королеві, Вашій найближчій родичці й законній спадкоємиці? Думаю, саме це останнє право досі було справжньою причиною ненависті з боку моїх ворогів... Але Ви маєте, ох, мало підстав і вже не маєте ніякої потреби далі мучити мене з цієї причини. Бо, присягаюся честю, я вже не сподіваюся на жодне інше королівство, крім царства Божого, до якого я внутрішньо готова, бо це найкращий кінець усіх моїх мук і нещасть». Востаннє, з усією палкістю внутрішньої правди Марія Стюарт закликала Єлизавету звільнити її: «Ще раз закликаю Вас честю і тяжкими муками нашого Спасителя дозволити мені ви­їхати з цього королівства в якесь спокійне місце, пошукати трохи спокою для мого змученого тіла, цілком виснаженого ненастанним горем, і дати мені змогу підготувати душу до зустрічі з Богом, бо він щодня кличе мене... Виявіть мені таку ласку, перше ніж я помру, щоб моя душа, коли всякий розбрат між нами скінчиться, не була змушена, звільнившись від тіла, нести свою скаргу до Бога і звинувачувати Вас за зло, якого я через Вас зазнала тут на землі». Але й до цього зворушливого заклику Єлизавета лишилася глухою, не могла здобутися на жодне підбадьорливе слово. Тепер уже й Марія Стюарт зціпила вуста і стиснула кулаки. Відтепер вона знає тільки одне почуття: ненависть, холодну і гарячу, затяту й пекучу ненависть до тієї жінки, і ця ненависть відтепер тим гостріше й нищівніше спрямована на того єдиного ворога, що всі інші вороги і суперники вже загинули, всі вже впали один за одним. Таємні смертні чари, які походять від Марії Стюарт, поширюючись на кожного, хто ненавидить її або любить, немов прагнули показати свою силу, бо всі, хто був прихильний до неї або ворогував із нею, боровся за неї або проти неї, померли раніше від неї. Всі, хто звинувачував її в Йорку, Морей і Метленд, загинули насильною смертю, всі, хто мав судити її в Йорку, Нортумберленд і Норфолк, по­клали свої голови на колоду, всі, хто спершу змовлявся проти Дарнлі, а потім проти Босвелла, навзаєм прибрали один одного з дороги, всі зрадники з Керк-о’Філда, Карбері й Ленґсайда, самі себе зрадили. Всі ті горді та вперті шотландські лорди і графи — вся несамовита, небезпечна, пожадлива до влади зграя — повбивали один одного. Бойовище безлюдне. На землі вже немає нікого, хто ненавидить Марію Стюарт, крім однієї: Єлизавети. Велика війна народів стала за два десятиріччя двобоєм. У цій боротьбі жінки проти жінки вже немає переговорів, тепер ідеться про життя і смерть.

Для цієї останньої боротьби, боротьби аж на ножах, Ма­рія Стюарт ще потребує останньої енергії. У неї мають ві­дібрати ще одну, вже останню надію. Ще раз, і то найглибше, її мають образити, щоб вона зосередила свою наймогутнішу силу. Адже Марія Стюарт завжди знаходить свою величну відвагу й нескуту рішучість тільки тоді, коли все втрачене або видається втраченим. Вона завжди стає героїчною перед безнадійним.

Остання надія, яку ще мають вирвати з душі Марії Стюарт, — це надія на порозуміння з сином. Адже всі ті пусті, мерзенні, позбавлені подій роки, коли Марія Стюарт тільки чекає й чує, як навколо неї глухо шурхотять години, наче пісок, що сиплеться з муру, який розкришується, підростає дитина, дитина її крові. Марія Стюарт покинула Якова VI ще немовлям, коли поїхала зі Стерлінґу, а Босвелл перед брамою Единбурґа оточив її зі своїми вершниками й повіз із собою до згуби; за ті десять, п’ятнадцять, сімнадцять років, які минули відтоді, нетямуще створіння стало дитиною, хлопчиком, юнаком і майже чоловіком. У своїй крові Яків VI має чимало рис своїх батька-матері, але вони дуже змішані та приглушені, це дитина з дивною вдачею, незграбним язиком, що затинається, важким, дебелим тілом і несміливою, полохливою душею. На перший погляд цей хлопчик видається ненормальним. Він цурається всякого товариства, лякається кожного розкритого ножа, боїться собак, його манери не­зграбні і грубі. Передусім у ньому годі помітити що-небудь від витонченості, від природної привабливості матері, він не має ніяких музичних здібностей, не любить музики, не танцює, не здатний провадити люб’язні легкі розмови. Зате напрочуд легко вивчає мови, має добру пам’ять і навіть певний розум і наполегливість, якщо це служить його особистій вигоді. На лихо, його характер обтяжений нешляхетною на­турою батька. Від Дарнлі він успадкував легкодухість, не­чесність і ненадійність. «Чого можна сподіватися від такого дволикого хлопця!» — розлютилась одного разу Єлизавета; як і Дарнлі, хлопець абсолютно покірний кожній сильнішій волі. Цьому невеселому егоїстові цілковито чужа будь-яка великодушність серця, його постанови визначає лише зимне показне честолюбство, а його холодне ставлення до рідної матері можна зрозуміти тільки тоді, коли вважати, що він повністю перебуває по той бік усякої сентиментальності та поваги. Він вихований у колі найлютіших ворогів Марії Стюарт, латину йому викладав Джордж Б’юкенен, чоловік, який написав “Detectio”, сумнозвісний памфлет про вбивство, спря­мований проти його матері; про ув’язнену в сусідній країні жінку він чув від нього навряд чи щось інше, як те, що вона допомогла прибрати його батька, а в нього, коронованого короля, заперечувала право на корону. Отже, хлопцеві змалку втовкмачили, що він має дивитись на матір як на чужу жінку, як на перешкоду, яка прикро стоїть на шляху його жадання влади. Навіть якби в Якова VI якесь дитяче чуття тужило за тим, щоб нарешті побачити жінку, яка подарувала йому життя, пильність англійських і шотландських охоронців перешкодила б будь-якому зближенню між двома в’яз­ня­ми: Марією Стюарт, в’язнем Єлизавети, і Яковом VI, в’язнем лордів і того чи того регента. Вряди-годи, але дуже рідко за ті довгі роки, йде лист туди або туди. Марія Стюарт посилає подарунки, іграшки, а одного разу навіть маленьку мавпочку, проте більшість її листів і повідомлень були не прийняті, бо вона в своїй упертості не могла наважитись дати рідному синові титул короля, а лорди всі листи, адресовані Якову VI просто як принцу, відсилали назад як образливі. За межі байдужих, офіційних відносин мати і син не виходять, поки в ньому і в ній жадання влади промовляє владніше, ніж голос крові, поки Марія Стюарт наполягає на тому, що тільки вона королева Шотландії, а він — що тільки він король.

Зближення могло б початися тільки тоді, якби Марія Стюарт уже не наполягала на нечинності коронування сина, яке провели лорди, і була готова відступити йому певне право на корону. Річ зрозуміла, вона навіть тепер ще не думає віддати свій титул королеви й остаточно зректися трону. З короною на помазаній голові вона хоче жити і вмерти, але ціною свободи тепер уже була б готова принаймні поділити титул зі своїм сином. Марія Стюарт уперше думає про компроміс. Нехай він править і називається королем, якщо їй лише дозволять і далі зватися королевою, якщо знайдуть для неї якусь форму, щоб тихим полиском честі позолотити зречення! Мало-помалу починаються таємні переговори. Але Яків VI, що йому барони ненастанно погрожують обмежити свободу, веде їх як холодний рахівник. Цілком безсоромно він провадить переговори водночас на всі боки, використовує Марію Стюарт проти Єлизавети, Єлизавету — проти Ма­рії Стюарт, одну релігію проти другої, байдуже продає свою прихильність тому, хто найбільше запропонує, бо йому йдеть­ся не про честь, а тільки про те, щоб бути королем Шотландії і водночас забезпечити собі наступність на троні Англії; він хоче стати спадкоємцем не однієї з тих двох жінок, а обох. Він готовий лишатися протестантом, якщо це дає йому вигоду, а з другого боку, схильний стати католиком, якщо йому дадуть за це кращу ціну, — атож, щоб тільки швидше стати королем Англії, сімнадцятирічний хлопець навіть не відсахується від огидного плану пошлюбити Єлизавету, зів’ялу жінку, на дев’ять років старшу за його матір і її найлютішого ворога та суперницю. Для Якова VI, сина Дарнлі, всі ці переговори — холодні арифметичні приклади, натомість відгороджена від реального світу Марія Стюарт, що вічно будувала собі ілюзії, вже жаріє і береться вогнем в останній надії стати вільною через порозуміння з сином і все-таки лишитися королевою.

Але Єлизавета вбачає для себе небезпеку в єднанні матері і сина. Такого не повинно статися. Єлизавета швидко нападає на ще тонке павутиння переговорів. Із властивим гострим і цинічним поглядом на людей вона знає, де можна схопити того несталого хлопця: за його людські слабкості. Єлизавета посилає молодому королю, що до нестями полюбляє лови, найкращих коней і псів. Підкуповує його радників і зрештою пропонує — а це вирішальний аргумент з огляду на постійний брак грошей на шотландському дворі — щорічну пенсію п’ять тисяч фунтів стерлінгів; крім того, зберігає вже перевірену приманку наступності на англійському троні. Як і здебільшого, гроші забезпечують перемогу. Поки Марія Стюарт, ні про що не здогадуючись, провадить марні дипломатичні переговори і з папою та Іспанією вже розробляє плани католицької Шотландії, Яків VI спокійнісінько підписує з Єлизаветою союзний договір, у якому докладно сказано, які гроші та вигоди дає йому ця нечиста оборудка, проте аж ніяк немає сподіваного пункту про свободу для його матері. Ув’яз­нену не згадано жодним рядком, вона цілковито байдужа синові, відколи вже нічого не може запропонувати йому: через голову матері, наче її вже й на світі немає, син порозумівся з її найлютішим ворогом. Нехай тепер жінка, яка подарувала йому життя і вже нічого не може дати йому, тримається поодаль від його життя! Тієї миті, коли був підписаний договір і славний син уже має в своєму домі гроші й собак, нараз урвали переговори з Марією Стюарт. Навіщо тепер люб’язність у ставленні до безвладної? За дорученням короля склали суворий лист про відмову, в якому грубим канцелярським тоном раз і назавжди заперечено і титул Марії Стюарт, і її права королеви Шотландії. Тепер після держави, корони, влади і свободи бездітна суперниця відібрала в Марії Стюарт ще й останнє: рідного сина. Тепер Єлизавета нарешті остаточно помстилася.

Цей тріумф Єлизавети став смертельним ударом для останніх мрій Марії Стюарт. Після того, як від неї відкаснулися чоловік, брат, піддані, тепер від неї відступив останній, рідний син її крові, і вона стоїть абсолютно самотня. Її розчарування не менш безмежне, ніж обурення. Тепер вона вже не зважатиме! Не зважатиме ні на кого! Син зрікся її, тож тепер вона зрікається сина. Він продав її право на корону, тож тепер вона продає його право. Називає Якова VI невдячним виродком, неслухняним і кепсько вихованим, проклинає його й повідомляє, що в своєму заповіті відмовить йому не тільки в шотландській короні, а й у праві на наступність на англійському троні. Краще нехай корона Стюартів замість того єретичного і зрадливого сина дістанеться якомусь іноземному володареві. Марія Стюарт рішуче пропонує Філіпу II спадкове право на Шотландію і Англію, коли він скаже про свою готовність воювати за її свободу й остаточно принизити Єлизавету, цю вбивцю всіх його надій. Чого варта для неї країна, чого вартий син! Тільки б жити далі, далі бути вільною і перемагати! Тепер Марія Стюарт уже не боїться, навіть найсміливіше для неї вже не досить сміливе. Тому, хто втратив усе, нема чого втрачати.

Рік у рік нагромаджувалися гнів та озлоблення у вимученій і приниженій жінці, рік у рік вона сподівалася, вела переговори, укладала угоди та змови і шукали шляхи для посередництва. Тепер уже чаша повна по вінця. Немов полум’я, шугнула нарешті згнічена ненависть до мучительки, до узурпаторки, до тюремниці. Вже не як королева на королеву, а як жінка на жінку накидається Марія Стюарт в останній люті зі скрюченими, немов пазурі, пальцями на Єлизавету. Приводом став незначущий інцидент: дружина Шрузбері, ця схильна до інтриг лиха пліткарка, в нападі істерії звинуватила Марію Стюарт, буцімто вона перебуває в ніжному порозумінні з її чоловіком. Річ зрозуміла, то була жалюгідна хатня плітка, яку ніколи не сприймала серйозно навіть сама дружина Шрузбері, але Єлизавета, завжди намагаючись присадити моральний авторитет суперниці перед світом, мерщій подбала, щоб цю нову скандальну пригоду якомога поширили на всіх іноземних дворах, достеменно так, як давніше вона вже розсилала всім володарям пасквіль Б’юкенена і листи зі скриньки. Тепер уже скипіла Марія Стюарт. Мало того, що в неї відібрали владу, свободу, останню надію на дитину, тепер їй ще хочуть підступно заплямувати честь; її, що живе без насолоди й любові, замкнена, мов черниця, намагаються зганьбити перед світом як перелюбницю! Несамовито спинається її уражена гордість. Марія Стюарт вимагає свого права, і графиня Шрузбері справді змушена ставати навколішки і спростовувати ганебну брехню. Але Марія Стюарт точно знає, хто використав ту брехню, щоб звести на неї наклеп, вона відчула злу руку ворога і на удар, спрямований із пітьми проти її честі, вона тепер, не криючись, б’є у відповідь. Надто довго горить їй душа, сповнена лихого нетерпіння сказати коли-небудь як жінка жінці слово правди тій начебто незайманій королеві, що дає себе уславлювати як дзеркало чесноти. Марія Стюарт пише Єлизаветі листа, начебто щоб «по-дружньому» розповісти, які наклепи поширює графиня Шрузбері про приватне життя Єлизавети, а насправді — щоб крикнути в обличчя своїй «любій сестрі», як мало саме в неї підстав удавати чеснотливу жінку й бути суддею в питаннях моралі. Удар за ударом завдає в цьому листі розпачлива ненависть. Тут сказано все, що може сказати жінка, дотримуючись жорстокої щирості, іншій жінці, всі негативні риси Єлизавети висміяні перед її очима, нещадно розкрито її останні жіночі таємниці. Марія Стюарт пише Єлизаветі, — начебто з милої дружби, насправді щоб смертельно уразити, — що графиня Шрузбері сказала про неї, буцім вона така пихата і має таку високу думку про свою красу, немов вона небесна цариця. Вона ніколи не може насититися лестощами і ненастанно змушує свою двірську челядь до надмірного захвату, проте під час нападів гніву по-нелюдському ставиться до придворних дам і служниць. Одній зламала палець, іншій, яка погано прислужувала за столом, черкнула ножем по руці. Але це все — лише скромні закиди проти страхітливих викриттів найінтимнішого: сексуального життя Єлизавети. Графиня Шрузбері, пише Марія Стюарт, стверджує, що Єлизавета має гнійну виразку на нозі — натяк на сифілітичну спадщину її батька, — її юність уже минула, вона втрачає свої тижні, але не втомлюється насолоджуватись із чоловіками. Вона не тільки спала з одним із них (графом Лестером) “infinies foys”, «безліч разів», а й, крім нього, шукає хтивого задоволення в усіх кутках та закутках і хотіла б “jamais perdre la liberté de vous fayre l’amour et avoir vostre plésir tousjour aveques nouveaulx amoureulx”[28]. Уночі Єлизавета в самій сорочці та накидці прокрадається в кімнати до чоловіків і дуже тішиться цими насолодами. Марія Стюарт називає ім’я за ім’ям, подробицю за подробицею. Марія Стюарт не утримується навіть від найстрахітливішого удару по найпотаємнішій таємниці ненависної жінки: глузливо дорікає їй (про це відверто розповідав за столом і Бен Джонсон своїм гостям), що “undubitablement vous n’estiez pas comme les autres femmes, et pour ce respect s’estoit follie à tous ceulx qu’affectoient vostre marriage avec le duc d’Anjou, d’aultant qu’il ne se pourroit accomplir”[29]. Так, Єлизавета повинна знати, що її полохливо бережена таємниця, що її жіноча недовершеність відома, що їй дозволена тільки хтивість, але не справжня насолода, тільки недостатня гра, та аж ніяк не повне задоволення, і для неї назавжди закритий шлях до монаршого шлюбу і материнства. Жодна жінка на землі ніколи не казала цій наймогутнішій жінці на землі останньої правди так страхітливо, як сказала ув’язнена зі своєї тюрми: двадцять років замерзлої ненависті, здушеного гніву і скутої сили раптом здибилися до страхітливого удару пазурами по серцю мучительки.

Після цього листа зі скаженою люттю примирення вже немає. Жінка, яка написала цей лист, і жінка, яка отримала його, вже не можуть дихати одним повітрям і жити далі в одній країні. Hasta al cuchillo, як кажуть іспанці, боротьба аж до ножів, боротьба на життя і смерть лишається тепер єдиною, останньою можливістю. Після чверті сторіччя затятого і впертого чатування та ворожнечі всесвітньо-історична боротьба між Марією Стюарт і Єлизаветою досягла тепер вістря кульмінації, хоча насправді тут можна було б сказати: вістря кинджала. Контрреформація вичерпала всі дипломатичні засоби, а до військових ще не підготувалася. В Іспанії ще досі на превелику силу й повільно будують Армаду, але на цьому нещасному дворі, незважаючи на індійські скарби, вічно бракує грошей, вічно бракує рішучості. Чом би, думає Філіп Побожний, що, як і Джон Нокс, в усуванні безвірного суперника бачив лише богоугодний учинок, не обрати дешевший шлях і найняти краще кілька вбивць, які швидко приберуть із дороги Єлизавету, ту покровительку єресі? Доба Макіавеллі і його учнів не дуже обтяжена моральними роздумами, коли йдеться про владу, а тут ідеться про вирішення з непередбачуваними наслідками, віра постає проти віри, Південь проти Півночі, і єдиний удар кинджалом у серце Єлизавети може позбавити світ від єресі.

Якщо політика досягла колись найвищого градуса пристрасті, тоді глухнуть усі моральні й правові міркування, зникає останнє озирання на пристойність і честь, тоді навіть підступне вбивство постає як славний жертовний учинок. Унаслідок відлучення від церкви 1570 року Єлизавети, а 1580 року принца Оранського, двох головних ворогів католицизму, вони опинилися поза законом, а відколи папа радісно привітав як похвальний учинок убивство шістьох тисяч чоловік Варфоломіївської ночі, кожен католик знає, що він лише здійснить богоугодний учинок, коли підступно прибере з дороги одного з тих заклятих ворогів віри. Один відважний і твердий удар, швидкий пістолетний постріл — і Марія Стюарт із в’язниці підніметься сходинками трону, Англія і Шотландія об’єднаються в істинній вірі. Коли ставки такі високі, немає ні вагань, ні зволікань: іспанський уряд з усією безсоромністю визначає підступне вбивство Єлизавети як головне політичне й державне завдання. Мендоса, іспан­ський посол, раз по раз називає у своїх численних депешах “killing the Queen”, «убивство королеви», бажаним заходом, герцог Альба, намісник Нідерландів, теж виразно дає свою згоду, а Філіп II, володар обох світів, пише власноруч на плані вбив­ства: «...він сподівається, що Господь посприяє йому». Перемоги тепер домагаються не завдяки мистецтву дипломатії, не у вільній, відвертій війні, а з голим ножем, кинджалом убивці. І з одного боку, і з другого дійшли згоди в методі: в Мадриді вбивство Єлизавети ухвалили в таємному кабінеті, король схвалив його, а в Лондоні Сесіл, Волсінґем і Лестер погодилися, що Марії Стюарт слід заподіяти смерть. Тепер уже немає ані кружних шляхів, ані виходу: тільки кров’ю можна підвести риску під рахунком, який давно годилось оплатити. Тепер ідеться тільки про одне: хто діятиме швидше, Реформація чи Контрреформація. Лондон чи Мадрид. Чи Марію Стюарт усунуть раніше від Єлизавети, чи Єлизавету — раніше від Марії Стюарт.

Розділ 21. Покладуть край

«Треба покласти край», “The matter must come to an end” — такою твердою, мов сталь, формулою один міністр Єлизавети нетерпляче підсумував думки всієї країни. І для народу, і для людини найважче терпіти тривалу непевність. Убивство іншого поборника Реформації — принца Оранського (червень 1584 року) руками католика-фанатика виразно показало Англії, кому призначений наступний удар кинджалом, і тепер уже щоразу швидше йдуть змова за змовою, — отже, треба нарешті взятися за ув’язнену, від якої походить увесь той небезпечний неспокій! Нарешті «вирвати корінь зла»! У вересні 1584 року майже всі протестантські лорди та посадовці згуртувалися в «асоціацію» й зобов’язалися не тільки «честю і присягою в присутності вічного Бога заподіяти смерть кожному», хто бере участь у змові проти Єлизавети, а й «кожного претендента, на чию користь ті люди змовляються», вважати особисто відповідальним за те. Парламент надав цим постановам форми закону в “act for the security of the Queen’s Royal Person”, «законі про безпеку Монаршої По­статі Королеви». Кожен, хто брав участь у замаху проти королеви або — цей пункт важливий — лиш у принципі був згоден із ним, опинився тепер під сокирою. Крім того, ви­значено, що «будь-якій особі, винній у змові проти королеви, має бути оголошений вирок судом, що складається з два­дцятьох чотирьох призначених короною членів».

Цей закон подав Марії Стюарт двічі виразну звістку. По-перше, відтепер її королівський статус не захищатиме її від публічних звинувачень; по-друге, вдалий замах на Єлизавету аж ніяк не дасть їй вигоди, а тільки немилосердно потягне на ешафот. То був немов останній заклик фанфар, що ви­магав капітуляції від упертої фортеці. Ще трохи зволікань — і милосердя вже не буде. Сутінки і двозначність між Єлизаветою і Марією Стюарт уже минули, тепер дме, немов ріже, гострий вітер. Тепер нарешті запанувала ясність.

Про те, що пора ввічливих листів і люб’язного лицемірства вже минула і в боротьбі тривалістю кілька десятиріч настав останній раунд, який не терпить жодної пощади, — hasta al cuchillo, — Марія Стюарт могла невдовзі здогадатися і з інших заходів. Адже на англійському дворі вирішили після всіх замахів суворіше взятися за Марію Стюарт і остаточно позбавити її будь-яких можливостей далі змовлятися та інтригувати. Шрузбері, що як джентльмен і великий сеньйор був надто вже поблажливим тюремником, “released” — слово «звільнили» тут відповідає справжньому значенню — від служби, і він справді навколішки дякував Єлизаветі, що нарешті, після п’ят­надцятьох років мороки, вона повернула йому свободу. Замість нього призначили протестанта-фанатика Ейміеса Політа. Тепер Марія Стюарт справді вперше може говорити про “servitude”, рабство, в якому опинилася, бо замість приязного охоронця в її дім завели безжального тюремника.

[28] «Ніколи не втратити свободи кохатися і мати насолоду завжди з новими коханцями» (фр.).

[29] «Ви, безперечно, не така жінка, як решта, і саме тому були божевільні всі ті, хто вдавав, ніби влаштовує ваш шлюб із герцогом Анжуйським, бо  ж цей шлюб не міг відбутися» (фр.).

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Германия, где я теперь живу
Германия, где я теперь живу
[Документальная литература / Публицистика / Путешествия и география / Проза]
Журналист, уехавший из России в Германию, — о том, что его в Германии удивило, умилило, разочаровало и вдохновило.
0
Пажилой убийца цыплят
Пажилой убийца цыплят
[Приключения / Фантастика / Фэнтези / Попаданцы]
Мужик долго шел к становлению культиватором и наконец пришел
0
Хозяйка поместья. Трилогия
Хозяйка поместья. Трилогия
[Проза / Современная проза / Приключения / Попаданцы]
Я оказалась в другом мире. Человек, который называет себя моим мужем, оставил мне старый дом, клочок земли и настаивает на разводе. Пусть катится! Дом приведу в порядок, займусь огородом и… Эй! Что
0
Дневник Лотти Брукс. Я вам не ребенок!
Дневник Лотти Брукс. Я вам не ребенок!
[Детская проза / Юмор]
Лотти Брукс почти 12, и она вот-вот пойдет в новую школу. Неужели и здесь над ней будут смеяться? Нет, Лотти решила, что станет классной и уверенной. Что из этого вышло? Читайте в оптимистичной и
0
Спектр-9. Финал
Спектр-9. Финал
[Фантастика / Фэнтези / Научная фантастика / Космическая фантастика]
До уничтожения Земли осталось два часа, любимая девушка находится в смертельной опасности, а домен атакуют враги. Никто не верит в то, что Илья Строганов справится. Сумеет ли бывший студент-
0
Призраки Мерри-Холла
Призраки Мерри-Холла
[Ужасы / Проза / Современная проза / Историческая проза]
В готическом дебютном романе Хизер Дейви прошлое и настоящее переплетаются в мрачном викторианском особняке, где стены помнят каждую прошлую обиду и несправедливость. В наши дни Нелл, оставшаяся
0
Мания крафта. Том 1.5 Благодетель
Мания крафта. Том 1.5 Благодетель
[Приключения / Фэнтези / Попаданцы]
У любого таланта найдутся ценители. Особенно если его обладатель — шестилетняя девочка, которой можно подсунуть выгодный контракт. Выгодный, разумеется, для кого-то другого. К счастью, у Киары есть
0
Пышка под защитой
Пышка под защитой
[Боевик / Современные любовные романы / Проза / Роман]
«Повезло Полинке! Муж – загляденье, пресс, рост! И что он в ней нашёл?» Я привыкла к этим шепоткам за спиной. Ну да, во мне сто десять килограммов, комплексы и привычка отшучиваться. Но я
0
Разбитые тайны
Разбитые тайны
[Любовные романы / Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Габриэлла Роуз Браун Я могла бы жить прекрасной жизнью — выйти замуж, завести семью, радоваться каждому дню. Мои мечты были простыми и оттого особенно дорогими: уютный дом, смех детей, тёплые вечера.
0
9 скрытых жизней
9 скрытых жизней
[Детективы / Триллер / Проза / Современная проза]
Журналисту Бену Харперу предлагают помочь в расследовании нераскрытого убийства, случившегося тридцать лет назад, и он немедленно соглашается. И дело не только в том, что погибшая, Алака Джа, тоже
0
Как не влюбиться в лучшего друга?
Как не влюбиться в лучшего друга?
[Современные любовные романы / Роман]
Иногда, чтобы разобраться в себе, нужно уехать далеко от родного дома. Например… в заснеженную Швецию! Чтобы отвлечься от серых будней, Лин отправляется на родину лучшего друга. Зимние пейзажи,
0
Толмач. Тени сумрака
Толмач. Тени сумрака
[Детективы / Триллер / Боевик / Проза]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
8
Петербургский врач 11
Петербургский врач 11
[Военное дело, спецслужбы / Медицина / Проза / Современная проза]
Вадим – хирург и микробиолог, попавший волей судьбы в Петербург 1904 года, в тело медицинского секретаря, работающего у богатого врача-мошенника. …Во дворах-колодцах тускло горят газовые фонари.
7
Второй шанс для Лекаря. Том 8
Второй шанс для Лекаря. Том 8
[Альтернативная история / Попаданцы / Исторические приключения / Самиздат]
Аннотация с первого тома: Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и
5
Имперец. Ранг 4. Воевода
Имперец. Ранг 4. Воевода
[Боевая фантастика / Боевое фэнтези]
Спасение цесаревича от пули принесло Александру титул, должность личного телохранителя и редкую магию стихий. Теперь он – правая рука наследника престола и командир его личного отряда особого
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
6
Развод. Я тебе ничего не должна
Развод. Я тебе ничего не должна
[Современные любовные романы]
- Скорее раздевайся, Ириша. Я до спальни не дойду. Прямо тут тебя сейчас... Охрипший от возбуждения голос мужа звучит в тёмной гостиной оглушительно громко. Не так я планировала начало
6
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
5
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
5
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
12
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
13
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
10
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
1
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
8
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Охота вслепую
Охота вслепую
[Боевик]
Знаменитый вор в законе по кличке Варяг после долгих кровавых передряг находит компромисс с властью. В обмен на обещание отойти от всех воровских дел он получает высокий государственный пост. Свои
0
Патриот. Смута. Том 13
Патриот. Смута. Том 13
[Альтернативная история / Попаданцы / Исторические приключения / Самиздат]
Проучил одних отморозков, а тут новые, в кафтанах и с саблями. Вот так попал в эпоху Смуты. Ветеран, прошедший Афган и две чеченские. С юга идут татары, вокруг столицы – поляки, шведы. Русские
2
Бездна и росток
Бездна и росток
[Приключения: прочее / Боевик / Драма / Детективная фантастика]
Как два пальца об асфальт. Умыкнуть безделушку из музейной витрины – заказ анонимного коллекционера – и обналичить билет в тихую жизнь, где не будут сниться демоны и глаза мертвецов. Но я
0
Рядовой
Рядовой
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Июнь 1941 года. Белоруссия. Хаос, отступление, горящая земля. Рядовой Алексей Морозов, простой деревенский парень, не был героем. Он просто хотел жить. Но у войны свои планы: немецкие танки не
1
Убежище Ксинори
Убежище Ксинори
[Юмористическое фэнтези / Попаданцы / Героическая фантастика]
Когда всё идёт по плану – этот хорошо и правильно. Но никто не сложит об этом легенду и не напишет книгу. Максимум песню споют. А раз у вас в руках вторая часть истории Зелирии и её обитателей –
0
Закат
Закат
[Ужасы / Триллер]
НЕЗАКОННОЕ ПОТРЕБЛЕНИЕ НАРКОТИЧЕСКИХ СРЕДСТВ, ПСИХОТРОПНЫХ ВЕЩЕСТВ, ИХ АНАЛОГОВ ПРИЧИНЯЕТ ВРЕД ЗДОРОВЬЮ, ИХ НЕЗАКОННЫЙ ОБОРОТ ЗАПРЕЩЕН И ВЛЕЧЕТ УСТАНОВЛЕННУЮ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВОМ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ.
0
Рунолог поневоле
Рунолог поневоле
[Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Цикл "Рунолог поневоле" - расскажет вам о сильном и независимом маге, который в погоне за большей силой допустил раскол своего сознания и оказался низвергнут в мир, где привычная ему магия оказалась
1
Усадьба «Медвежий Ручей»
Усадьба «Медвежий Ручей»
[Детективная фантастика / Историческое фэнтези]
Осень 1872 года. В усадьбу «Медвежий Ручей» приезжает внучка владелицы, Зина Тихомирова. Девушка не знает, что когда-то адепты языческого культа разбудили в этих местах силы, дремавшие веками. Когда
1
Мир содрогнулся… Народ не заметил…
Мир содрогнулся… Народ не заметил…
[Классическое фэнтези / Социальная фантастика]
А в каком бы мире мы жили, если бы Владимир в Х веке принял ислам, а не христианство?.. А потом изобрели бы «машину времени», и отправился бы исследователь разбираться в причинах такого выбора… Во
4
Лучший друг. Простое пошаговое руководство по решению даже самых сложных проблем в воспитании собаки
Лучший друг. Простое пошаговое руководство по решению даже самых сложных проблем в воспитании собаки
[Домашние животные / Руководства]
Книга известного в мире дрессировщика собак и бихевиориста с 30-летним стажем поможет решить самые сложные проблемы с любой собакой. Пошаговое руководство от автора, который помог более 100 000
0
Чаща
Чаща
[Триллер]
Пятеро школьных друзей ушли с выпускного, чтобы провести время в лесу. Но один из них не вернулся. Даже спустя много лет тот случай не дает Марьяне Шестаковой покоя. Она готовится к работе в
0
Мария Кюри
Мария Кюри
[Образовательная литература / Биографии и Мемуары]
Серия «Удивительные личности для детей» — это уникальный проект, который позволяет разнообразить и улучшить досуг родителей и детей. Книги серии написаны в захватывающей и доступной форме, что делает
0