Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Час — вечір. Місце дії —сад. По одній з алей гуляють дві постаті. Одна — коротка й огрядна; друга — довга й худорлява. То були містер Тапмен І містер Джінгл. Розмову почала огрядна фігура.

— Ну, як це в мене вийшло?

— Розкішно… надзвичайно… я сам не зіграв би краще… повторіть ще завтра… щовечора, поки я не скажу.

— Рахіль хоче, щоб я робив так само й далі?

— Звичайно… це їй не до вподоби… але так треба… щоб не збуджувати підозри… боїться брата… каже, що безпорадна… ще кілька днів… обдурите старих… нарешті — щастя.

— Вона нічого не переказувала?

— Кохає… страшенно… незмінно любить… Що переказати від вас?

— Любий друже, — стиснув „приятелеві" руку, нічого не підозрюючи, містер Тапмен, — скажіть їй, як гаряче я її кохаю, як важко мені ховати свої почуття… скажіть що хочете; додайте тільки, що я розумію користь поради, яку вона дала мені через вас сьогодні ранком. Скажіть, що я вітаю її мудрість і захоплений її обачністю.

— Перекажу. Більше нічого?

— Нічого. Додайте лише, що я мрію про той час, коли назву її своєю і коли будьякі тайни будуть зайві.

— Неодмінно, неодмінно. Все?

— О, друже мій, — містер Тапмен знову стиснув приятелеві руку, — прийміть мою палку подяку за вашу некорисливу ласку і вибачте, що я, нехай у думках, міг мати вас за свого конкурента. Чи спроможусь я колись віддячити вам, дорогий мій друже?

— Не будемо про це говорити, — перебив йому мову містер Джінгл. Він на мить спинився, ніби щось згадуючи, потім сказав — А, до речі, чи не могли б ви позичити мені десять фунтів?.. Особиста справа… Через три дні поверну.

— Можу, — відповів, розчулившися, містер Тапмен. — Кажете, на три дні?

— Тільки на три… тоді все влаштується.

Містер Тапмен відрахував десять фунтів, поклав їх на долоню приятелеві. Той сунув їх, монета по монеті, в кишеню, і вони повернули до дому.

— Будьте ж обачні,— сказав містер Джінгл, — жодного погляду!

— Жодного натяку, — відповів містер Тапмен.

— Жодного слова!

— Жодного звука.

— Всю увагу племінниці… жорстоко щодо тітки… єдиний спосіб обдурити всіх.

— Прикладу всіх зусиль, — обіцяв містер Тапмен.

— І я теж, — сказав до себе містер Джінгл, коли вони увіходили в будинок.

Увечері обідня сцена повторилася, і так тривало три дні. На четвертий день господар був у чудовому настрої, бо пересвідчився, що ніяких підстав обвинувачувати містера Тапмена немає. Добре почував себе й містер Тапмен, бо Джінгл казав йому, що справа йде до розв’язання. Добре почував себе і містер Піквік, бо він рідко почував себе інакше. Не так добре почував себе містер Снодграс — він ревнував до містера Тапмена. Добре почувала себе й стара леді, бо вигравала ввесь час у віст. Добре почували себе І містер Джінгл та міс Вордл з досить важливих причин, про які говоритиметься в найближчому розділі.

РОЗДІЛ VIII

Вечеря була на столі. Круг стола стояли стільці. На буфеті вишикувались пляшки, кухлі та склянки, і все вказувало на наближення найвеселішого часу доби.

— А де Рахіль? — спитав містер Вордл.

— І Джінгл? — додав містер Піквік.

— І правда, — промовив господар, — я давно щось його не бачив і не чув його голосу, принаймні, вже дві години. Еміліє, голубко, подзвони, прошу.

На дзвінок з’явився гладкий хлопець.