Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли в цілому світі й був хтось, кого тепер дівуля — тітка смертельно й щиро ненавиділа, то це була названа племінниця Емілія. Обличчя й шия її почервоніли, і вона, не кажучи й слова, зневажливо хитнула головою. Потім, кусаючи губи і задравши ніс, вона промовила:

— Не може бути. Я не вірю цьому.

— Придивіться до них, — порадив Джінгл.

— Буду, — відповіла тітка.

— Як він на неї поглядає.

— Буду.

— І як він говорить з нею.

— Буду.

— Сьогодні за обідом він сяде коло неї.

— Нехай.

— Він говоритиме їй компліменти.

— Нехай.

— Буде віддавати всю свою увагу.

— Нехай.

— І зневажатиме вас.

— Мене! — охнула тітка. — Він — мене! — і вона затремтіла від гніву й ревнощів.

— Тоді ви переконаєтесь? — спитав Джінгл.

— Переконаюся.

— І помститесь?

— Так.

— Ви відмовитесь від нього?

— Назавжди.

— І візьмете когось іншого.

— Так.

— Візьмете?

Містер Джінгл упав навколішки, простояв так п’ять хвилин і встав лише тоді, коли тітка обіцяла покохати його, з умовою, що він спершу виведе на свіжу воду містера Тапмена.

Подати докази мусив містер Тапмен, і він подав їх уже за обідом. Тітка ледве йняла віри своїм очам. Містер Тресі Тапмен, сівши поруч з Емілією, шептав, зітхав і усміхався наввипередки з містером Снодграсом. Ні слова, ні погляду не кинув він гордості свого серця, тій, що тільки напередодні ввечері слухала його палкі слова.

„Клятий хлопчисько! — думав містер Вордл, що чув усю історію від своєї матері.— Клятий хлопчисько! Він, напевне, спав, і все йому примарилось".

„Зрадник! — думала тітка — дівуля. — Милий містер Джінгл не обдурив мене. О, як ненавиджу я того падлюку!“

Подані далі рядки мають пояснити читачеві таку, здавалося б, незбагненну зміну в поведінці містера Тресі Тапмена.