Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ми їдемо не так далеко, — відповів Джексон. — Виходьте, будьте ласкаві.

Місис Бардл, ще не зовсім отямившись, скорилася. То була якась дивна будівля. Товстий мур з гратами посередині. Скрізь горіли газові лампи.

— Ну, леді! — гукнув чоловік з ясеновим ціпком, зазирнувши в карету й добре таки струсонувши місис Сендерс, — вилазьте! — Збудивши приятельку, місис Сендерс разом із нею висіла з карети. Місис Барді під руку з Джексоном увійшла вже під портик, тягнучи за собою Томі. Дами рушили слідом за нею.

Кімната, куди вони вступили, мала вигляд ще старовинніший, ніж портик. І стільки людей навколо!

І всі так цікаво дивляться на них!

— Що це за будинок? — почала вже хвилюватися місис Бардл.

— Одна з наших контор, — відповів Джексон, пропихаючи її в двері й оглядаючись назад. — Увага, Ісак!

— Будьте певні,—заспокоїв чоловік з ясеновим ціпком. Важкі двері зачинилися, і вони зійшли вниз короткими сходами.

— Нарешті добулися. Цілі й ув'язнені, місис Бардл, — задоволено вигукнув Джексон, роздивляючись навкруги.

— Що ви хочете сказати? — спитала місис Бардл, і серце її заколотилося швидше.

— Це саме, — одказав Джексон, відводячи її трохи вбік. — Не лякайтесь, місис Бардл. Не було ще людини делікатнішої за Додсона й людянішої, ніж-Фог. То ж їхній службовий обов’язок посадити вас у тюрму за несплату гонорару. Але вони не хотіли завдавати вам зайвих хвилювань. Хіба вам неприємно буде згадувати про їхню дбайливість. Це Флітська тюрма, мадам. Надобраніч, місис Бардл. Надобраніч, Томі.

І в той час, як Джексон і чоловік з ясеновим ціпком квапилися відійти, інший чоловік з ключем у руці повів перелякану жінку на другий поверх. Раптом місис Бардл зойкнула. Томі заверещав, місис Клапінс прикипіла на місці, місис Сендерс скрикнула "уф!" і не спромоглася більше вимовити ані слова. Вони побачили містера Піквіка, що відбував свою нічну прогулянку, а поруч із ним Ішов Сем. Вглядівши місис Бардл, містер Веллер глузливо вклонився їй, а його пан обурено повернув назад.

— Не кепкуйте з неї, — сказав Семові вартовий. — Її тільки но привезли сюди.

— Її ув’язнено? — Сем знову надів на голову свій капелюх. — За що? У якій справі?

— За несплату грошей конторі Додсон і Фог, — відповів вартовий.

— Джоб, Джоб, сюди! — гукнув Сем. — Біжіть до містера Перкера, Джоб. Нехай прийде зараз же. Він мені конче потрібний. Перемога! От так штука. Ура! Де мій хазяїн?

Та відповіді на ці вигуки не було, бо Джоб, як навіжений, кинувся виконувати доручення, тільки но дістав його, а місис Бардл знепритомніла: на цей раз справді.

РОЗДІЛ XXXVI,

Не зменшуючи швидкості ходи, Джоб Тротер не спинявся, доки добрався до воріт Грейс — Іна. Та хоч як він старався, а ворота зачинили ще півгодини тому. І поки він розшукав служницю містера Перкера, залишалося вже тільки п’ятнадцять хвилин до того часу, коли тюрму зачиняли на ніч. А треба ж було ще видобути містера Лаутена з задньої кімнати в „Сороці та Прикорні", і коли Джоб виконав і цю частину своєї роботи та переказав доручення Сема Веллера, годинник закінчував вибивати десяту годину.

— Ну, — промовив Лаутен, — тепер уже пізно. Вас не пустять туди вночі. Доведеться вам ночувати на вулиці, мій друже.

— То маловажно, — відповів Джоб. — Спати я можу де прийдеться. Але краще було б побачити містера Перкера сьогодні, щоб він прийшов до нас завтра ранком.

— Ну, що ж, — поміркувавши трохи, погодився Лаутен, — якби то був хто інший, то містер Перкер не дуже зрадів би моєму приходові до нього, але це ж містер Піквік. Я, гадаю, можу взяти кеб і заплатити за нього коштом контори.

У містера Перкера того дня був кликаний обід, про що свідчило світло у вікнах зали, звуки випробуваного концертного рояля та невипробуваного хатнього голосу, які виходили звідти, і досить міцний дух печені, що наповнював сходи й вестибюль. Коли йому пошепки доповіли про гостей, маленький містер Перкер кинув компанію і вийшов до їдальні, де знайшов містера Лаутена з Джобом Тротером, ледве помітних при світлі кухонної свічки, яку поставив на стіл джентльмен у коротеньких плюшевих штанах та бавовняних панчохах, що за певну платню чотири рази на рік ласкаво з’являвся на обіди і зневажав клерків і все, зв’язане з конторою.

— У чому там справа, Лаутен? — спитав містер Перкер, зачиняючи двері.—Якийсь важливий лист чи що?

— Ні, сер. Це — посланець від містера Піквіка.

— Від містера Піквіка? — маленький чоловічок живо повернувся до Джоба. — Що з ним трапилося?

— Додсон і Фог посадили в тюрму місис Бардл за несплату гонорару, сер, — відповів Джоб.

— Не може бути! — містер Перкер сунув руки в кишені й прихилився до буфету.

— А втім, це так, — ствердив Джоб. — Вона, здається, видала їм вексель на цю суму зараз же, як скінчився суд.

— Свідчуся небом, — скрикнув Перкер, вийнявши руки з кишень і енергійно постукуючи суглобами правої руки по долоні лівої,— це найхитріші пройди, з якими мені будьколи випадало працювати !