Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ще відвідувачі, — сказала місис Сендерс.

— Якийсь джентльмен, — додала місис Редл.

— Та це ж містер Джексон, молодий чоловік з контори Додсона й Фога ! — скрикнула місис Бардл. — Боже милий! Невже ж містер Піквік погодився сплатити мені відшкодування?

— Або пропонує побратися з вами, — висловила здогад місис Клапінс.

— Ну, чого він там марудиться? — нетерпеливилася місис Редл. — Чому не поспішає?

Тим часом містер Джексон, обмінявшися кількома фразами з своїм супутником — обшарпаним чоловіком у чорних штанах і з товстим ясеновим ціпком у руках— простував до того місця, де снідали дами.

— В чім справа? Трапилося щось важливе, містер Джексон? — нервувалася місис Бардл.

— Нічого особливого, мадам, — заспокоїв її містер Джексон. — Добридень, леді. Як ся маєте? Прошу вибачити, що непрошений вдираюся до вашого товариства, але закон, леді… закон. — Перепросивши, містер Джексон чемно вклонився й поправив своє волосся, що раз-у-раз вилізало спід його капелюха. Місис Редл пошепки зауважила, що він дуже чепурний молодий чоловік.

— Я заїздив до вас на Госвелську вулицю, — пояснив містер Джексон, — а довідавшись, що ви тут, взяв карету й з’явився сюди. Наші просять вас, місис Бардл, зараз же їхати до Лондона, Боже! — скрикнула дама, вражена несподіваною вимогою.

Так точно, — ствердив Джексон, покусюючи собі губи. — Справа дуже важлива й невідкладна, і баритися з нею не можна. Так казав мені Додсон, і те саме я чув і від Фога. Спеціально для вас я навіть найняв карету.

— Щось дивне, — вихопилося у місис Бардл.

Дами погодилися з тим, що все це дуже дивно, але однодушно визнали, що справа має бути дуже важлива, бо інакше ні Додсон, ні Фог не стали б посилати людину. А якщо справа важлива, казали вони, то місис Бардл мусить їхати негайно.

Не можна не пишатися до певної міри, коли ваші адвокати викликають вас та ще й так негайно. І місис Бардл відчувала втіху переважно тому, що це піднесе її авторитет перед жилицею з першого поверху. Вона трохи покомезилася, удала надзвичайне збентеження та замішання і нарешті прийшла до висновку, що їй, може, треба їхати.

— Але, може, ви відсвіжилися б після вашої подорожі, містер Джексон? — переконливим тоном спитала місис Бардл.

— У мене дуже мало вільного часу, — завагався Джексон, — і до того ж зі мною компаньйон, — вказав він на чоловіка з ясеновим ціпком.

— То нехай ваш друг зайде сюди, — запропонувала місис Бардл. — Будьте ласкаві, попросіть його завітати до нас, сер.

— Дякую, але навряд чи це можна зробити, — відповів Джексон, трохи зніяковівши. — Він не звик до жіночого товариства і завжди соромиться, коли опиниться серед дам. Якщо вже ви хочете почастувати його, скажіть офіціантові однести йому чарчину. Може, він вип'є. Спробуйте! — Тут Джексон покрутив пальцями коло свого носа, даючи зрозуміти, що останні його слова іронічні.

Негайно до соромливого джентльмена відрядили офіціанта, і соромливий джентльмен вкинув таки чарчину. Випив на дорогу й Джексон; ради компанії випили й дами. Після того Джексон сказав, що більше баритись не можна, і тоді місис Сендерс, місис Клапінс і Томі (його вирішили взяти супроводити місис Бардл, а решту залишили під опікою містера Редла) сіли в карету.

— Ісак! — промовив Джексон, звертаючись до джентльмена з ясеновим ціпком, що сидів уже на передку й палив сигару.

— Ну?

— Це — місис Бардл.

— О, я давно вже зрозумів це, — відповів джентльмен.

Місис Бардл сіла в карету, за нею сів містер Джексон, і екіпаж рушив. Дорогою місис Бардл мимоволі обмірковувала слова Джексонового друга. Мудрий народ юристи. Крізь землю бачать.

— Погана штука, оті витрати на нашого брата, — зауважив Джексон, коли пані Сендерс і Клапінс поснули. — Я маю на думці гонорар за ведення судових справ.

— Дуже шкодую, що не могла сплатити його, — відповіла місис Бардл, — але коли ви, юристи, беретесь до якоїсь справи на свій страх, вам треба зважувати й можливість невдачі.

— Ви, здається, після суду видали їм вексель на суму гонорару? Так мені переказували, принаймні.

— Так, але то ж була тільки формальність.

— Безперечно, — холодно погодився Джексон, — Сама формальність, Тільки.

Незабаром заснула й місис Бардл і прокинулась лише тоді, коли карета спинилася.

— Невже це вже Фірменс-каурт? — спитала леді.