– А пані Мандль дуже гарна. І на вигляд така молода.
– Так, їй приблизно двадцять років.
– Звідки ти знаєш?
– Читав у світських новинах.
– І тато любить газети читати…
Тато залишився вдома, у Винниках. Працював, щоб син міг навчатися, а дружина з дочкою – подорожувати.
Довкола парували звабливі запахи страв і кави, а Тіна згадувала квітковий аромат ювелірної крамниці. Чи це були парфуми пані Мандль?
Коли мати відлучилася до дамської кімнати, Тіна пошепки спитала:
– А ти бачив той фільм? Ну, де вона… дружина мільйонера…
– Гола? Аякже! Я таке не пропущу!
– Ну? І як воно? Оце все…
– Та звичайно. Пішла дівчина купатись, а сукню на коня поклала. Доки плескалась – кінь побіг. Вона – за ним.
– Гола?
– Гола-голісінька!
– Кажи тихіше!
– Та ніхто тут української не розуміє.
– Впіймала вона?
– Кого? Коня? Ні, чоловік упіймав. Побачив сукню, став її шукати. Вона – в кущі. Він їй туди плаття кинув, щоб одягла. Потім він закохався в неї.
– То фільм про кохання?
– Звісно. І про те, щоб дівчата сукні на коней не клали.
– І як цей фільм називається?
– Хочеш побачити? Не вийде! Його сам Папа Римський заборонив.
– Справді? Який жах!
– Про що ви тут розмовляєте? – повернулась до столика пані Стасюк.
– Про Папу Римського.
– А-а-а. Чемні діти.
Проте молодша чемна дитина раптом спитала:
– А як її звати?
– Кого?
– Ту пані, що знімалась у кіно, а тоді вийшла заміж за багатія.