Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Існує чимала література про Руський каганат. Щоправда, незначна кількість джерел не дає змоги дати відповідь, чи він справді існував і що представляв собою. З цього приводу зустрічаємо широкий спектр думок. І все ж можемо з певністю твердити, що тюркський титул кагана носили руські князі. І для них це був титул верховного правителя. Звідки вони взяли його – від авар чи хозар? Останнє видається більш певним. Але як би не було, можемо однозначно констатувати: тюркські традиції державотворення мали вплив на Русь-Україну.

«Печеніг – ворог русича»

У 1981 р. на екрани Радянського Союзу вийшов фільм «Ярослав Мудрий», знятий на кіностудіях імені Олександра Довженка й «Мосфільм». Це був своєрідний кіноепос, який ніби мав висвітлити вершинні моменти в історії Київської Русі. В центрі фільму – фігура князя Ярослава Мудрого, за часів правління якого ця держава досягла піку могутності.

Одним із епізодів фільму – навчання дітей у школі. Учитель диктує учням фразу «Печеніг – ворог русича», яку вони мають записати. Саме печеніги й постають у фільмі як найбільші вороги Русі. І завершальним епізодом фільму є перемога русичів над ордою печенігів під стінами Києва. Відповідно, в підручниках у нас печеніги (зрештою, як і інші тюркські етноси) трактуються ворогами русів. Печенігами називали об’єднання кочових, переважно тюркських племен72.

Перемога Кожум’яки над печенігом.

Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. .військо, що Київ у облозі. Він ніби вийшов з міста з уздечкою, ходив серед печенігів і питав їхньою мовою: «Чи ніхто не бачив коня?» Печеніги сприймали його за свого. Потім хлопець кинувся в Дніпро й поплив на інший берег, аби повідомити руських воїнів73.

Опис цього епізоду багато про що говорить. По-перше, мешканці тогочасного Києва мало чим зовні відрізнялися від печенігів. А, по-друге, виявляється, що серед киян були люди, які знали печенізьку мову. Виникає питання – звідки? Адже в літописі говориться, ніби в 968 р. печеніги чи не вперше (!) прийшли на Русь. Але виявляється: в русичів із печенігами до того існували певні відносини. І навіть деякі русичі знали печенізьку мову. Сумнівно, що це були лише відносини воєнної конфронтації. Існували й відносини торгові. Печеніги могли пропонувати велику рогату худобу, овець, коней. Натомість отримувати від русів продукти землеробства чи продукцію «лісового господарювання» – хутро, мед і т. д.

І хоча в «Повісті минулих літ» маємо багато антипеченізьких моментів й, відповідно, печеніги часто зображуються як вороги Русі74, однак іноді літопис (як у наведеному епізоді про хлопця-киянина) «проговорюється». Печеніги й руси не лише воювали. Спектр їхніх контактів був широким. Тому окремі руси знали мову печенігів. А деякі печеніги, схоже, знали мову русів.

Вважається, що на теренах сучасної України печеніги з’явилися в Х ст. І однією з причин цього було те, що князь Святослав розгромив Хозарський каганат, у результаті чого степи України стали «вільними» і тут запанували печеніги75. Безперечно, удар, який наніс князь Святослав Хозарському каганату, був одним із чинників, який допоміг увільнити Північне Причорномор’я від хозар і сприяв утвердженню тут печенігів. Хоча насправді цей тюркський етнос за кілька десятиліть перед тим опинився на теренах сучасної України. І підтримував він стосунки з русами. Були вони і союзницькими, і конфронтаційними. Так що поява печенігів у 968 р. під стінами Києва – це не перший їх похід на Русь. Інша річ, що це, певно, був їхній перший похід на Київ.

«Повість минулих літ» говорить, що печеніги уже мали стосунки з князем Ігорем (878? —945). Під 915 р. зазначено: «Уперше прийшли печеніги на Руську землю і, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю»76. Правда, під 920 р. зазначено, що Ігор воював проти печенігів77. Але в 944 р. «печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях»78. За наказом Ігоря печеніги пустошили Болгарську землю79.

Розсварилися печеніги з русами за часів правління князя Святослава. Що було причиною цього, нам не відомо. Принаймні «Повість минулих літ» про це мовчить. Саме тоді в 968 р. печеніги беруть в облогу Київ. Зрештою, печеніги погубили князя Святослава. Ось як про це розповідається в літописі:

«Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до [Дніпрових] порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд: «Обійди, княже, [їх] на конях, бо стоять печеніги в порогах». Однак не послухав він його і рушив у човнах.

Тим часом послали переяславці до печенігів [гінців], кажучи: «Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною». Почувши ж печеніги се, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча. І зимував [тут] Святослав. А коли приспіла весна, пішов Святослав у пороги»80.

Ця інформація подана під 971 р. А під наступним, 972 р., читаємо таке:

«Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, – окувавши череп його золотом, пили з нього»81.

Доволі поширеною є версія, що печеніги убили Святослава за намовою візантійців, котрі заплатили їм гроші. Справді, між Візантією й печенігами існували союзні відносини. І така версія має право на існування.

Однак якщо проаналізувати літописне повідомлення, то про це нічого не говориться. Із нього випливає, що печеніги напали на Святослава і його військо, бо ті мали багату здобич і були ослаблені. Вражаючим фактом є те, що з черепа Святослава хан Куря зробив чашу. Навіть якщо це вигадка, то вигадка показова. Тобто в особі руського князя провідники печенігів бачили сильного противника, який, очевидно, їм дошкуляв. І чаша з князівського черепа – це символ перемоги. До того ж перемоги неабиякої!

У літописі є таке місце. Варяжко, слуга Ярополка, коли той князь втік перед військами Володимира з Києва, радив своєму панові податися до печенігів і привести звідти військо82. Очевидно, Ярополк міг звернутися до печенігів і ті би йому не відмовили. Фактично цей тюркський етнос «вписувався» в політичну систему Русі – деяким князям печеніги допомагали, а деяким шкодили. Правда, печенігам «не повезло». Вони часто опинялися на боці тих князів, яких не дуже жалувала «Повість минулих літ». Звідси такий їх негативний імідж у літописанні.

З печенігами доводилося воювати князю Володимиру. І це не дивно. Адже вони допомагали його противнику – князю Ярополку. В одному місці літописуйде мова про те, що Володимир став зводити городи, тобто укріплення, по річках – Десні, Остру, Трубежу, Сулі, Стугні. Бо «була війна з печенігами»83.

Під 993 р. у «Повісті минулих літ» наводиться гарна легенда про війну з печенігами й заснування міста Переяслава, яке знаходилося на межі зі степом. Наведемо цю легенду повністю:

«Пішов Володимир на Хорватів. А коли вернувся він із війни хорватської, то тут печеніги прийшли по тій стороні [Дніпра] од Сули. Володимир тоді пішов супроти них і встрів їх на Трубежі коло броду, де нині Переяславль. І став Володимир на сій стороні [ріки], а печеніги на тій. І не наважувалися ці [перейти] на ту сторону, а ті – на сю сторону.

І приїхав князь печенізький [Куря?] до ріки, і викликав Володимира, і сказав йому: «Ти випусти свого мужа, а я – свого. Нехай обидва борються. І якщо твій муж ударить моїм [об землю], то не будем воювати три роки, якщо ж наш муж ударить вашим, то будем воювати три роки». І розійшлися вони урізнобіч.

Володимир же, вернувшись у табір, послав по табору бирича, говорячи: «Чи нема такого мужа, який би взявся з печеніжином боротися?» І не знайшовся такий аніде.

А назавтра приїхали печеніги і свого мужа привели, а [мужа] наших не було. І став тужити Володимир, посилаючи [биричів] по всьому війську своєму. І прийшов один старий муж до нього, і сказав йому: «Княже, єсть у мене один син удома, менший. Бо з чотирма я вийшов, а він удома. Від самого дитинства його ніхто не вдарив ним. Одного ж разу, коли я сварив [його], а він м’яв шкуру, він розгнівався на мене [і] роздер шкуру руками».

Князь же, це почувши і зрадівши, послав по нього [гінця] зараз же. І привели його до князя, і князь розповів йому все. Цей тоді сказав: «Княже! Я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене. Чи немає бика, великого й сильного?» І знайшли бика сильного, і сказав він роздражнити бика, і поклали на нього залізо гаряче, і пустили бика. І побіг бик мимо нього, і схватив він бика рукою за бік, і вирвав шкуру з м’ясом, скільки йому рука захопила. І сказав йому Володимир: «Можеш із ним боротись».

А назавтра прибули печеніги і стали гукати: «Чи нема [вашого] мужа? Наш ось готов!» Володимир же повелів тої ночі надіти оружжя. І приступили тут вони одні до одних, і випустили печеніги мужа свого, і був він превеликий вельми і страшний. Виступив також муж Володимирів, і, побачивши його, печеніжин посміявся, бо був він середній тілом. І, розмірявши [відстань] між обома військами, пустили їх одного до одного. І взялися вони оба, і стали кріпко держати [один одного], і удавив він печеніжина в руках своїх до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, а руси погнали вслід за ними, рубаючи їх, і прогнали їх. Володимир же, рад бувши, заклав город на броду тому і назвав його Переяславлем, бо [тут] перейняв славу отрок той. Володимир при цім великим мужем зробив його і отця його. А Володимир вернувся у Київ з побідою і славою великою»84.

Взагалі літописець, пишучи про діяння Володимира, часто розповідає різні «печенізькі легенди». Ось ще одна, вміщена під 997 р.:

«Коли Володимир пішов до Новгорода по верхніх воїв проти печенігів, – бо рать велика була безперестану, – в той же час довідались печеніги, що князя нема, прийшли і стали навколо Білгорода. І не давали вони вийти з города, настав, отож, голод великий у городі, і не можна [було] Володимиру помогти [їм]. А не можна було піти йому [через те], що іще не зібралися були до нього вої, печенігів же було многе-множество. І затягнулась облога людей у городі, і був голод великий, і вчинили вони віче в городі, і сказали: «Так доведеться нам померти од голоду, а од князя помочі немає. То чи лучче нам померти? Здамося печенігам. Адже когось таки вони залишать у живих, якщо кого умертвлять. Ми вже помираєм од голоду». Так ото вони раду вчинили.

[72] Про печенігів див.: Печенеги (Антология) / ред. В. Кукушкин. – М., 2013; Плетенева С. Печенеги // Исчезнувшие народы: сб. статей. – М., 1988. – С. 35—46; Пріцак О. Печеніги // Український історик. – 1970. – № 1—3. – С. 95—101; Pálóczi-Horváth A. Petschenegen, Kumanen, Jassen: Steppenvölker im mittelalterlichen Ungarn. – Budapest, 1989.

[73] Літопис руський. – С. 39.

[74] У «Повісті минулих літ» печеніги ставляться поряд із аварами (обрами), а також чорними уграми, котрі трактуються як вороги. Див.: там само. – С. 7.

[75] Магочій П-Р., Петровський-Штерн Й. Євреї та українці. Тисячоліття співіснування. – Ужгород, 2016. – С. 17—18.

[76] Літопис руський. – С. 24.

[77] Там само.

[78] Там само. – С. 25.

[79] Там само. – С. 26.

[80] Літопис руський. – С. 43.

[81] Там само.

[82] Там само. – С. 46.

[83] Літопис руський. – С. 67.

[84] Там само. – С. 68—70.