Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Можна припустити, чому так сталося. Ймовірно, панування обрів справді було важким для дулібів. Пам’ять про це була сильною і яскравою. Вона могла бути зафіксована в фольклорних творах, які зберігалися кілька сотень років. А потім ця фольклорна інформація перейшла до літописів. Також варте уваги те, що дуліби – попередники волинян. Принаймні в «Повісті минулих літ» про них сказано таке: «Дуліби… жили по Бугу, де нині волиняни…»9 А волиняни в «докиївський період» мали вже свої державні утворення, доволі значні міські поселення (наприклад, Зимненське городище10). Арабський географ та історик Абу ль-Хасан Алі аль-Масуді (896—956) навіть вважав, що волиняни (плем’я валінана) колись давно панували над слов’янами11. Звісно, до таких повідомлень варто ставитись обережно, але вони мали під собою певну основу. Археологічні дослідження дають підстави говорити про відносно високий розвиток Волинської землі в епоху раннього Середньовіччя. Тут існували значні поселення, які займали площу близько 10 гектарів і більше12. Принагідно зазначимо, що Київ часів Володимира займав приблизно таку ж площу. У «Баварському географі», пам’ятці, яка відноситься до ІХ ст., вказано, що на теренах Волині, де проживали бужани й велунчани, було понад 300 міст13. Тому тут могла відносно рано з’явитися писемність, яка й зафіксувала «історію з обрами».

Наведене вище свідчення «Повісті минулих літ» небагато нам дає інформації про обрів-аварів та їхні стосунки зі слов’янським, зокрема праукраїнським, населенням. І все ж є інформація з інших джерел, яка дає можливість частково реконструювати ці стосунки.

Зимненське городище, вид з боку Свято-Успенського монастиря

Авари з’явилися на теренах України, зокрема в Північному Причорномор’ї, в результаті Великого переселення народів. Про них зустрічалися згадки в творахдеяких візантійських авторів V і VI ст. – Пріска Панійського, Феофілакта, Сімокатти, Менандра Протектора, Іоанна Ефеського та інших.

Після розпаду імперії гунів, де, ймовірно, верхівка була тюркською14, на теренах євразійського степу сформувалася могутня держава, яка в літературі отримала назву Тюркський каганат (552—745)15. Вважається, що засновником цієї держави був Ашина. Про нього існує легенда, ніби він народився від вовка й гунської князівни чи то від гунського царенка й вовчиці. Тобто тим самим «доводилося» походження тюркського правителя, який мав титул кагана, від гунських очільників. Саме ім’я Ашина походить від монгольського слово «шоно», тобто вовк, до якого додано компонент «а», котрий у китайській мові означає «вельможний, шляхетний». Тобто Ашина – «вовк шляхетної крові». До речі, тотем вовка доволі поширений у тюркських народів. Наприклад, він шанується в пантюркістських колах Туреччини. Саме ж слово «тюрк» спочатку мало значення «сильний, дужий». Пізніше воно стало етнонімом. Тюрки прославилися вмінням робити з криці чудову зброю. Скориставшись міжусобицями серед різних племен, нащадки Ашина опанували значну частину євразійських степів. У 552 р. виникла Тюркська імперія, на чолі якої став каган Тумин. Останній доручив своєму молодшому братові Істемі підкорити західні степи – що й було зроблено.

Залишки недобитих військом Істемі племен (приблизно 20 тисяч чоловік) зрештою злилися в один народ, що став відомий під назвою авари. Останні, скориставшись чварами булгарських племен, які перебували в межах сучасної Лівобережної України, підкорили їх. Також під їхньою владою опинилися й слов’янські племена. У 60-х рр. VI ст. авари, створивши свою державу-імперію, стали господарями Паннонії й грозою Центральної Європи. Її верховні правителі взяли собі титул кагана, розглядаючи себе як конкурентів тюркських каганів16.

Зображення тюрків у монгольській провінції Завхан, VI—VIII ст.

Як і багато державних утворень того періоду, Аварський каганат був державою поліетнічною. Хоча, наскільки можна судити, панівним етносом у ньому були тюрки, принаймні тюркською була знать, верхівка. Також більшість державних посад у каганаті мали назви тюркського походження17.

До складу Аварської держави, котру можна трактувати як середньовічну імперію, ввійшли значні території Центральної та Східної Європи. Окрім частини нинішніх українських земель, до неї відносилися повністю або частково землі таких сучасних країн, як Угорщина, Австрія, Швейцарія, Словаччина, Хорватія, Румунія, Польща, Литва, Македонія та Білорусь.

Заснування Аварського каганату відносять до 60-х рр. VI ст., занепад його припав на кінець VIII ст. А на початку ІХ ст. ця держава фактично припинила своє існування. Отже, вона проіснувала понад два з половиною століття – час немалий, щоб «наслідити» в історії.

Аварська поховальна урна, VII—VIII ст., Закарпаття

Відомі імена деяких аварських каганів. Першим із них був Баян. Таке ж ім’я мав і його наступник. Власне, каганам, яких обирали на народних зборах, належала верховна влада. Намісниками кагана був тудун, котрий, імовірно, керував окремою частиною країни, і югур – певно, верховний жрець. Данину в країні збирали т. зв. тархани. На місцях зберігали владу вожді племен і родів.

Аварське військо переважно було кінним й мало, як на той час, непогане озброєння (луки, стріли, списи тощо). З метою оборони авари, прийшовши в Європу, почали будувати т. зв. хрінги. Це були кільцеподібні дерев’яні укріплення, оточені земляними валами, ровами й загорожами. Хрінги знаходилися на незначній відстані один від одного, щоб, у випадку нападу, можна було швидко передати повідомлення. Також у цих укріплених містах знаходилися запаси продовольства й награбоване добро.

Осердям Аварського каганату були переважно землі сучасної Угорщини й Трансильванії. Столичний хрінг знаходився в районі нинішнього міста Тімішоара. Угорці навіть вважають, що авари відіграли помітну роль у їхньому етногенезі.

Аварська держава була непогано організована. Що й забезпечило її тривале існування. Авари змусили візантійців платити собі данину. У 626 р. вони разом зі слов’янськими загонами взяли в осаду Константинополь. Правда, зазнали поразки. Після цього експансія аварів припинилася.

Пам’ятник Само в Дубнянах, Чехія

На теренах Аварського каганату проживало чимало слов’ян18. Вони, як правило, здійснювали походи разом із аварами, передусім на терени Візантії. Звісно, стосунки їхні з панівним аварським населенням не були простими. У 623 р. частина слов’янських племен піднялася на повстання проти аварів. Очолив це повстання купець Само. В результаті виникла перша слов’янська держава. Її в літературі, як правило, іменують державою Само. До її складу входили морави, чехи, лужичани, хорутани й паннонці. Проіснувала вона десь до середини VII ст. Потім її землі знову опинилися під владою аварів19.

Не відомо, щоб аварські правителі чеканили свою монету. Однак через територію Аварської держави проходили торгові шляхи й, відповідно, існував грошовий обіг. Переважно тут використовувалися візантійські соліди.

У аварів формувалася своя писемність. Зокрема, знайдені їхні рунічні написи. Щоправда, вони не розшифровані. Знайдений також на посудині напис аварською мовою, виконаний грецькими буквами.

Відправною точкою, коли почався занепад Аварського каганату, можна вважати їхню поразку біля стін Константинополя у 626 р. У цей час, як уже говорилося, виникла на частині земель каганату слов’янська держава Само. А близько 632 р. болгарський (тюркський) хан Кубрат (605—665), об’єднавши племена кутрігурів, утігурів і оногурів, створює середньовічну державу – Велику Болгарію, вигнавши аварів із Північного Причорномор’я й Нижнього Дунаю. До 640 р. слов’янське плем’я хорватів витіснило авар із Далмації.

Хан Кубрат

Карл Великий

Незважаючи на ці поразки, Аварський каганат зберігся й проіснував ще майже двісті років. Смертельного удару цій державі завдали франки. Тодішній їхній король Карл Великий (742—814) у 791 р. почав наступ проти аварів. У його війську були і слов’янські загони карантанців – предків сучасних словенців і хорватів. У самому каганаті почалися смути. Буливбиті югур і каган. 796 року франкам вдалося захопити головний хрінг – столицю каганату. До Ахена, стольного міста франків, відправили вози, навантажені скарбами, які протягом століть накопичували аварські кагани. Правда, авари не змирилися й продовжували боротьбу.

Ослабленням Аварського каганату скористався болгарський хан Крум (755—814). У 803—804 рр. він захопив аварські землі в середньому Подунав’ї. У візантійському збірнику енциклопедичного характеру Суда (лексикон Свіди) є така цікава інформація. Ніби Крум запитав полонених авар, від чого загинули їхні провідники і «увесь народ». На це полоняники відповіли: «Через те, що множилися звинувачення один одного, загинули найбільш сміливі й розумні серед нас; потім злодії й неправедні поєдналися з суддями; потім від хмільного, коли вина побільшало, всі стали пияками; потім – через хабарництво; ще пізніше – через купців, оскільки всі ті, що стали купцями, обманювали один одного»20.

[9] Літопис руський. – С. 8.

[10] Ауліх В. Зимнівське городище – слов’янська пам’ятка VI—VII ст. н. е. в Західній Україні. – К., 1972.

[11] Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – Рівне, 2016. – С. 18.

[12] Прищепа Б. Погоринські міста в Х—ХІІІ ст. – Рівне, 2016. – С. 41—54.

[13] Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. // Український історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 12—34.

[14] Відейко М. Україна: від антів до Русі. – К., 2009. – С. 29—30.

[15] Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. – СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников // Византийский временник. – 1961. —Т. ХХ. – С. 75—89.

[16] Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші // Сестра моя, Софія… – К., 2016. – С. 68—69.

[17] Лавренюк В. Авари (обри) // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. – Тернопіль, 2004. – Т. 1. – С. 19.

[18] Tzsykiewicy L. A. Słowianie i Awarowie. – Wrocław, 2009.

[19] Labuda G. Pierwsye państwo słowiańskie. Państwo Samona. – Wodyisław Sląski, 2009.

[20] Цит. за: Эрдели И. Исчезнувшие народы. Авары // http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article24. htm.