Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цікавим є завершення вірша. Там ідеться про вбивство під час битви корінфського митрополита Йоасафа, який був на боці козацькому. Автор з болем говорить про смерть цього пастиря:

Отже, корінфський митрополит разом з іншим православним духовенством провокував козаків на війну з поляками.

Це автор не сприймає і осуджує:

Більше того, автор пісні вважає, що «боронити віру» козакам не було сенсу, адже Річ Посполита в релігійному плані була державою толерантною. Зрештою, конфесійні противники православних не чинили їм якоїсь великої кривди:

Ці стрічки повністю заперечують традиційні в українській історіографії уявлення про роль релігійного чинника у повстанні під проводом Хмельницького. Якщо виходити з розуміння автора, то цей чинник обумовлений не переслідуваннями православних, а пропагандою, яку проводив митрополит Йоасаф та йому подібні. Вони цілеспрямовано нацьковували козаків, щоб ті воювали з поляками.

Автор вірша є прихильником миру. Завершується твір промовистими словами:

З пісні випливає, що Хмельницький розпалив «війну за віру». За це буде покараний. Він вже має мітку. Автор вважає, що праведність віри треба доводити прикладом.

Наведений вірш про Берестецьку битву виглядає дещо незвично на фоні інших віршів. Ми нічого не можемо сказати про автора. Безперечно, це була освічена людина. Інше питання, наскільки «високою» була ця освіта. Не виключено, що він належав до духовного стану. Чи не звідси його інтерес до релігійних питань?

Якщо наведений вірш про битву під Берестечком має пропольський характер, то більшість інших віршів, що виходили з козацького середовища та близьких до нього кіл, були русофільськими. Наприклад, такою була «Пісня про повстання Мартина Пушкаря»627. Відомо, що полтавський полковник Пушкар, який дотримувався проросійської орієнтації, виступив проти гетьмана Виговського, котрий пішов на порозуміння з поляками. У згаданій пісні вчинки Пушкаря всіляко схвалюються, зате Виговський засуджується.

Також проросійський характер має пісня «Про Петра Дорошенка»628. Правда, в ній антипольські мотиви замінені мотивами антиісламськими. У творі засуджується гетьман Дорошенко, який пішов на союз із турками. Це в пісні трактується як велике лихо, що призвело до розорення України, власне Наддніпрянщини:

А закінчується пісня цілком в русофільському дусі:

Якщо Хмельниччина частково маргіналізувала антиісламську тему в українській писемності (адже турки неявно, а татари явно були союзниками Хмельницького), то турецькі походи на Кам’янець-Подільський й Чигирин знову актуалізували її. Це видно не лише зі згаданої пісні «Про Петра Дорошенка». До нас дійшли антитурецькі вірші з рукописного збірника 1677 р., де переважно йдеться про невдалі турецькі походи на Чигирин629.

Чи не одним з найкращих творів, де були представлені антитурецькі мотиви, був опис діянь кошового отамана Івана Сірка у рукописній віршованій польськомовній хроніці другої половини XVII ст.630.

Сірко подається в творі як людина, послана Богом. А запорозькі козаки постають мужніми людьми, що живуть у складних умовах. Вони не мають жінок. Є побожними людьми. Спеціально підкреслюється, що частину здобичі козаки віддають на церкви й монастирі.

Зустрічаємо тут також опис деяких діянь запорожців, які зараз можуть бути трактовані негативно, але в той час вони сприймалися нормально. До таких діянь належала торгівля «живим товаром»:

Говориться в творі й про такий метод у козацькій тактиці, як використання «живих щитів»:

Загалом у творі про Івана Сірка козацтво представляється як мужнє рицарство, що бореться проти бусурман. І в цій боротьбі всі методи допустимі. Адже бусурмани – вороги, яким не варто йти на поступки.

1678 р. у Новгороді-Сіверському вийшла поетична книжка Олександра Бучинського-Яскольда «Чигирин, прикордонне місто, у тяжкій турецькій облозі року 1677»631. Назва твору говорить сама за себе. Щодо автора, то він належав до освічених людей. Війна з турками й татарами біля Чигирина подається в широкому контексті. Бачинський-Яскольд звертається не лише до античної символіки, а й до символів княжої Русі, згадує деяких відомих українських інтелектуалів того часу (Гізеля, Галятовського, Лежайського). Прославляючи козаків, які обороняли Чигирин, намагається представити їх нащадками Київської Русі й захисниками православної віри:

Бучинський-Яскольд не зупиняється навіть перед відвертими натяжками. Ладний твердити, що ще князь Володимир бився з турками. Правда, такі заяви, радше, виняток, ніж правило. Козацькі ідеологи не схильні були апелювати до давньоруського спадку (хоча іноді такі апеляції траплялися). А тим більше – брати собі за взірець князя Володимира, який ще до того «воював із татарами». Війна Володимира з татарами – це курйоз, який зустрічається лише в творі Бучинського-Яскольда.

Ще один антитурецький вірш належить Йосипу Шумлянському і присвячений битві під Віднем у 1686 р.632. У ході цієї битви війська під керівництвом польського короля Яна Собеського зуміли розгромити турків. У королівському війську були також козацькі загони, послані Іваном Самойловичем. Про це й говорить Шумлянський:

У вірші присутні пропольські мотиви. Автор позитивно говорить про короля Речі Посполитої Яна Собеського, союзниками якого стали козаки.

Полтавська катастрофа помітно змінила дискурс козацький. На перший план виходить відверта антипольська проблематика – адже поляки, зокрема король Станіслав Лещинський (1677—1766), були союзниками шведського короля Карла ХІІ, котрий програв Полтавську битву. У такій ситуації антипольські мотиви актуалізуються – «старі рани» накладаються на нові. Відповідно, маргіналізувалася антитурецька й антитатарська проблематика.

Антитурецькі й антитатарські мотиви в козацькому фольклорі

Постійні козацькі «змагання» з татарами й турками, війни з поляками – все породжувало відповідний козацький фольклор. «Зародився він, – писав про нього Михайло Возняк, – із народженням окремого козацького стану й розвивався серед нього, а з упадком козацтва стала його носіями окрема організація убогих сліпців-бандуристів і частково лірників. На жаль, запізно закріплений на папері зберігся козацький епос тільки в останках…»633

До нас дійшли лише фрагменти фольклорних творів, тому досить складно реконструювати загальну картину. Окрім того, ці твори, на відміну від писемних, не були сталими, легко піддавалися змінам. Та все ж можна визначити деякі особливості «козацького» фольклору.

Ці твори в «ідейному плані» відрізняються від писемних творів. Якщо в останніх часто говориться про кривди козаків від поляків (при цьому чи не найбільшою кривдою вважається унія), а також демонструються антипольські настрої, то у фольклорі такі речі стоять на другому плані. На перше місце виходять переважно антитатарські й антитурецькі мотиви.

До нас дійшло чимало пісень про татарський полон, турецьку неволю, про сутички козаків із турками й татарами634. До таких антитурецьких творів належить уже згадувана «Пісня про Байду». У піснях цього циклу маємо різні сюжети – наїзди татар, захоплення у полон та продаж у рабство, викуп з неволі тощо.

Пам’ятник Марусі Богуславці, м. Богуслав

Чимало популярних дум, котрі трактуються як козацький епос, теж присвячено цій тематиці. Наприклад, такою є «Дума про Марусю Богуславку»635. У ній розповідається, що на березі Чорного моря стоїть кам’яна темниця, в якій мучиться сімсот козаків-невільників. До них приходить «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» і пропонує відгадати, «що в нашій землі християнській за день тепера». Невольники кажуть, що не в силі відгадати, бо тридцять років не бачили «божого світу, сонця праведного у вічі». Тоді Маруся Богуславка повідомляє, що сьогодні Великодня субота, а завтра має настати Великдень. Козаки, почувши це, «білим лицем до землі припадають» і проклинають Марусю за те, що вона їм це сказала. Маруся ж зупиняє прокльони козаків, каже, що наступного дня, коли її чоловік поїде до мечеті й передасть їй ключі, вона відкриє темницю та визволить їх. Що і робить. На завершення думи Маруся звертається до козаків із такими словами:

[627] Пісня про повстання Мартина Пушкаря // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 520—522.

[628] Про Петра Дорошенка // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 512.

[629] Із рукопису 1677 року // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 513—520.

[630] Із рукописної віршованої хроніки другої половини XVII ст. // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 524—534.

[631] Бучинський-Яскольд О. Із книги «Чигирин, прикордонне місто…» // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 626—635.

[632] Шумлянський Й. Дума з 1686 р. // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 636—639.

[633] Возняк М. Історія української літератури. – Львів, 1994. – Кн. друга. – С. 425.

[634] Там само. – С. 437—447.

[635] Дума про Марусю Богуславку // Українські народні думи та історичні пісні. – К., 1955. – С. 56—58.