Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Із тексту пісні навіть складається враження, що чи не головною силою в битві під Жовтими Водами були татари. Й сама битва трактується як татарський наїзд на ляхів, у якому брали участь козаки.

Є в пісні певний натяк на причини Хмельниччини. Там не говориться про якісь кривди православних, не йдеться, за великим рахунком, і про причини соціального характеру. Виявляється, що головна образа козаків полягала в тому, що ляхи зв’язалися із євреями:

Через цю «милість» з євреями поляки якраз і отримали наїзд татар і Хмельницького:

І завершується пісня кпинами над боягузтвом ляхів та прославлянням молодецтва козаків і татар:

Мається на увазі, що поляки радше підуть до татарського полону, оскільки більше бояться козаків.

Як бачимо, союзниками козаків є татари. І хоча щодо татар простежується певна дистанція, ставлення до них позитивне. Тим самим пісня про битву під Жовтими Водами перекреслювала поширені раніше уявлення, що козаки є ворогами татар.

Ще один вірш про битву під Жовтими Водами дійшов до нас із «Літопису, або Хронічки різних справ і подій» Йоахима Єрлича. Автор цього твору, який належав до представників української шляхти, був свідком Хмельниччини. «Хронічка…» побачила світ у Варшаві в 1673 р. Хоча твір писався польською мовою, у ньому зустрічаються україномовні фрагменти. Серед них – «Пісня про пана Миколая Потоцького, коронного гетьмана, і про Хмельницького, року Божого 1648»625.

Чи справді твір з’явився 1648 р. – можемо дискутувати. Але те, що він був написаний незадовго після поразки під Жовтими Водами, сумнівів немає. Вірш адекватно відображує реалії, пов’язані з цією битвою. Щоправда, в ньому зустрічаються виражені ідеологічні аспекти.

«Пісня…» побудована як малий драматичний твір. Перша частина – звернення жовнірів до коронного гетьмана Миколи Потоцького. У ньому є заклик до цього полководця вміло керувати ввіреним йому військом, враховувати різні обставини. Звучить симпатія до запорожців як до звитяжних воїнів, що можуть розгромити жовнірів:

Жовніри закликають гетьмана помиритися із запорожцями, укласти з ними угоду:

Мовляв, необхідно заплатити козакам гроші «за заслугу», тобто за несення військової служби. Козаки, відповідно, трактуються як люди військові, такі собі найманці, що живуть з «рицарського хліба».

Звернення жовнірів викликає гнів у Потоцького:

Але впертість Потоцького має погані наслідки для польського війська:

Тут, як і в попередній пісні про битву під Жовтими Водами, немає антитатарських мотивів. Татари подаються як союзники козаків. І це сприймається цілком нормально.

Автор говорить про поразку Миколи Потоцького під Жовтими Водами й Корсунем, яка звершується його полоном:

Наступна частина пісні – це такі собі «пропозиції», власне осмислення подій.

Автор вважає, що татарський полон коронного гетьмана Потоцького, польного гетьмана Калиновського та їхніх воїнів є справедливою карою, котра впала на їхні голови. Це плата за кривди, які вони чинили під час постоїв на Поділлі, а також за кривди, завдані козакам:

Автор схильний трактувати повстання під проводом Хмельницького як етнічну війну. Мовляв, козаки разом із татарами вигнали ляхів аж до Вісли, а також «стяли», понищили євреїв. Він тішиться з того, бо Україна стала «чистою».

Артур Орльонов «Битва під Берестечком»

Дещо в іншому ідейному ключі трактує події Хмельниччини пісня про Берестецьку битву, яка має назву «Дума козацька о войні з козаками під Берестечком над Стиром-рікою року теразнійшого 1651-го, дня 28-го, і 29-го, і 30-го червця і потім дев’ятого і десятого липця»626. Із назви випливає, що твір з’явився в 1651 р. Принаймні опис битви, поданий у творі, дає підстави вважати, що автор був або свідком цієї події, або йому описали її сучасники. Також «ідеологія» пісні вказує на її давнє походження.

Починається вона словами:

Автор хоча й симпатизує козакам, все ж намагається дотримуватися об’єктивності. Як про щось само собою зрозуміле говорить про союз козаків і татар проти поляків, про те, що козаки з татарами за службу розплачуються ясиром. Козаків же зображує як «рицарських людей», які люблять воювати.

Автор з повагою говорить про поляків, їхніх полководців. Розповідає про те, як їм вдалося побити татар. Подає свою версію відходу кримського хана. І, схоже, ця версія має під собою серйозні підстави.

У творі описується своєрідна драма, яка виникла під час битви. Її дійовими особами був кримський хан та Хмельницький. Спочатку ведеться мова, що татари зазнали серйозних втрат від польських військ:

Далі автор говорить, що Хмельницький все-таки упросив хана не покидати поля бою, пообіцявши йому велику здобич:

Хан, за словами автора, піддався на ці намовляння. Наступного дня він знову виставив свої загони на битву, але їх сильно потіснили поляки. Через це хан мусив утікати:

Автор змальовує відступ татар і оточення козацького війська. Пише, що «не одна б мати… козацькая завила», «Буде же тужа: не одна мужа жена не огляда».

У віршах немає ідеалізації Хмельницького. Судячи з контексту твору, в автора радше негативне ставлення до цього діяча. Він навіть описує один епізод, який аж ніяк не прикрашає козацького гетьмана:

Із цих слів можна зрозуміти, що Хмельницький підтримував тісні зв’язки з турецьким султаном, навіть координував з ним свої дії.

[625] Пісня про пана Потоцького… // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 500—502.

[626] Дума козацька // Слово многоцінне. – Кн. 3 . – С. 503—506.