Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Михайло Чайковський

Саме життя Чайковського – це блискучий авантюрний роман. Він брав участь у різних змовах (наприклад, вважається, що цей діяч належав до ініціаторів державного перевороту в Сербії у 1842 р.). Можливо, також готував повстання в Україні, на Кубані. Йому навіть приписують згадувану «Книгу битія українського народу», спеціальну відозву до кубанських козаків. Чайковський знаходився на службі в різних політичних господарів, двічі змінював конфесійну приналежність. Він дожив до дуже поважного віку, міг би й далі жити, але ефектно закінчив життя самогубством, застреливши себе.

У житті Чайковського є багато прихованого, а в біографії цього діяча залишається чимало «білих плям». Його велика літературна спадщина не вся є виданою. Твори письменника залишаються маловідомими для польського читача, а ще менше – для українського. І це при тому, що він підтримував дружні стосунки з першими зірками польської літератури ХІХ ст. (у нього на руках помер Адам Міцкевич), а Тарас Шевченко «позичав» у Чайковського літературні ідеї, наприклад, вигадку про вбивство Іваном Гонтою своїх синів за те, що вони стали католиками.

Чайковський походив із полонізованої української родини, в якій все ж продовжували жити козацькі традиції. По лінії батька його предком був ніби козак Чайка із Запорізької Січі379. Хоча це могла бути просто гарна родинна легенда. По лінії матері він походив із гетьманського роду Брюховецьких380. Правда, з цього же материнського боку в нього прадідом був вихрещений у православ’я єврей. Звідси, певно, інтерес Чайковського до єврейства, яке проглядається в його творах. Він також залучав євреїв до козацького війська, що організовував у Туреччині.

Народився Чайковський неподалік Бердичева, на Волині. Тут же, у Волинському краї, пройшли і його дитячі та юнацькі роки. Оскільки батько Чайковського помер рано, то хлопця виховував його дядько Михайло Глембоцький.

У 1825 р. молодий Чайковський подався до Варшави, де познайомився з Адамом Чарторийським (1770—1861), майбутнім лідером польської політичної еміграції, поетами Юліушем Словацьким (1809—1849) і Адамом Міцкевичем (1798— 1855), великим князем Костянтином Павловичем Романовим – намісником Польщі. У 1826 р. останній представив Чайковського своєму брату, імператору Миколі І (1796—1855), який запропонував молодому волинському шляхтичу посаду при дворі та чин камер-юнкера. Але той відмовився, оскільки проти цього був його дядько-опікун, який дотримувався відверто антиросійських поглядів.

Чайковський узяв активну участь у польському Листопадовому повстанні 1830—1831 рр. Розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське військо. Після придушення повстання емігрував до Франції. Його маєток конфіскували, а самого Чайковського оголосили в Російській імперії персоною нон грата.

У Франції Чайковський стає одним із активних діячів польської політичної еміграції, співпрацює з Адамом Чарторийським, який очолював польський еміграційний уряд, діяльність якого відбувалася в «Готелі Ламбер»381.

Паралельно з політичною діяльністю Чайковський починає займатися літературною працею. У 1837 р. побачила світ його перша художня книжка польською мовою «Козацькі повісті». Протягом 1837—1841 рр. вийшло друком у Парижі, Лейпцигу, Познані понад тридцять творів письменника. Це, зокрема, повісті й оповідання «Вернигора» (1838), «Кірджалі» (1839), «Стефан Чарнецький», «Анна», «Ґавенди» (1840), «Кошовата», «Українки», «Овручанин», «Гетьман України» (1841) тощо. У цих творах, які користувалися помітною популярністю в польському середовищі, а також були знані в Україні, чимало уваги приділялося козаччині.

Українське козацтво, котре було представлене в багатьох вищезазначених творах Чайковського, поставало в традиційному для того часу романтичному дусі. Письменник створив свій авантюрний світ козацтва, наділяючи його репрезентантів найкращими рисами. Козаки у Чайковського – це воїни-герої, сини степу, діти природи, які творять добре організоване лицарське товариство, об’єднане спільною вірою. Вони цінують свободу, прагнуть пригод, зневажають спокійне життя. Автор трактує їх як повноправних партнерів польської та української шляхти. Навіть підлеглий козак у творах Чайковського є вираженням упевненості й свободолюбства. Письменник не лише розглядав українських козаків як союзників поляків у їхніх визвольних змаганнях, але і як силу, що здатна привести до оновлення польського народу382.

Виконуючи вказівки Адама Чарторийського, Чайковський у 40-х рр. ХІХ ст. розгортає свою діяльність на Балканах383. Його завданням було послабити вплив Росії в цьому регіоні. Не виключена причетність Чайковського до державного перевороту в Сербії в 1842 р., після якого керівництво цієї країни відмовилося від проросійської орієнтації. Тоді ж Чайковський виношував плани підняти повстання в Україні. Можливо, він справді укладав агітаційну літературу, зорієнтовану на українців. Серед неї міг би бути один із варіантів «Книги битія українського народу».

Зустрівшись із певним нерозумінням у польському еміграційному середовищі, Чайковський поступово дистанціюється від нього й починає шукати для себе нових покровителів384. Не останньою причиною цих непорозумінь було й те, що його козакофільство негативно сприймалося серед значної частини емігрантів. 18 грудня 1850 р. Чайковський приймає іслам і бере собі ім’я Мехмеда Садика, тобто Мехмеда Вірного (правда, в літературі він часто фігурує як Садик-паша)385. Тоді ж розпочинає переговори з турками про формування козацьких загонів («казак алай»). В умовах загострення російсько-турецьких стосунків це було якраз на часі.

Чайковський, чи то вже Садик-паша, отримує чин міріміан-паші, що рівнялося чину бригадного генерала. Він мріяв воскресити давню Січ. Вільна Україна для нього була не локальною проблемою, а важливою ідеєю для всієї Європи. Чайковський навіть ладний був розглядати відроджене козацтво як силу, що порятує європейську цивілізацію. Тут мимоволі напрошуються певні паралелі з «Книгою битія українського народу», адже в ній Україна теж постає як рятівниця Європи. Чайковський опрацював власний варіант ідеї політичного слов’янофільства, допускаючи можливість слов’яно-турецького співіснування – добровільного об’єднання слов’янського світу під егідою турецького султана. Відповідно, Україна мислилась під протекторатом Османської імперії. Тим паче, що досвід такого протекторату існував у часи минулі. Себе ж Чайковський бачив гетьманом відновленої козацької України.

У 1853 р. почалася т. зв. Кримська, або Східна, війна, яка велася за панування в районі Чорноморського басейну і на Балканах386. Проти Росії в цій війні воювали Османська імперія, Велика Британія, Франція та Сардинське королівство. Особливу позицію займала Австрійська імперія, яка загалом була на боці противників Росії. Воєнні дії велися не лише в Криму. Театром воєнних дій стали також Дунайські князівства (Валахія й Молдавія), що в той час знаходилися під протекторатом Росії.

20 жовтня 1853 р. було створено «Полк козаків оттоманських», який згодом переформатували в дивізію, а ще пізніше – в корпус. До складу цієї військової формації входили поляки, болгари, румуни, угорці, українці, росіяни-некрасівці, турки, євреї тощо. Офіційною мовою полку, за наполяганням Садика-паші, була мова українська, яку розуміли й поляки, й балканські слов’яни. 23 січня 1854 р. оттоманські козаки склали присягу. Їм надали старе гетьманське знамено, яке колись ніби належало Петру Дорошенку. У формування «казак алай» вступило понад тисячу бійців387. У цьому ж війську служили сини Чайковського – Адам і Владислав, які, відповідно, взяли імена Тимур-бей і Музафафер-бей388. На кінець Кримської війни корпус «козаків оттоманських» налічував близько двох тисяч чоловік. Зберігся список керівного складу цього військового формування на 1857 р. Дві третини його становили ніби поляки, одну третину – всі інші. Хоча не виключено, що серед тих, хто записався до списку під польським прізвищем, були й полонізовані українці – як, наприклад, Чайковський, чи то Садик-паша389.

У певному сенсі, Чайковському вдалося не лише відродити, а й реалізувати козацьку ідею. Інша річ, що ця реалізація виглядала «дивно» і багатьма людьми, які стояли на козакофільських позиціях, не сприймалася. Найактивніше формування «казак алай» виявило себе в 1854 р. при знятті облоги Сілістри та зайнятті Бухареста в лютому місяці того року. Чайковський же став управителем Валахії. Він сподівався зі своїм козацьким військом перейти річку Прут і розгорнути діяльність на українських землях. Проте турецька влада, зазнавши тиску з боку Австрії, не дозволила йому цього зробити. Чайковський планував, що організовані ним козаки осядуть у Добруджі, а цей регіон стане осередком політичної антиросійської еміграції. І що саме звідси почнеться визвольний похід на українські землі. Там справді проживало близько шести тисяч нащадків колишніх запорізьких козаків, проте вони не поспішали підтримувати «казак алай»390. Можливо, це виглядає парадоксально, але «українська справа» Садика-паші зазнала фіаско саме через байдужість з боку українців.

У 1856 р. закінчилася т. зв. Кримська війна. Сподівання на визволення України від Росії можна було полишити – принаймні на найближчі часи.

Корпус «козаків оттоманських» проіснував у різних варіантах до 70-х років ХІХ ст. З 1867—1868 рр. у ньому почали вводити турецьку мову. У 1870 р. Чайковський подався у відставку, зрікшись командування «казак алай»391. Пізніше це формування брало участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. на боці Османської імперії.

І тут він іде на співробітництво… з тими, з ким увесь час боровся – російським самодержавством. 28 серпня 1872 р. цар Олександр ІІ (1818—1881), офіційно амністував Чайковського. Останній приймає православ’я й оселяється в Україні. Живе в Києві, де займається журналістикою, пише нові твори та спогади. Купує невеличку маєтність у селі Бірки Чернігівської губернії, куди з часом переселяється. Від останньої дружини-гречанки Ірини Теоскало у Чайковського народжується донька. Сам цар Олександр ІІ стає її хрещеним батьком.

Проте останні роки життя письменника не були щасливі. Молода дружина зраджує йому. Помирає його вірний супутник Адам Морозович. Не витримавши цього всього, Чайковський закінчує життя самогубством, застрелившись392.

Такий трагічний (але далеко не героїчний) кінець життя Чайковського ніби продемонстрував марність його планів. Відновлення козацької України виявилося ілюзією. Зліпити з колишніх козацьких «уламків» Україну не вдавалося. Цьому не сприяли ні внутрішні, ні зовнішні чинники. Нащадки козаків у середині ХІХ ст. виявилися дезорганізованими. А політична ситуація в Європі стабілізувалася. Тому годі було сподіватися, що хтось із великих політичних гравців на європейській арені зацікавиться «проектом Україна». Єдина сфера, де міг реалізовуватися цей «проект», були література й мистецтво. І те, що в цій сфері «козацтво ожило», була чимала заслуга Чайковського.

Українське козацтво: парадокси протистояння та співпраці з татарами й турками

Тюркський «слід» в українській козаччині

Дехто вважає, що козаки – творці української нації. Тому українець і козак майже одне й те ж. Козацтво є «стержнем» ідентифікації українців, відрізняє їх від сусідніх народів. Згідно з цим поглядом, козацтво справило позитивний, власне прогресивний, вплив на розвиток українського народу, його господарського, соціального, політичного, культурного й релігійного життя. Словом, воно є своєрідним ідеалом для українця і водночас його «візитна картка» в світі.

Власне, тут маємо справу з козацьким міфом, який загалом сформувався на початку XVII ст. у середовищі ієрархів Феофанового свячення. Потім він зазнавав помітних змін у відповідності зі змінами в українському соціумі. Чимало для розвитку цього міфу зробили козацькі літописці393.

Не можна сказати, що цей міф не відповідав певним реаліям. Зрештою, будь-який міф мусить мати реальну основу. Але міф (і в цьому його сила) часто видає бажане за дійсне. А цим бажаним є те, на що чекають люди, що вони охоче сприймають.

Виникнення ж українського козацтва – «таїна за сімома печатями». У різних історичних працях маємо міркування, які, узгоджуючись між собою в деяких моментах, водночас різняться одне від одного. Можна виділити низку гіпотез з цього питання394. Їх можна розбити на три групи.

Показово, що першу, чи не найбільш репрезентативнішу групу становлять «тюркські теорії». Передусім хозарська теорія, яка набула поширення ще в XVIII ст. і, згідно якої, козаки беруть початок від давньої тюркської хозарської людності, що в ранньосередньовічний період проживала в українських степах. Є ще кілька теорій, котрі пов’язують виникнення козацтва з тюркськими кочівниками цього степового регіону. Зокрема, предтечами козаків бачили чорних клобуків Поросся, черкесів із Тмуторокані (звідси ніби пішла назва міста Черкаси), зрештою татар, які були поселені за князів Володимира Ольгердовича й Вітовта на Київщині, де вони перемішалися з місцевою бродячою людністю.

Поряд з теоріями, які виводять козацтво з неслов’янської кочової людності, є друга група теорій, які, навпаки, говорять, що українське козацтво започаткувало слов’янське, фактично праукраїнське населення. Так, існує теорія, згідно з якою предтечами козацтва є вічові громади Київської Русі, котрі в часи існування Великого князівства Литовського ніби перетворилися на військово-службові колективи. Також у давньоруському періоді вбачають витоки козацтва прихильники бродницької теорії. На їхню думку, козацтво бере свій початок від бродників – слов’янського населення, яке в часи Київської Русі мешкало у степових районах пониззя Дунаю. Згідно з іншою, т. зв. болохівською теорією, українську козаччину започаткували мешканці Болохівської землі (Поділля), що після татарського завоювання вийшли з-під влади місцевих руських князів й добровільно підпорядкувалися ординцям. Останнім часом набула поширення боярська теорія, відповідно якій кістяк українського козацтва становили нащадки колишніх давньоруських бояр, що не змогли отримати статус шляхтичів395.

Маємо також низку соціальних теорій походження козацтва. Найбільш поширеною з них є т. зв. утікацька теорія, згідно з якою козацтво виникло в результаті загострення соціальної конфронтації, котра змушувала залежне від феодалів-експлуататорів селянство втікати на «неосвоєні» землі. Ще одна соціальна теорія, уходницька, утверджує думку, що Дніпровський Низ був привабливим для риболовецьких та мисливських промислів. У результаті цього тут формувалися промислові ватаги, які й поклали початок козацтву. Існує також сторожова теорія, згідно з якою козацтво виникло із військових сторожових загонів, котрі за часів Великого князівства Литовського, особливо в часи правління князя Вітовта, спеціально створювалися владою на землях пограниччя для оборони від татарських набігів.

[379] Herbarz Ignaciego Kahicy Milewskiego. – Kraków, 1870. – S. 64—66.

[380] Pamiętniki Sadyka Paszy Michała Czajkowskiego. – Lwów, 1898. – S. 3—10.

[381] Шарова Кр. Славянското дружество в Париж и неговият вестник „La Pologne“ за балканските народи (1848—1851) // Векове. – 1983. – № 3. – С. 6—9.

[382] Цьолик Н. М. Козацька історія у творчості Михайла Чайковського // Київські полоністичні студії. – Т. VII. – С. 345−354; Цьолик Н. М. Козацька минувшина і польсько-українське співіснування в творчості М. Чайковського // Волинь–Житомирщина: іст.-філолог. збірник з регіональних проблем. – № 17. – Житомир, 2007. – С. 81—91;

[383] Смоховска-Петрова В. Михаил Чайковски – Садък паша и Българското възраждане. – София, 1973. – С. 91—94.

[384] Там само. – С. 95—97.

[385] Badem C. Sadyk Pasha in the Light of Ottoman Archives, 1848—1871 // The Crimean War, 1853—1856. Colonial Skirmish or Rehearsal for World War. – Warzsawa, 2011. – Р. 95.

[386] Кульчицький С. Кримська війна, 1853, Східна війна, 1853—1856 // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2009. – Т. 5. – С. 351.

[387] Златанов А. Казак-алаят на Садък Паша // Известия на Института исторически изследования. – София, 2015. – Т. ХХХІІ. – С. 69.

[388] Бачинська О., Чухліб Т. Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775—1905). – С. 363.

[389] Полторак В. Список іменний корпусу козаків оттоманських 1857 р. // Чорноморська минувшина: записки відділу історії козацтва на Півдні України. – Одеса, 2011. – Вип. 6. – С. 114—128.

[390] Златанов А. Казак-алаят на Садък Паша // Известия на Института исторически изследования. – София, 2015. – Т. ХХХІІ. – С. 70—71.

[391] Badem C. Sadyk Pasha in the Light of Ottoman Archives, 1848—1871. // The Crimean War1853—1856. Colonial Skirmish or Rehearsal for World War. – Warzsawa, 2011. – Р. 101.

[392] Бачинська О., Чухліб Т. Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775—1905). —С. 365—366.

[393] Про це див.: Кралюк П. Козацька міфологія України: творці та епігони. – С. 67—186.

[394] Аналіз літератури, в якій представлені різні теорії походження козацтва, поданий у розвідці Любомира Винара «Огляд історичної літератури про початки української козаччини». Див.: Винар Л. Козацька Україна. – К.; Львів; Нью-Йорк; Париж, 2003. – С. 466—497.

[395] Відстоювання, зокрема, боярської теорії походження козацтва зустрічаємо в Сергія Леп’явка: Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. – Чернігів, 1996.