MoreKnig.org

Хроніки міста Ярополя: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Щербак Юрій



Шрифт:

Ніхто в Ярополі “не сумнівався, що це була справа рук Комсомольця, його заклятої гвинтівки. Чутки потім ходили, що стратили партизанів, але де і як — ніхто не знав. Мовчанням хотіли їх вбити. Та залишився Комсомолець у пам’яті яропільчан навічно як герой.

По війні Марія повернулася до Рябого Хутора, викопала землянку якраз коло спаленої хати своєї й пішла в колгосп — трудодні жіночі гіркі заробляти. Позбиралося трохи тих людей в Рябому Хуторі — хто з лісу прийшов, хто з фронту повернувся, хто з Ярополя, а хто з сусідніх сіл приплентався на батьківські землі. Почали зводити хати — вбогі мазанки, дивовижні гібриди, складені із залишків минулої війни та надій на майбутнє. Так, один дядько влаштувався жити в німецькому “тигрі”, тільки стріхою солом’яною вкрив цей танк велетенський, аби броня не розжарювалася під сонцем липневим; замість двигуна піч поставив, а димохід через гарматний ствол вивів. Другий збудував собі хату з алюмінію, використавши для цього фюзеляж розбитого “юнкерса”. Крилами ту хату вкрив, а хрести чорні, з білими окантовками, вохрою позамазував; з бомб, в рядочок вишикуваних, зладнав собі тин хазяїн той кмітливий. А ще один знайшовся такий, що десь поцупив німецький аеростат оборони протиповітряної, й на ньому прилаштувався до Ярополя літати, базарювати, ще й двох-трьох тіток з собою в люльку брав, возив моркву та картоплю, аж поки його злапала яропільська державтоінспекція, звинувативши в калимництві, що фактично й мало місце, бо дядько той так знахабнів, що взявся людей за гроші розвозити по різних районах, ба навіть одного разу в Київ наважився на своєму аеростаті полетіти на Володимирський базар.

Якось життя почало потроху налагоджуватись, вже й рік минув, другий, третій, четвертий по скінченні війни Великої, вже й з голоду перестали люди пухнути, лиш чогось такого, без чого жити не можна, не вистачало в Рябому Хуторі: дітей. Не було дітей, не народжувались вони. Старі діди вже й забули, як це робиться, а жінки були або знесилені, безплідні, або ніяк не могли зачати дитину в лоні своєму, хоч і були в декотрих чоловіки ще при силі мужській.

Через це сум великий оселився в Рябому Хуторі, й люди почали потроху село кидати, немовби була земля та отрутою занапащена.

Якраз саме тоді прийшла якось Марія з поля, де буряки сапала, в три погибелі зігнувшись, й почала картоплю чистити, аби вечерю вдовину зготувати. Сонце похилилося низько за вишневі садки, й листя на деревах висвітилось багряно-зелене, а гучномовець (він висів на тому стовпі, де колись вітер на бубоні вистукував свою пісню) розповідав щось важливе про атомну бомбу, й зморена Марія думала про те, що треба ще корову напувати свою, Ларку, а спина боліла, й сон змагав Марію, — і раптом в ту мить почула вона голос свого Василька. Не повірила була — та ні! Голос її Василька звучав виразно поруч:

— Мамо, — мовив Василько, — намалюйте мені птаха гарного. Якби ви знали, як тут сіро… Все тут сіре — і люди, й сонце… Тяжко мені в цьому сірому світі.

Знову якийсь сумнів укрався в душу Марії.

— Хіба ж це ти, Васильку? — стиха спитала вона. — Ти ж не вимовляв літери “р”. Казав завжди “либа”.

— Ви забуваєте, мамо, що я виріс і що тепер мені дванадцять років. Я вже навчився вимовляти “р”, тільки “р” те сіре, і все навкруги сіре. Намалюйте щось, мамцю.

Озирнулася навкруги Марія — все як було: стіл під деревом стоїть, на столі миска, в мисці — картопля помита, шматок хліба, цибуля, сіль, і кисляк у глечику. І сонце вечірнє лежить на тому столі, все запилюжене, мов мандрівник стомлений, що ходить від села до села.

Другого дня Марія подалася до Ярополя. Купила папір, фарби, гуаш, пензлики. Руки в неї тремтіли, як вмочала пензлик у фарбу й перші кольорові лінії прокладала. Гадала — не вийде нічого в неї, гадала, що вмерли в ній ті птахи дивовижні й зів’яли ті квіти неземні, яких колись малювала. Та рука сама йшла по паперу, наче хтось вів її, знаючи наперед, що має вийти, й, вже не думаючи, Марія вмочала пензлик в ту чи іншу фарбу, впевнено відбиваючи один колір другим, контрастним. Так мало-помалу почав виходити на папері великий жовтий птах, вкритий дрібними білими квіточками з веселими зеленими оченятами; птах був оточений червоним листям, а потім сміливо й вправно обвела Марія свого птаха і листя темно-коричневим контуром, з’єднавши листя в’юнкими синіми гілками. В тому часі зайшла до неї за сірниками сусідка, Вірка-солдатка, і, пббачивши те диво, сплеснула руками:

— Ой, Марієчко, дай мені цього птаха… Такий гарний! Дала їй Марія малюнок, хоч і не любила Вірку за паскудний характер і лихомовство, та все ж приємно було Марії, що малюнок її комусь до вподоби припав. А невдовзі — за якихось місяців три-чотири — по селу поповзла чутка, що Вірка-солдатка завагітніла. І хоч чоловік її з армії не повернувся, хоч і невідомо було, з ким вона могла злигатися в Рябому Хуторі, та проте Вірка-солдатка з сяючим лицем по селу ходила, нахваляючись перед усіма жінками своїм животом. Тим часом Марія, ні про що не відаючи, малюнки свої надалі малювала: синю двогорбу корову, на боках якої стелилися білі дрібні квіти, рожеву птицю, в якої хвіст був з червоних і чорних квітів, або ж зеленогр лева з червоними очима. Малюнки свої сусідкам Марія пороздавала, щоб хати прикрашали, бо тоді з картинами кольоровими погано було, ще не видавало видавництво “Мистецтво” мільйонними тиражами репродукцію відомої картини художника Галактіонова-Хмари “Переселення в нову хату” чи художника Григорова “Засідання правління каси взаємодопомоги артілі ім. Суворова”. Плакатів теж ще мало видавали, надто ж кольорових. Через це малюнки Марії користувались таким підвищеним попитом.

І щоб ви думали? Майже всі жінки на тому кутку, де жила Марія, завагітніли й почувалися щасливими, й невдовзі по селу перші гульки прокотилися на хрестинах, й хати сповнилися дитячим вереском, й заспівали по вечорах щасливі матері колискові пісні над своїми жабенятками, кицьками, над своїми пташенятками — Іванками та Гальками.

Першою про чудесні властивості Маріїних малюнків чутку пустила Вірка-солдатка, звісно для чого: щоб приховати своє соромітництво, щоб не допитувався ніхто в неї — де дитину нашльондрала, з яким таким героєм, а може, чого доброго, з якимось придурком малолітнім? Вірка-солдатка почала всюди нашіптувати, що це, мовляв, Марія така чаклунка, що вона, тобто Вірка-солдатка, й думати забула, як мужчина виглядає, і все ж, як тільки-но з’явився Маріїн птах у неї в хаті, так одразу й відчула, що дитинка прокидається в її материнському місці. Почали тоді молодиці бігати до Марії — просити малюнок на пам’ять — відбою від них не було. Дехто вже й почав гроші за малюнки пропонувати — тільки Марія не брала. Просила, якщо кому не жаль, папір їй приносити й фарби гуаш, бо дорого коробка цих фарб коштувала — 16 карбованців на старі гроші. Навіть з сусідніх сіл почали жінки приходити, бо і там люди прочули про дивовижні властивості малюнків Марії Поліщук. Марія, коли взнала, чому такий інтерес до її малюнків, просила жінок, якщо син у них народиться, називати Васильком. Народили в ті роки жінки в околицях Ярополя таку силу-силенну Василів, що потім через вісімнадцять років, коли призов почався, у військкоматі за голову хапалися: що не хлопець — то Василь.

Тут, читачі мої кохані, мушу застерегти вас, що я особисто не дуже вірю в антинаукові побрехеньки Вірки-солдатки. В тому, що це не так, переконують мене два фундаментальні факти.

Перший. Ну, якби її малюнки були справді такими чудодійними — невже ж би в самої Марії не народилася дитина?

І другий. Прочув про такі, сказати б, партеногенетичні[5] властивості Маріїних малюнків наш громадський діяч, персональний пенсіонер С. О. Набатов. Самотужки приїхав у Рябий Хутір, розшукав Марію й випрохав у неї малюнок — не для себе, звісно, бо сам С. О. Набатов суворо дотримувався всіх норм моралі, а для дочки улюбленої, яка вже трьох чоловіків поміняла, а дитини не мала, і навіть сам київський професор Олександр Юдимович Лур’є нічого вдіяти не міг; сумний факт цей був вельми для С. О. Набатова прикрий, бо на цьому кінчалась славна династія Набатових й не було кому передавати естафету поколінь. Отож, хоч як боровся С. О. Набатов з усіма забобонами серед відсталих верств населення, але ж вирішив цього разу перевірити — а ну ж як не брешуть кляті баби з Рябого Хутора? У Марії якраз під той момент не було свіжих малюнків. Тоді С. О. Набатов вициганив один з тих, ще довоєнних малюнків, які знайшов Комсомолець на згарищі. І про цей дивний факт стало відомо С. О. Набатову. Малюнок йому не сподобався — мазанина якась примітивна, безсюжетна — не те що картини Айвазовського чи Галактіонова-Хмари. Приїхавши додому, одразу вирішив перевірити протипожежні властивості цього малюнка. Обережно відрізав ножицями від малюнка, який начебто не згорів у вогні, клаптик пожовклого паперу й підніс сірника. Папір одразу преспокійнісінько загорівся — так що лишилася в руці С. О. Набатова скоцюрблена смужка попелу. Звісно, зміркував собі, зітхаючи, С. О. Набатов, собачого лайна це варте. Одначе, про всяк випадок, малюнок помістив у кімнаті дочки — вона саме вчетверте заміж вийшла; кинув його під матрац. Пусте! Нічого з цього не вийшло.

Так переконливо було розвінчано міф про Маріїні малюнки.

Та все ж ними зацікавились у Ярополі — не біологічними, а художніми їхніми якостями. Спало на думку одному мистецтвознавцеві- хлопцю молодому й завзятому-влаштувати в Ярополі виставку малюнків Марії Поліщук, хоч дехто — навіть і той же самий С. О. Набатов — нашіптували хлопцеві, що нічого в тих малюнках нема вартісного, художнього, навпаки, лише саме спотворення й деформація реально існуючого світу і що, мовляв, у жодному зоопарку в світі ви не побачите зеленого лева з червоними очима. Та не послухався їх хлопець, і виставку було відкрито.

І тут притрапилась така оказія. Валерій Орлик зробив передачу по телебаченню про малюнки Марії Поліщук та про її долю. Передача ця транслювалася по системі Інтербачення та Євробачення — і мільйони людей уздріли у кольорі малюнки Марії Поліщук, і у багатьох з них сльози з’явилися в очах, невідомо від чого — чи від радості, чи від чистого смутку; також побачив цю передачу колишній поліцай Прокіп Коробка, котрий жив собі в німецькому місті Рессельгаймі, де працював складальником на заводах “Опель”, що належали фірмі “Дженерал моторс”. Наче хтось ударив ножем в серце Прокопа Коробки, коли побачив він постарілу Марію, яку давно вважав мертвою, почув її голос, глянув на її малюнки, угледів нові гарні будинки в Рябому Хуторі, в яких стояли телевізори, електрорадіоли й магнітофони. Згадав Прокіп Коробка свій патефон, яким пишався незмірно, згадав ту’ ніч, коли стояв він на колінах перед Марією, — і вийшов до найближчої аптеки, купив дві конвалюти снодійних таблеток люмінексу й, повернувшися під дрібним німецьким дощем в свою кімнату, проковтнув сорок пігулок нараз. Так фірма “Опель” втратила складальника, який закручував гайки розміром 13 мм на задньому мості легкових автомобілів марки “рекорд-ІІ”.

Мільйони людей побачили чисті малюнки Марії Поліщук — і слава художниці далеко розкотилася за межами нашого краю, На величезній міжнародній паризькій виставці “наївного малярства”, де також було організовано ретроспективний перегляд картин митника Руссо й лемка Никифора з Криніци, Марія Поліщук була удостоєна Великого Призу — золотого лева зі смарагдовими зеленими очима. Також і в нас у Ярополі вона була увінчана золотою медаллю Григорія Сковороди. Після всіх цих подій її малюнки неймовірно підскочили в ціні. Аматори малярства й колекціонери, а подеколи й просто спритні ділки й епекулянти кинулися в Рябий Хутір — і ну давай ходити по хатах, скуповувати малюнки Марії Поліщук. Та майже ніхто малюнків тих не продав ні за які гроші, а Вірка-солдатка, яка вже мала трьох дітей, — білявого, чорнявого й рудого, — так навіть вигнала непроханих гостей. Жовтий птах Марії Поліщук висів у неї в рамці з-під ікони в позолочених ризах, у кутку, прибраний рушниками. Навіть С. О. Набатов — і той нарешті визнав Марію Поліщук після того, як прочитав у центральних газетах про її нагородження. Згадав, що має унікальний малюнок Марії, почав шукати під ліжком, під сервантом, на антресолях — все дарма. Виявляється, викинула укохана донька С. О. Набатова той малюнок на смітник разом з іншим мотлохом.

А Марії давалися взнаки старі рани — вона тепер ходила, спираючись на милицю. Важко їй було води взимку від зледенілої криниці принести, дров нарубати, корову вранці видоїти. А скільки клопоту Марія мала з гостями. Леле, звідки тільки вони не приїжджали! Майже всі зарібки Маріїні йшли тепер на приймання гостей, надто ж отих бородатих кіношників у замшевих куртках, які безперервно знімали в Рябому Хуторі свої фільми й примушували Марію раз у раз повторювати історію свого життя.

Через це деяким впливовим нашим городянам, а передовсім А. В. Микитасеві, спала на думку ось така гуманна ідея: оселити Марію в Ярополі, у великому культурному центрі, де життя кипить, де повсякчас відбуваються якісь визначні мистецькі події — от хоч би недавно відкрита виставка творів Д. В. Смаглія — члена Яропільського відділення Художнього фонду. А для цього надати народній художниці Марії Поліщук, лауреату багатьох премій, члену Спілки художників, двокімнатну окрему квартиру для плідної творчої праці й для полегшення побутових умов її самотнього життя.

Намовили-таки Марію переїхати до Ярополя: мовляв, там і ліфт, і центральне опалення, й гаряча вода цілодобово, й сміттєпровід, й магазини продуктові поруч, і поліклініка Худфонду, де гарні лікарі й кабшет фізметодів лікування. Словом, погодилася Марія. І справді — дуже гарну квартиру дали їй на новому житловому масиві — так званих Яропільських Вишеньках: у великій кімнаті влаштувала собі Марія майстерню, а в меншій кімнаті спала. Тільки от ніяк не могла звикнути Марія до нашого міста. Скільки разів блукала вона поміж будинків стандартних житлового масиву, не можучи знайти свого дому, так що доводилося їй звертатися за допомогою до перехожих. До помешкання свого також не могла Марія призвичаїтись. Через те, коли отримала гроші за серію нових малюнків, покликала майстрів і звеліла їм вікно велике в спальні замурувати, залишити маленьке, як у хаті селянській, і ще звеліла піч посеред кімнати поставити велику, щоб можна було на ній лежати, старі рани вигрівати. В піч вмонтували електрокалорифер з терморегулятором. Квартиру встелила доріжками домотканими, на ліжку поклала гору подушок у наволочках вишиваних, а над ліжком у великій рамці повісила фотомонтаж, де все її життя документально змістилося: ось дівчинка вона ще маленька разом з татом, мамою й двома братами — на тлі лебедів і білої альтанки, намальованої на полотні; ось шлюбне її фото разом з Комсомольцем — чоловік її прихилив голову до неї, а сам вдягнутий у бавовняно-паперовий піджачок з трьома значками на лацкані — МОДРу, Тсоавіахіму й КІМівським прапорцем; ось вони вже втрьох — перед самою війною, а у Василька такий переляканий вигляд, бо фотограф сказав йому, що з апарата вилетить пташка, й Василько напружено чекав, коли ж вона вилетить, а коли зрозумів, що його обманули, то гірко заплакав; ось група партизанів, а серед них — Комсомолець зі старою трьохлінійкою, всі хлопці в смушкових шапках зі стрічками навскіс, худі і висхлі,як трава у жовтні; ось Марія перед новою своєю хатою, що збудували їй односельці, якась вона розгублена й зніяковіла; ось відкриття пам’ятника Комсомольцю — він стоїть на постаменті, сором’язливий і молодий, посміхається, мовби не було війни, мовби й не горів зовсім Рябий Хутір, а біля підніжжя пам’ятника, серед жінок, які плачуть, — Марія, з темним, змореним видом, змарніла й стара. Ось Марія поруч з Головою Президії Верховної Ради УРСР, ось вона в Парижі — розмовляє з президентом Франції. Все її життя вмістилося під склом в одній рамці на п’ятнадцяти аркушиках фотографічного паперу.

Одного яропільського ранку, коли сніг падав й одразу чорнів під ногами перехожих й колесами автомобілів, пригадала Марія, як вилітали з дверей церкви мільйони білих метеликів, залишаючи по собі золотавий пил і ніжний шурхіт, мовби хтось шовком шелестів. Зібрала свої пожитки у валізку фанерну, фарбовану в сірий колір, фотомонтаж зі стіни й малюнки туди поклала, й, накульгуючи, подалася на автобусну станцію. Приїхала в Рябий Хутір, відчинила двері своєї хати і довго стояла перед порогом, хоч ніякі білі метелики з хати не вилітали. Назавжди повернулася Марія Поліщук до Рябого Хутора — і з того часу вже нікуди не виїжджає з села. Малює собі малюнки, лається, буває, з Віркою-солдаткою, в якої тепер вже вісім лоботрясів росте, порається на городі й ходить до пам’ятника Комсомольцю — квіти поливати.

Кажуть, що одного разу бачили, як Марія саджала в землю сизе перо голубине. Тільки ніхто не зрозумів, навіщо це їй.

в котрому автор оповідає про експеримент професора Скуратова, об’єктом якого став Лаврін Червінка, та знайомить читача з деякими історичними особистостями, поміж котрих бачимо Івана Богуна, Григора Гамалію, Бонавентуру Шпака, Барнабаса Швидницького та отця Яна Пшиємського — голову духовного суду яропільської капітули.

Хе-хе-хе, як мовить у таких випадках Д. В. Смаглій, член Яропільського відділення Художнього фонду. Цікаво, а що б ви сказали, коли б котромусь з ваших знайомих стукнуло кілька сотень років від дня народження? Що б ви йому, наприклад, подарували, читачі мої, сповнені чеснот всіляких? Бурштинові запонки, модну шовкову краватку, еластичні шкарпетки, шкіряний жовтий портфель з безліччю відділень та закутків, ніби у старому готелі, або адрес у сап’яновій палітурці, прикрашений триповерховими підписами — вершинами каліграфічної абсурдності й пихатого графологічного несмаку?

Так от, друзі мої скептичні. Я сьогодні ие схильний до жартів. Хочу правдиво і щиро розповісти про одного з найстаріших жителів міста нашого Ярополя. Ви вже, певно, здогадалися, що йтиметься про Лавріна Червінку. Саме про нього хочу поінформувати вас, бо загалом людина він надзвичайно скромна — іменини, скажімо, влаштовує раз чи двічі на століття, до того ж нікого на ті геронтологічні свята не запрошує.

Насамперед хочу змалювати вам його зримий портрет, бо як-не-як, а навіть найліпша фотокартка неспроможна передати усієї чарівності та невимушеної безпосередності оригіналу. А подобизна його така: має дві ноги й дві руки, зросту не великого й не малого, об одній голові і ходить, навперемінно ноги переставляючи; а обличчя має таке: двоє очей, розміщених, як годиться, під чолом, а між ними ніс — не довгий і не короткий, попід носом вуса, а під вусами — рот. Уся ця композиція підборіддям завершується, а голова достойно на шиї тримається, як і личить цьому важливому верховному органові — мати підтрим у вигляді хребців та м’язів. Коли спить Лаврін Червінка, то хропе, коли ж бодрствує, то або відпочиває, або працює. Відпочиває звісно як — дивиться телевізор чи “Житія святих” на ніч читає (ця родима пляма у нього ще з часів феодалізму лишилася).

[5] Партеногенез — вид статевого розмноження, при якому жіноча яйцеклітина розвивається без запліднення.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
В процессе обновления! – Разбег в неизвестность 2.0
В процессе обновления! – Разбег в неизвестность 2.0
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Миновал первоначальный шок, охвативший Петра Воронова после его «провала» из 2010 года в прошлое СССР… Тяжёлое колесо истории перескочило на рельсы новой реальности, и какой она будет — уже никто не
0
Пламенев. Книга 16
Пламенев. Книга 16
[Бояръ-Аниме / Самиздат / Классическое фэнтези]
Я провел в добровольной изоляции четыре долгих года, ни разу не позволив себе сон или отдых, но, выйдя, понял, что сна и отдыха ждать не стоит еще очень долго. Преследование Коллегии, возвращение
0
Аппетитная проблема
Аппетитная проблема
[Эротика, Секс / Короткие любовные романы]
Я хозяйка собственной кондитерской — горжусь ею и не терплю, когда кто-то лезет в мои дела. Но однажды всё переворачивается: ресторан получает совладельца, которым оказывается Даниил Громов,
0
Боря, я Ваша навеки
Боря, я Ваша навеки
[Короткие любовные романы]
Военнослужащий, приехавший на побывку, и рыжая девушка с крутым характером. Ещё и бычок Борька, и бабушка, которая уже мысленно сыграла свадьбу. Завязка для деревенского романа в летнюю пору! Борис
0
Босс мафии. (Не) законная любовь
Босс мафии. (Не) законная любовь
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Я никогда не думала, что однажды окажусь в логове самого опасного человека города. Но судьба распорядилась иначе, теперь я играю в смертельную игру с боссом мафии, где ставка — моя жизнь. Под
0
Бывшая жена генерала драконов
Бывшая жена генерала драконов
[Эротика, Секс / Любовная фантастика]
Я потратила пять лет, по капле отдавая дар, чтобы вылечивать раны Итана Вейлара — прославленного золотого генерала. А в день годовщины он привёл в опочивальню мою кузину и кинул мне в лицо бумаги о
0
Деревенская фифа для подлого кавказца. Соседи по сексу
Деревенская фифа для подлого кавказца. Соседи по сексу
[Эротика, Секс / Короткие любовные романы]
Я представился: «Давид». А её спросил, как звать такую шикарную Красную Шапочку. Ответ: «Для вас я Василиса Николаевна, коварный оккупант!» Королёвой от бабушки достались клюквенный амбар, курицы
0
Измена. Отпусти любовь
Измена. Отпусти любовь
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Вот уже год я застряла между опостылевшим браком и человеком, который дарит мне призрачную радость. Я так глубоко увязла в собственном вранье, что не нахожу выхода. Хуже того — в эту яму я стащила и
0
Где дьявол преклоняет колени
Где дьявол преклоняет колени
[Современные любовные романы / Эротика, Секс / Триллер]
Элара Хейл унаследовала полуразрушенное поместье, чтобы начать заново. Но дом хранит тайны, которые не отпускают: скрытые проходы в стенах, исчезнувшая семья Мерриков, люди, пропадающие в городе.
0
Клятва по крови. Я не умею любить
Клятва по крови. Я не умею любить
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Меня отдали Аресу Костровскому, чтобы пушки замолчали. Он стоит во главе криминального мира, и его трепещут даже заправские головорезы. Я же ненавижу его сильнее всех: именно он виновен в гибели
0
Ледяной отец подруги
Ледяной отец подруги
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Яся — восемнадцать, и всё, что у неё есть, это чемодан из кожзама, запах пыльной глубинки и мамин наказ: «Ты у меня огонь, Ярослава». Впереди — равнодушный громадный мегаполис, холодная соседка по
0
По эту сторону рая
По эту сторону рая
[Классическая проза]
Первый, носящий автобиографические черты роман великого Фицджеральда. Книга, ставшая манифестом для американской молодежи "джазовой эры". У этих юношей и девушек не осталось идеалов, они доверяют
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
8
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
5
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
23
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Три имени
Три имени
[Детективы / Городское фэнтези / Мистика]
Создано с помощью нейросети. *** В отдел приходит дворник и пишет явку с повинной. В ней три фамилии, три адреса и одна странность: все трое живы. Литвину шестьдесят лет, он двадцать лет
0
Танец на вулкане. Из дневников 1911–1933 годов
Танец на вулкане. Из дневников 1911–1933 годов
[Биографии и Мемуары / Публицистика]
Гарри Кесслер (1868-1937) – сын богатейшего гамбургского банкира, светский лев, эстет и меценат, прозванный «красным графом». Близкий друг Ратенау и Штреземана, лично знавший Ницше и Бисмарка,
0
Восток, дело тонкое
Восток, дело тонкое
[Современные любовные романы]
Лена не ждала, что курорт в Турции обернётся похищением. А её спасителем окажется мужчина, за которым она уже два года замуж не зная об этом. Мир Томаев — программист из ОБЭП, мусульманин и
0
Затаившийся Дракон
Затаившийся Дракон
[Боевое фэнтези / Книги про волшебников]
В мире, где сильный пожирает слабого, Мин родился слабым. Талант определяет судьбу, и тот, кому не хватило дара, становится прислугой для тех, кому хватило. Мин и есть такая прислуга. Подмастерье,
5
Жертва и другие
Жертва и другие
[Полицейский детектив / Криминальный детектив]
Легендарный детективный тандем Леонов — Макеев. В провинциальном городе обнаружен труп молодой женщины. Она была застрелена из пистолета, лицо обезображено, голова обрита и прикрыта париком. Из
0
Альфа. Порочный плен
Альфа. Порочный плен
[Эротика, Секс / Любовная фантастика]
Он тут! Альфа. Демид Астахов… будь он проклят… Поворачиваюсь к залу и, наверное, в сотый раз за последний час бросаю взгляд в сторону диванов. На его коленях в подобие танца извивается Арина.
0
Двойная жизнь попаданки
Двойная жизнь попаданки
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Днем я добропорядочная гражданка Перекрестка, владелица клинингового агентства «Золушка». А по ночам… лучше вам со мной не пересекаться. Отшлепаю! В тексте будут — попаданка — маг — очень откровенно
0
Чернокнижник 1
Чернокнижник 1
[Попаданцы / Книги про волшебников / Альтернативная история]
Темный маг некромант проиграв битву с Силами Света, вынужден бежать из своего мира. В результате попадает на Землю XXI века в нашу, а может быть, не совсем нашу реальность. Что из этого получилось,
4
Вечера на хуторе близ Диканьки. Миргород
Вечера на хуторе близ Диканьки. Миргород
[Юмористическая проза / Старинная литература: прочее / Русская классическая проза / Ужасы]
О чем Произведения, которые ввели Гоголя в большую литературу и сформировали канонический образ Малороссии для многих поколений русских читателей. О серии «Главные книги русской литературы» —
1
Варвар. Том 2
Варвар. Том 2
[Боевое фэнтези / Книги про волшебников]
Мое имя Эльдорн, и я родом из Северных племен. Меня привезли в столицу в клетке — как дикого зверя. Для боёв на арене на потеху толпе. Трибуны забиты до отказа. Имперцы ждут, что «северный дикарь»
3
Незаконченная жизнь. Сокол
Незаконченная жизнь. Сокол
[Современные любовные романы / Любовные детективы / Самиздат]
Чёрный «Мерседес» GLE на высокой подвеске вырулил из-за кафе и остановился в десяти метрах от группы. Двигатель ещё не успел заглохнуть, когда дверь с пассажирской стороны распахнулась. Из машины
2
Путешествие на ночь глядя
Путешествие на ночь глядя
[Детективная фантастика / Ужасы / Социальная фантастика]
Начало двадцатого века. Эпоха противоречий. Принять новое время и отказаться от своих привычек – для многих это оказывается невозможным. В модном и загадочном отеле «Гранд Нуар» совершается убийство
0