Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Тоді заходьте.

Майор Бузина показав старшому лейтенанту Нікітченку на вішак, сам зняв кожушок і поставив поряд з вишаком свої речі. Відтак набрав зосередженого вигляду, зайшов у тамбур, впевнено постукав у дверину і, почувши команду: «Дозволяю!», підштовхнув у спину старшого лейтенанта Нікітченка в кабінет:

- Заходь першим, ти - головний.

Старший лейтенант Нікітченко відчинив двері з тамбура і виструнчився на порозі:

- Товаришу генерал, бажаю здоров’я! - доповів він по-статутному. - Старший лейтенант Нікітченко прибув за вашим наказом!

Генерал Свєтков підозріло подивився на нього, пригадуючи, де він чув це прізвище:

- Нікітченко? - Перед ним лежав майже готовий проект доповідної записки на колегію КДБ УРСР. Зліва від нього спиною до вікна за приставним столиком сидів підполковник Довбач.

- Філофею Алфейовичу, - вийшов з-поза спини старшого лейтенанта Нікітченка майор Бузина, - це працівник Ворошиловградського обласного УКДБ старший лейтенант Нікітченко. Ми з ним спільно перебували у Москві. Він прибув на виконання вашої шифротелеграми після затримання об’єкта «Гайдамаки», який мав намір здійснити ворожий акт на Красній площі перед Мавзолеєм Володимира Ілліча Леніна шляхом самоспалення.

- А, так-так-так, я вас чекаю. Доповідайте, товаришу Нікітченко! Мені саме цього факту не вистачало для доповідної записки на колегію після «Сажотруса» і «Мазили». Ще один свіжий факт диверсійно-терористичної діяльності наших ворогів! Це вже не випадок, а закономірність!

Генерал Свєтков відклав проект доповідної записки і уважніше придивився до старшого лейтенанта Нікітченка:

- Ви сказали, що ваше прізвище Нікітченко?

- Так точно, товаришу генерал! Старший лейтенант Нікітченко! - клацнув закаблуками старший лейтенант Нікітченко.

- А чи ви не родич колишньому голові КДБ при РМ УРСР товаришу Нікітченку, товаришу Нікітченко?

- Ні, товаришу генерал! Навіть не однофамілець по батькові! - сквапно заперечив старший лейтенант Нікітченко. «Може, поміняти прізвище, як було у батька до отримання паспорта?» - метикнув він, бо з таким запитанням він спіткався не вперше. Коли Володимир Федотович Нікітченко був головою, то можна було у відповідь багатозначно промовчати, а після заслання колишнього голови КДБ при РМ УРСР у Москву, подібні запитання викликали для нього певні незручності.

- Це добре, що не однофамілець. Сідайте, - запропонував генерал Свєтков.

Старший лейтенант Нікітченко сів навпроти підполковника Довбача, а майор Бузина зайняв стілець біля стіни.

- Але шелесту ви зі своїм об’єктом великого наробили. - Генерал Свєтков покрутив головою. - Мені сам Філіп Дянісович, начальник 5-го управління КДБ Союзу генерал-лейтенант товариш Бобков дзвонив. Мене на місці не було, я проводив явку з агентом «Степовиком». Філіп Дянісович питав, як так сталося, що такого серйозного об’єкта втратили з-під спостереження. Йому мій заступник полковник Бердиш намагався щось пояснити, після чого у нього сталося загострення хронічного бронхіту і він пів дня під крапельницею відходив у шпиталі, зірвавши явку зі своїм агентом «Фєвральським», чи то контрольну явку з агентурою підлеглих оперативних працівників відповідно до вказівки Степана Несторовича товариша Муха про посилення контролю роботи з агентурою. Полковника Косяченка наш голова Віталій Васильович товариш Федорчук тимчасово відсторонив від виконання обов’язків начальника Управління за те, що проморгав можливий виїзд терориста в столицю нашої Батьківщини. Група співробітників інспекції виїхала у Ворошиловград для проведення службового розслідування і вже відбирає пояснення. Тому детально вияснити немає можливості, оскільки нікого не знайдеш на місці, а наш голова дав розпорядження взяти справу під контроль. Добре, що все закінчилося без вибухів і пожеж. Як вам вдалося запобігти?

- Товаришу генерал, вдалось запобігти давнім чекістським методом -шляхом відвернення противника на «нікчемний об’єкт», - почав доповідати старший лейтенант Нікітченко, не прийнявши остаточного рішення про зміну свого прізвища. «Нікітченко краще звучить, ніж Микитченко», - вирішив він. - Провели оперативну комбінацію, в результаті якої об’єкт вимушений був тимчасово відмовитися від злочинних намірів…

- Але тимчасово?

Свєтков вийняв із шухляди чорний записник, занотував у ньому кілька слів і знову поглянув на старшого лейтенанта Нікітченка.

- Так, розуміється. Він змушений був затаїтися. Потім, вдаючись до всіляких хитрощів, зумів щезнути з-під оперативного нагляду, у зв’язку з чим і виник відомий вам «прокол». Проте його, хоч і з деяким запізненням, все ж вдалося встановити і взяти під щільне зовнішнє спостереження «НН» і застосуванням комплексу агентурно-оперативних сил та оперативно-технічних засобів: ОТЗ «Тетяна», «Сергій», «Дмитро», «Ольга», «Уляна»,«Знак», «Заказ», «Вітрина»… ⁸⁾

- Секундочку, товаришу Нікітченко, оперативно-технічний захід «Уляна» здійснюється лише з особистої санкції голови КДБ СРСР Юрія Володимировича товариша Андропова, або, за відсутності голови на робочому місці, його заступників генерал-полковника Семена Кузьмича товариша Цвігун чи генерал-полковника Георгія Карповича товариша Ціньова? Значить, було задіяно увесь комплекс чекістських засобів, санкціонованих найвищим керівництвом угорі?

- Я уточню, товаришу генерал. Напередодні, як ви знаєте, мене відрядили в розпорядження 9-го управління КДБ СРСР для організації запобіжних заходів на Красній площі і безпосередньо біля Мавзолею. І в Мавзолеї.

- І в Мавзолеї?

- Звичайно же, адже тіло Ілліча було головним устремлінням терориста.

- Якого Ілліча, уточніть, Володимира Ілліча чи Леоніда Ілліча?

- Обох. Хоча, як вам відомо, в Мавзолеї поки що покоїться лише тіло Володимира Ілліча.

- Так, так, я знаю, продовжуйте!

- До речі, за проведення операції в Москві на Красній площі керівництвом 9-го управління КДБ СРСР мене відзначено ось цією почесною нагородою.

Старший лейтенант Нікітченко витяг з кишені знак «50 років органам урядової охорони КДБ СРСР» і посвідчення до нього.