Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Біля трапу, покритого килимовою доріжкою, стояла чорна глянства «Чайка», за нею - така ж лискуча «Волга» з сигналізацією на кузові.

Від трапу килимова доріжка тягнулася аж до «Чайки».

Майор Бузина протер кліпи, знову глянув униз - «Чайка» і «Волга» залишились на тому ж місці, а обіч переднього авта, виструнчившись, стояв підполковник у парадній формі з блаватними у золотих рамках петлицями, крученими аксельбантами від золотих погонів униз на груди і в хромових чоботах бутельками. Його фізію закривав парадний кашкет розміром з невеличкий аеродром. Дашок був зсунутий на півтора сантиметра нижче, ніж належить за Стройовим статутом, і статурою він скидався на підполковника Мусоргського у повсякденній військовій формі.

«Це що ж таке, - заснувалися в голові ошелешеного майора Бузини прудкі думки, - підполковник Мусоргський уже встиг із своїм водієм Васею на «Бекфаєрі», чи транспортним літаком у супроводі «Бекфаєрів» - Брежнєв завжди літає так зі своїм «ЗІЛом-412» і винищувачами, випередити нас і теперички зустрічає тут? «Членовоз» ⁵⁾, либонь, для форсу прихопив, яким вулицями Києва наразі їздять лише найвищі урядовці та ще футболіст Йожеф Сабо на колишній персональній «Чайці» Петра Юхимовича Шелеста, нервуючи київську міліцію, і вирядився в парадно-стройову форму підполковника комендантської служби державної варти! Щоб поводить козу «без фанатизму», тепер уже по наших ганделиках і генделиках, а потім відвідати волинську корчму і тамтешніх відьом, як і обіцяв, та ще й при всіх реґаліях? Скільки ж він наразі у чоботах бутельками і мундирі з аксельбантами вип’є?! Не одне барило, «ясен перець»? От тобі й «Сорочинський ярмарок»! А потім «Хованщина», «Блоха», волинська корчма, відьми, танці смерті, інша чортівня і врешті-решт - велика смута! Вона нам потрібна?»

У майора Бузини майже потемніло в очах, і він ледве не схопився за свою голову, яка ще не зовсім відійшла від московської одіссеї, але, коли в очах трохи просвітліло, він помітив, що номери у машин не московські, а київські - «КИА 05-…, а якщо «05», визначив Олексій Григорович, - він був метикуватий і спостережливий, як і належить справжньому чекістові, - то се означає, що автівки: і членовоз «Чайка», і «Волга», - з гаража КДБ УРСР, а не КДБ СРСР. Підполковник у хромових чоботях бутельками підняв кашкета, поправив козирок, і Олексій Григорович угледів, що біля машини стоїть не підполковник Мусоргський, а начальник комендатури 9-ої служби КДБ УРСР підполковник Вєтровєєв, ростом на голову вищий, ніж його московський колега підполковник Мусоргський.

Обличчя у підполковника Вєтровєєва, коли він побачив майора Бузину і далі в отворі люка схожу на молдаванку стюардесу та супроводжуючого молодика в крислатому, як у Рональда Рейґана з Каліфорнії, капелюсі та шкіряному, як у молодого Аль Капоне у виконанні Аль Пачино, плащі, набуло такого ж здивованого виразу, як і в майора Бузини нагорі.

Олексія Григоровича ззаду підштовхнув старший лейтенант Нікітченко у крислатому капелюсі, як його попихували в спину узбеки в тюбетейках коло саркофагу Володимира Ілліча Леніна, і він, повільно ступаючи килимовою доріжкою і тримаючись за поруччя, спустився на летовище, як він спускався сходинками до склепу вождя, несамохіть повторюючи на сей раз рядки з вірша Володимира Маяковського «Піво і соціалізм», а не поеми «Ленін». «Добре, що я сей вірш про Бебеля згадав ще в літаку», - подумкував Олексій Григорович, його знову почало трохи нудити, і він не зовсім впевнено ступив з останньої сходинки трапа на розстелений від трапу до «Чайки» килим.

Підполковник Вєтровєєв поспіхом і трохи здивовано привітався з майором Бузиною і запитав на вухо:

- А де ж начальство?

Майор Бузина перепитав:

- Яке начальство?

- 9-го управління КДБ СРСР?

- Не знаю. Ми от удвох із старшим лейтенантом Нікітченком прилетіли з Москви. Про інше керівництво не знаю, в літаку рядові пасажири чекають, поки ми спустимось з Володею. - Олексій Григорович показав на старшого лейтенанта Нікітченка.

- Нічого не второпаю. Подзвонив з Москви черговий 9-го управління, каже, зустрічайте високих гостей… - Підполковник Вєтровєєв згори вниз подивився на майора Бузину і старшого лейтенанта Нікітченка. - Я подумав, що «високі гості» - це керівництво 9-го управління КДБ СРСР. А ще ж які високі гості можуть бути? Якщо б з ЦК КПРС чи Ради Міністрів СРСР, то відповідно б і у нас дали вказівку зустрічати з ЦК КПУ та нашого Радміну, а не тільки мені.

- Зрозуміло, - пояснив майор Бузина підполковнику Вєтровєєву, Олексій Григорович був метикуватий і не втрачав розважливого розуму навіть у таких скрутних хвилинах. - Це нас удвох до Києва аж на летовище у Внуково проводжав відповідальний працівник 9-го управління. Ми з працівниками 9-го управління КДБ СРСР і ще старшим лейтенантом Нікітченком з 5-го відділу Ворошиловградського УКДБ, - Олексій Григорович показав назад на свого попутника, - здійснювали разом серйозний захід у Москві, знешкоджували терориста з Ворошиловграда на Красній площі перед Мавзолеєм. Тому й повідомили вас ваші московські колеги з «дев’ятки» про наш приліт, оскільки ми дещо втомилися з утоми та й зброю при собі маємо, щоб ви нас зустріли.

Підполковник Вєтровєєв теж врешті розібрався в ситуації.

- Так це ж зовсім інше діло, - зрадів він. - Прекрасно, а то я вирішив, що керівництво московської «дев’ятки» до нас прибуває. Сказали, два високих гостя. Я ще перепитав чергового: «Рядові працівники чи керівники?» Він сказав: «Передали, що високі». Вони там у Москві, наші високі начальники, такі вередливі, товчись з ними тут цілий тиждень. То їм не так, це їм не так! Ну, сідайте в машину, якщо приїхали. В «Чайку», щоб пустою не ганяти туди-сюди, вона у нас використовується, коли до Києва приїздять високі гості. А вам куди? На Володимирську? Сьогодні ж неділя, вихідний, хто там буде сидіти?

- Наш начальник Управління генерал-майор Філофей Алфейович Свєтков попередив, що буде нас чекати для рапорту. До того ж, субота і неділя, - пояснив майор Бузина, - для оперативних підрозділів - робочі дні для виконання спеціального чину. В суботу ми підшиваємо до справ потрібні документи і знищуємо шляхом спалення непотрібні у спеціально виділеному для цієї мети приміщенні - колишній кочегарці біля внутрішньої тюрми. Хто не встиг підшити і знищити в суботу, працює у неділю.

- Розумію, розумію, - із співчуттям відгукнувся полковник Вєтровєєв, - у нас теж вихідних немає. От як і сьогодні.

Старший лейтенант Нікітченко здолу вгору дивився на стюардесу, яка продовжувала стояти в отворі дверей над трапом і привітно усміхалась. Він поквапом знайшов у кишенях ручку і на долоні записав бортовий номер літака.

- До побачення! - відтак гукнув нагору і показав долоню з написаним номером літака.

- Ларевідері! ⁶⁾ - усміхнулась стюардеса і послала поцілунок рукою.

Майор Бузина сіпнув Нікітченка за рукав, старший лейтенант змушений був відірвати погляд від літака, і вони удвох сіли на заднє сидіння глянствої «Чайки». За кермом сидів не рядовий водій з прапорщиків, а старший уповноважений 9-ї служби майор Павлов, теж, як і підполковник Вєтровєєв, у парадно-стройовому мундирі, з аксельбантами і шевронами.

Підполковник Вєтровєєв вмостився поряд з водієм.

«Волга» розвернулась першою, її водій увімкнув сирену і сигналізацію, «Чайка» теж услід за «Волгою» круто розвернулась на льотному полі. Кортеж проскочив ворота, обіч яких, виструнчившись, стояли два міліціонери і віддавали честь, і затим, зменшивши швидкість, виїхав на Бориспільську трасу.

Підполковник Вєтровєєв по рації дав команду водієві «Волги» не гнати і вимкнути сигналізацію та сирену.

- По протоколу мав зустрічати високих гостей начальник нашої служби полковник Мудренко, - сказав він. - Але полковник Мудренко лежить в шпиталі з інфарктом після полювання у заповіднику «Залісся», його заступник полковник Важник у відпустці. Тепер я тимчасово виконую обов’язки начальника Служби.

- Після полювання полковник Мудренко отримав інфаркт? З якої такої притичини, він же здоровий, як приміщення вашої комендатури, - здивувався майор Бузина.

- Та не кажіть, Олексію Григоровичу, - повертаючись у півбока, махнув рукою підполковник Вєтровєєв, - ціла трагедія. На полюванні в нашому заповіднику «Залісся» голова Президії Верховної Ради товариш Ватченко Олексій Феодосійович підстрелив нашого майора Мальованого. Майор Мальований під час полювання сидів на визначеному для нього посту в кущах. Ватченко переплутав його з підгодованим вепром, коли Мальований необачно зашарудів листям. Воно ж теперечки така погода - ні зима, ні весна, сніг і зійшов, і не зійшов. Серйозного поранення Мальований не отримав, так собі, злегенька жакан черкнув по сідниці. Потім розібралися, хоча крові було багато, повні штани. А полковнику Мудренкові гірше, інфаркт, до виконання функціональних обов’язків згідно із займаною посадою, запевне, повернеться не скоро. Він, коли побачив повні штани крові у непритомного майора Мальованого, на тому місці і сам знепритомнів. Про дзвінок з Москви черговий дав знати мені, коли я був на дачі. От і довелось прямо з дачі їхати додому переодягатися в парадну форму, а потім сюди - в аеропорт, зустрічати високих гостей. А, виявляється, це ви - високі гості. Ну то й краще.

Майор Бузина відчув, як щось йому муляє в лівий бік, помацав рукою і згадав, що в кишені кожушка у нього лежить пістолет. Він підняв ліве плече, щоб зручніше було витягти зброю.