Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Отак? Цікаво. Я й не знав. А в мене галіфе на ґудзиках. - Підполковник Вєтровєєв відвернув поли кітеля і показав ширіньку водієві.

Майор Павлов підтвердив.

Підполковник Вєтровєєв поправив поли мундира і продовжив свою розповідь про події на Хрещатику:

- Хлопці з Управління урядового зв’язку на своїй ділянці затримали сім розвідників 1-го управління, які по вводній Степана Несторовича товариша Муха намагались пройти на парад під виглядом умовних терористів з підробленими перепустками. Втім, одну коробку в зоні охорони 1-го управління під Центральним гастрономом на розі вулиці Хрещатик і вулиці Леніна ⁷⁾ виявлено не було. Зауважте, що ту закладку робили їхні ж колеги, але не проговорились. Уміють розвідники тримати язик за зубами! А хлопці з 2-го управління проморгали проникнення умовного диверсанта з боку Бессарабки. Він пройшов пів Хрещатика, поки група бійців з 5-го управління на чолі з майором Нежердецьким не затримали його разом з макетом пістолета «ТТ», а також справжньою толовою шашкою, яку він тримав за пазухою, готуючись до диверсійного акту під час святкування. Умовного диверсанта і знайдені вибухові пристрої учасники наряду доставили в штаб, там слідчі оформили затримання і вилучення, як годиться в таких випадках насправжки. Доповів про результати Степанові Несторовичу товаришу Муха. Він дав команду, щоб усіх, хто виявив пильність, представити до нагород. На тих, хто допустив проколи, накласти стягнення, аж до звільнення з органів. «Паленим залізом, - каже, - будемо випалювати нехлюйство і безпечність в органах КДБ при проведенні найважливіших для органів і республіки заходів».

- Найважливіших, - підтвердив майор Бузина. - Нічого іншого більш важливішого у нашій роботі немає.

Підполковник Вєтровєєв задоволено посміхнувся.

5.5.

Глянства «Чайка» м’яко котилась Бориспільським шосе, дорога в цей вихідний день була майже пустою. Водій «Волги» лише двічі увімкнув сирену і проблисковий маячок, коли треба було зробити обгін попутного транспорту.

Розповідаючи, підполковник Вєтровєєв, періодично повертав голову наліво і направо і пильним оком уважно оглядав обстановку обіч траси. Навстріч за дротяною огорожею бігли зелені сосни, чисті і охайні, чистою і охайною, ніби виметеною під віник, була і дорога упростіж до самого Києва.

- Урядова траса, об’єкт охорони нашої служби, постійно перебуває під агентурно-оперативним наглядом, - сказав підполковник Вєтровєєв, задоволений виглядом шляху та його узбіччя. - Так от, іду я після доповіді Степанові Несторовичу товаришу Муха далі Хрещатиком, бачу, з тилу біля Головпоштамту стоїть переодягнутий у військову форму КДБ якийсь чоловік, схожий на відомого артиста Водяного з фільму «Весілля в Малинівці» - шинеля парадна, ремінь теж парадний, золотистий і з такою ж пряжкою. Однак галіфе не кольору морської хвилі з васильковим кантом, як положено за Статутом, а польові - зелені і без канта. І до того ж взутий не в хромові чоботи, як положено, а в коричневі черевики з рантами для повсякденного носіння військової форми. Картуз на ньому був парадний, таки парадний, а не польовий чи повсякденний - зелений, парадний кольору морської хвилі і з блаватним околишем, як ви розумієте. Але зсунутий набакир під сорок п’ять градусів. Типа Попандопуло, чи точнісінько, як таврічеський князь у виконанні Водяного.

Я - чоловік бувалий, мене важко чим-небудь здивувати. Думаю, це справді артист, буде грати під час проходу біля урядової трибуни сценки з революційного фільму «Весілля в Малинівці». Таке практикується на Хрещатику, коли народ своїми колонами суне святковою демонстрацією, і кожен колектив у колоні мусить перед трибуною розіграти якусь сценку на честь свята чи потанцювати в шароварах. Одначе придивляюся далі і бачу, що цей Попандопуло не просто так стоїть, а досить пильно перевіряє перепустки громадян, які проходять на святкові трибуни для гостей, разом з їхніми документами, що підтверджують особу. Думаю, що за оказія? Де ж офіцер у парадно-стройовій формі КДБ, який на даному посту повинен виконувати ті обов’язки, які наразі виконує цей Попандопуло?

Заходжу з фронту і питаю його: «Хто ви такі?»

Він відповідає без ніякої заминки: «Я майор державної безпеки Іван Бочонкін», - і прикладає праву руку до картуза, а козирок з кокардою у нього за лівим вухом.

Значить, не артист, чи, певно, й артист і грає роль майора державної безпеки, думаю. Але чому цей артист, якщо він артист, порушує встановлені норми Стройового статуту для майорів державної безпеки?

Питаю: «Чому ж ви, товаришу майор державної безпеки Іван Бочонкін, прийшов на бойове чергування не в парадно-стройовій формі КДБ, як наказано було, а в уборі таврічеського князя Попандопуло?»

Він, замість того, щоб пояснити, чому він має такий дивний убір, я б сказав, не убір, а порнографію на розпорядження Степана Несторовича товариша Муха, сам мене питає: «А шо такоє? В чьом вопрос?»

Ну, я йому, цьому Попандопулові в зелених галіфе і коричневих черевиках популярно пояснив, «шо такоє» і «в чьом вопрос»!

Він своє убрання роздивився, уторопав і помилку визнав. Пояснює, що поспішав і в темноті удома надів замість парадних галіфе - польові і переплутав чоботи з черевиками.

Зняв я його з поста, на його місце поставив з головного резерву іншого офіцера, в чоботях і галіфе кольору морської хвилі з васильковим кантом. А йому, значить, дав команду сідати в автобус до закінчення наряду і для профілактики таку повчальну історію розповів, що трапилася в реальній дійсності. Наш заступник по кадрах підполковник Калмиковський, це я розповідаю вже з його слів, розказував, він земляк генерала Володимира Олександровича, товариша Рябовіл: «Приходжу я, значить, додому. Втомлений, як папа Карла. Швиденько повечеряв, телевізор подивився і, значить, в ліжко. А жінка услід за мною теж у ліжко. Роздяглась голою і натяки робить. Я туди, я сюди - не виходить! Не стоїть цюцюрка! Та й куди їй стояти, якщо я з роботи кожного дня повертаюсь вичавленим, як лимон. Пояснюю жінці: «Я не в формі». Вона мені у відповідь: «А ти одягни свою форму». Прийшлось одягнути. І вийшло! Та ще я-а-а-ак вийшло! І тепер, як тільки жінка починає мені натяки робить, я зараз же одягаю парадно-стройову форму і, значить, у ліжко! І все в мене виходить!»

- У формі? - поцікавився старший лейтенант Нікітченко.

- Та ні, навіщо?! Коли цюцюрка встане, тоді вже форма непотрібна. Тоді вперед до повної перемоги над противником. Але слухайте, що далі було, - продовжував підполковник Вєтровєєв. - Через хвилин п'ятнадцять повертаюсь я знову до того поста, з якого я зняв майора Бочонкіна, щоб перевірити, як несе службу той офіцер з головного резерву Степана Несторовича товариша Муха, якого я призначив замість майора Бочонкіна. І бачу, що на посту знову стоїть майор Бочонкін! Тільки вже не у штиблетах і зелених штанях, а при повній парадній формі, як того вимагає військовий Статут, тобто у чоботях і парадних галіфе, і йому допомагає капітан з головного резерву, якого я призначив замість нього.

Я питаю Бочонкіна: «А де ж ваші зелені галіфе і коричневі черевики, товаришу майор державної безпеки товариш Бочонкін? Я ж повинен доповісти Степану Несторовичу товаришу Муха і про те, що ви не виконав його вказівку і прийшов на парад у коричневих черевиках і зелених штанях, замість хромових чобіт і парадних галіфе, тому повинен понести стягнення - аж до! Аж до!!!»

Він на мене дивиться, ніби вперше у житті побачив, і каже: «Товаришу підполковник, які черевики і зелені штани? Подивіться, які в мене галіфе і якого кольору чоботи. Я при повному параді, як того вимагає Стройовий статут і наш верховний головнокомандувач генерал Муха». Олексію Григоровичу, а ви на Хрещатику тоді були?

- Ні, - відповів майор Бузина, - в заходах на Хрещатику я участі не беру, здійснюю контроль за іноземцями українського походження, які перебувають у Києві на свята.

- Ага, а з майором Бочонкіним знайомі?

- Еге ж. Ваня Бочонкін працює у нас на єврейській лінії.

- На єврейській? Тоді зрозуміло. І як він зумів за п'ятнадцять хвилин помінять польові галіфе на парадні, а коричневі туфлі - на стройові чоботи, гадки собі до цього часу не складу. Бодай застрелять мене із самопала! Перевірив увесь наряд на Хрещатику, в тому числі і резерв - уся команда в стройових чоботях і штанях кольору морської хвилі! І жодного в черевиках і зелених галіфе чи без штанів! А обов’язки на КПП він виконував ретельно. Затримав двох розвідників з 1-го управління, які вводною Степана Несторовича товариша Муха мали завдання під виглядом бандерівців у вишиванках проникнути на Хрещатик і розгорнути плакат «За вільну Україну!» Якби не той казус з галіфе і туфлями, можна було б його представити до нагороди.

Підполковник Вєтровєєв глянув убік і поривно поклав руку на плече майорові Павлову:

- Зупинись і здай метрів двадцять назад.

Майор Павлов зупинився, мигнув фарами, передня «Волга» теж зупинилась, і дав задній хід.