Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вони обнялись, підполковник Мусоргський висипав кілька мускатних горішків у кишеню майора Бузини:

- Знадобиться, - підморгнув він.

Старший лейтенант Нікітченко вже піднімався трапом, і майор Бузина попростував за ним.

Коли вже заходив у люк, на хвильку зупинився, повернувся і побачив, як біля лискучої чорної «Волги», обладнаної сиреною і проблисковим маячком, стоїть самотній підполковник Мусоргський у ратиновому пальті, пижиковій шапці, коричневих черевиках без рантів і прощально махає йому рукою.

У Олексія Григоровича стисло серце, все таки важкувато було дертися трапом нагору до самого люка з багажем, а потерти груди навпроти серця йому завадили шанька і валізка в руках.

5.3.

У літаку схожа на молдаванку смаглява стюардеса посадовила майора Бузину і старшого лейтенанта Нікітченка на зручні службові крісла в останньому ряду зі столиком попереду, і, влаштувавши пасажирів, нахилилась до них так, що її пазуха опинилась прямо перед їхніми очима.

Старший лейтенант Нікітченко, з ризиком скрутити собі в’язи, намагався відвернути голову вбік, але це йому не зовсім вдавалось.

Стюардеса витримала паузу і з вибачливими нотками звернулась до обох:

- Я дуже перепрошую, я знаю, що ви знешкодили терориста на Красній площі і маєте зброю. Але у нас є таке загальне правило - пасажири на час польоту повинні свою особисту зброю здати командирові корабля, хто б вони не були. Такий порядок в Аерофлоті, і ми не можемо його порушувати, навіть у виняткових, як отепер, випадках.

Старший лейтенант Нікітченко широко розкрив поли шкіряного плаща, демонструючи нарозхрист, що він, якби й був озброєний, то вже став повністю обеззброєний.

- Як вас звати? - запитав він, не закриваючи плащем свої груди.

- Жанна, - відповіла стюардеса.

Майор Бузина вийняв із своєї шаньки придбаний у Москві чорний «Вальтер» і віддав стюардесі Жанні.

Стюардеса взяла пістолет кінчиками двох пальців, обережно поклала в полотняну торбинку, зав’язала шворкою і звичною ходою від стегна пішла до кабіни пілотів.

Майор Бузина здійняв з голови мазепинку, згорнув її і поклав у шаньку.

Коли літак набрав потрібну висоту і вільно вже було розстебнути ремні, до майора Бузини і старшого лейтенанта Нікітченка звичною ходою від стегна знову підійшла схожа на молдаванку стюардеса з тацею в руках, поставила її на відкидний столик і сказала:

- Командир корабля вітає вас на своєму борту і хоче вас пригостити. Смачного!

На таці парувала кава, стояли два пузатенькі бокальчики, на три четверті наповнені темно-бурштинового кольору рідиною, на запах - коньяком, і блюдце з лимоном.

Ходою від стегна стюардеса повернулась у кабіну льотчиків, і в динаміку залунала знайома з кінофільму Леоніда Бикова пісня «Смуглянка-молдаванка»:

Раску-у-удрявый клён зелёный, лист резной.

Здравствуй, парень, мой хороший, мой родной!

Клён зелёный, да клён кудрявый,

Да раскудрявый, резно-о-о-о-о-о-о-о-о-о-ой!

У старшого лейтенанта Нікітченка душа вирвалась з грудей і полетіла ген-ген вище неба.

Майор Бузина москальських пісень не любив і душа в нього залишилась на місці.

- Що, Володю, - сказав він, - як говорить підполковник Мусоргський, для поліровки?

Коньяк був лепський, кава теж смачною, швидко танули хвилини польоту.

Та з часом щось уже заважало смакувати.

Динамік замовк.