Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Ні в якому разі! - запротестував майор Бузина. - Ще не знаєш, кого там зустрінеш у тих дворах! Підемо центральною магістраллю радянської столиці - вулицею Горького! - «Від гріха подалі, - подумкував він обачливо. - Та вар’ятка з піонерським галстухом у портфелі і псом, напевне, не пішла до школи і може чатувати у підворітті».

Москвичі і в суботу тротуарами снували набагато прудкіше, ніж ходять кияни своїм містом, і майор Бузина зразу ж по виході з готелю перейшов на незагрожену доріжку вздовж бордюра, де його нетерпеливі перехожі не штурхали під боки і де було менше грязюки. Старший лейтенант Нікітченко у шкіряному плащі сягнистою ходою йшов ген попереду, теж вздовж бордюра, часом зупиняючись і озираючись, щоб не втратити з ока свого напарника, і його крислатий капелюх крізь чад бензинового перегару, що скупчувався по головній магістралі столиці від ріжків дахів і до грязького снігу унизу, слугував для майора Бузини надійним орієнтиром.

Бризки з-під коліс машин, що проїзжали вулицею Горького, до перехожих майже не долітали; майор Бузина остережно ступав наглянсованим полуботками в торовану старшим лейтенантом Нікітченком колію, минаючи калюжі з масними мазутними плямами.

Сталіна вже поховали, зробив він вислід зі своїх спостережень, усі бажаючі не встигли, певна річ, глянути на мертвого вождя, щоб переконатися, що Сталін справді помер, слідів від бучі, влаштованої юрмиськом під час похорону на вулиці не залишилось - поламані дерева і кущі було спиляно, огорожі, садові лавки, брами відремонтовано, потрощені кіоски, ятки, транспортні зупинки замінено новими, снігодощ змив замішане ногами сотень тисяч людей брудне місиво та кров затоптаних і зачавлених, затоптаних і зачавлених поховано, вірогідно, тієї ж ночі - органи ще не втратили досвіду нічних поховань після виконання винесених «тройками» і «особими совєщаніями» вироків; іншої ночі Сталіна вказівкою Микити Хрущова нібито винесли з Мавзолею і закопали в землю десь на Красній площі неподалік від Леніна, цього разу без гармидеру, тому нікого не було затоптано; Микиту Хрущова чи за цю провину, чи за іншу, невдовзі зняли з посади, він боявся, що його розстріляють, як Берію, якого розстріляли його вазівкою, але не розстріляли - микитин наступник Леонід Брежнєв мав м’який характер; де саме закопали Йосифа Віссаріоновича вказівкою Хрущова, майор Бузина, як і багато хто в країні, не знав, позаяк вночі ховають не для того, щоб багато людей знало, де знаходяться могили закопаних.

«Москалі люблять видовища і при цьому топчуть одне одного в єдиному пориві, аби краще роздивитись те, що вони хотіли побачити на видовиську - чи то під час коронації Миколи Другого, чи похорону Сталіна. «На міру і смєрть красна», - кажуть вони, і хто б ще, окрім москалів з їх незбагненною, як сказав їхній поет, душею міг придумати таке красиве прислів’я?» - розкидав головою майор Бузина, прошкуючи вулицею Горького крізь бензиновий чад на Красну площу до Мавзолею вождя світового пролетаріату Володимира Ілліча Леніна, який ніколи не вмирав, тому що, якби помер, то був би закопаний в землю. І який, як свідчить його генеалогічне дерево і про це достоту знав майор Бузина, ніколи москалем не був. Як і його попередник Микола Другий, німець по крові, не кажучи вже про наступника - Джугашвілі, який із усього москальского мав лише псевдо «Сталін» і слідів похорону якого видно вже не було.

Такі думки кружляли в голові майора Бузини, коли він поспішав на здибанку з вождем світового пролетаріату Леніним, уникаючи зіткнення з щільним натовпом, що котився в обох напрямах тротуарами центральної магістралі столиці, і не втрачаючи з виду крислатий капелюх старшого лейтенанта Нікітченка з Ворошиловградського УКДБ, який розгонистим кроком ішов попереду без зупинок.

Він тут лежить.

Притомлене крило

Китайка опуска йому на груди.

Чи думалось, що Мавзолей цей буде?

Напевне ж - ні! Та й ніколи було:

Він працював.

А як життя спливло -

Його в цей Мавзолей поклали люди.

Борис Олійник, «Мавзолей Володимира Леніна» (зі збірки «На лінії тиші»)

ГЛАВА ІІІ. МОСКВА, КРАСНА ПЛОЩА. МАВЗОЛЕЙ В. І. ЛЕНІНА

3.1.

До найголовнішого майдану усього неосяжного Радянського Союзу дістались хвилин за двадцять і завчасно, як застеріг майор Бузина на своєму годиннику, - до одинадцятої ще лишалось за чверть.

Проте на саму площу з Мавзолеєм відразу не зайшли.

Старший лейтенант Нікітченко зупинився біля непомітних, без вивіски дверей з лівого боку Історичного музею, тил якого виходив на Красну площу.

Двері були пофарбовані суриком у червоно-коричневий колір, як і сам музей, тому й здавалися непомітними.

- Тут міститься штаб чергового по Красній площі, - пояснив старший лейтенант Нікітченко і тричі постукав у дверину.

Через хвилину на порозі з’явився ладний офіцер у формі підполковника КДБ. З лівого боку на його мундирі рівним рядочком розмістились муарові планки нагород, які свідчили, що підполковник мав шість медалей: «За бойові заслуги», ювілейну до 100-річчя від дня народження Леніна, ювілейні до дня Перемоги і дві медалі за вислугу, з правого був приґвинчений білий ромб, який свідчив, що підполковник закінчив Вищу Червонопрапорну школу КДБ СРСР імені Ф. Е. Дзержинського. Підстрижений був під «бокс», рамена мав круті і груди широкі, мундир на його зграбній статурі сидів доладно, лише черевики мав хоча й коричневі, але не статутні, без поперечного шову, як належить бути форменому взуттю, і не вітчизняні, а чехословацької фірми «Цебо», - помітив спостережливий майор Бузина.

Рухливими сірими очима підполковник оглянув прибульців, ніби обмацав кожного, зупинив погляд на старшому лейтенантові Нікітченкові і зичливо усміхнувся йому як давньому знайомому:

- О, вітаю колег з братньої України! Ну, як, Володю, не вдалося твоєму землякові погрітися на Красній площі?

- Не вдалось, Петре Модестовичу, - засміявся Нікітченко, трохи дрібно, але вдоволено від жарту московського підполковника. - Він біля кабана нагрівся, тепер у міліцейському СІЗО охолоняє.

Жарт у старшого лейтенанта Нікітченка теж вийшов до ладу.

- Ну що ж, Володю, ти зі своїм завданням впорався успішно. Тепер можеш культурно відпочити. Хочеш подивитися на Володимира Ілліча в натурі, так би мовити, мене інформували?

- Так, Петре Модестовичу, а це земляк мій з Києва, ми спільно з ним цілий тиждень в одному номері жили і не бачились, тільки сьогодні вранці зустрілись і познайомились. Можна і йому подивитись на вождя?

- Звичайно ж можна, чому ні?! Підполковник Мусоргський, Петро Модестович, - протягнув підполковник правицю Бузині.

- Майор Бузина, із Києва, Олексій Григорович, - відрекомендувався майор Бузина.