Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- «Льова Гомельський» раптово помер, - розказував підполковник Мусоргський, - перебуваючи в Італії 1925-го року поблизу Ґенуї, але похований тут. Потім черга прийшла до Леоніда Борисовича Красіна, родом із сім’ї чиновника, підпільне прізвисько «Вінтер», випускника вашого Харківського технологічного інституту, раптово померлого 1926-го року у Лондоні, але похованого теж тут, техніка-електрика за фахом, більш відомого як виготовника саморобних бомб. Славе-е-е-етний був майстер влаштовувати вибухи. Власне, усі операції по експропріації більшовиками здійснювались при допомозі фугасів Красіна. А це мільйони червонців. Володимир Ілліч називав його «відповідальним машиністом, фінансистом і транспортером більшовицької партії». Якби не фугаси цього машиніста-фінансиста, то РСДРП жити б ні на що було, і з революцією більшовикам туго б прийшлось. Хоча вороги зводять наклепи, начебто німецька військова розвідка завербувала Володимира Ілліча, давала йому завдання і забезпечувала грошима. Вказівкою свого кайзера Вільґельма Другого, кузена останнього російського імператора Миколи Другого. Втім, Вільґельм Другий теж був останнім німецьким імператором. От, Вільґельм Другий, поки ще був кайзером, і дав завдання Володимирові Іллічу, щоб Володимир Ілліч спільно зі своїми більшовиками Російську імперію розвалив і кузена та його сімейку знищив до останнього кореня, включаючи престолонаслідника та інших дітей російського царя. Але то брехня. Якщо й пособляли, то німецькі марки були зовсім не крупні - копійки у порівнянні до тих червонців, котрі бойовики Леніна законним шляхом вилучали при допомозі вибухів, я так думаю, хоч і не бачив ⁴⁾.

Підполковник Мусоргський розповідав, як професійний гід, проте голос у нього був не байдужий і казенний, чи механічний, яким майже завжди користуються штатні екскурсоводи.

Він говорив м’яко і довірливо, відчуваючи у майорові Бузині і старшому лейтенантові Нікітченку споріднені душі і приступних колег, тим паче, не своїх, а з братньої України, що вперше потрапили у столицю і скоро повернуться до своїх ганделиків і генделиків: «Не членам же партійно-урядової делегації Узбецької РСР мовити про такі задушевні речі?» - риторично запитав себе майор Бузина, який вельми зацікавлено слухав розповідь підполковника Мусоргського: вражали його історичні пізнання, а також те, як він говорив - з пошаною і любов’ю до тих, чиї кістки чи попіл Петро Модестович охороняв кожну одну добу через три доби, виконуючи функції відповідального чергового на головній площі Радянської держави, і навіть захоплено в окремих випадках.

- А які бомби Красін, він же «Вінтер», майстрував! У Батумі після вибуху біля міського кооперативного банку, Йосиф Віссаріонович особисто керував «експрою», тобто бойовою операцією щодо вилучення незаконно нажитих поміщиками і буржуазією цінностей, мізки перехожих жінок і дітей два дні на деревах висіли! Причім тут німці і їхній кайзер з його дрібними шилінґами?! - запитав підполковник Мусоргський у старшого лейтенанта Нікітченка, який стояв до нього ближче.

Той рішуче відказав:

- Мерзотний наклеп ворожих голосів, який є ретельно розробленою і спланованою ідеологічною диверсією закордонних підривних центрів для здійснення ворожого впливу на свідомість радянських людей і світову громадськість, така моя думка. Про це написано і в підручнику Вищої школи КДБ.

Майор Бузина згадав свої конспекти з чекістського навчання і подумки відзначив: «Молодчага Володя, напам’ять цитує джерела».

- Цілком правильно! - теж похвалив старшого лейтенанта Нікітченка підполковник Мусоргський. - Я читав: «Для вчинення впливу і здійснення підриву!» - це ти, Володю, дуже влучно і точно підмітив! Надто, що наукою Красіна, він же «Вінтер», до цього часу користуються революціонери і сучасні прогресивні терористи. В усьому світі! І позитивний досвід переймають. Вони сюди з усіх усюд нашої планети, в основному, з країн Африки, Азії і Латинської Америки, які звільнилися від колоніального гніту чи мають такий намір, приїздять вклонитися праху Леніна, - у Леніна, він же «Ульянов», чи навпаки - Ульянов, він же «Ленін», було прізвисько «Старий», а «Ленін» - то його псевдо, і праху Красіна на прізвисько «Вінтер», щоб набратися наснаги і завзяття. Деякі отримують направлення для навчання в диверсійно-терористичному центрі КДБ у підмосковному місті Балашисі, закритому для іноземців. Там наші інструктори навчають їх навичків вибухової справи і передають революційний досвід, щоб успішно розповсюджувати його по усьому світові, оскільки, побудувавши комунізм в окремо взятій країні, ми завдання, поставлене Карлом Марксом, не виконаємо у повному обсязі. Поряд з навчальним центром у закритому місті Балашиха міститься ресторан, «Бичій глаз» називається, хоча на вивісці написано «Райдуга», відомий у всьому світі як «Бичаче око», а не «Райдуга», а найбільше в країнах Африки, Азії і Латинської Америки, що звільнились чи звільняються від колоніального гніту, оскільки друзі Радянського Союзу, які навчаються у центрі на диверсантів, полюбляють там відпочивати у вільний від занять час. Особливо після польових навчань, наближених до реальної бойової обстановки. Часом такі заходи ушкварюють, що уся Балашиха розбігається навколишніми лісами і болотами, допоки кандидати в революціонери не заспокояться і не перетрахають усіх баб, яких спіймають в околії по усіх загумінках. А вони, спіймані, не проти і навіть дуже не проти! Еге-е-е ж, бойові хлопці, потім у газетах читаєш, як вони басують, повернувшись на свою батьківщину уже в якості революціонерів, і успішно борються проти ненависних режимів.

Я там теж повчився в команді полковника Григорія Івановича Бояринова, у нас з ним однакові черевики, - підполковник Мусоргський показав на своє нестатутне взуття. - Тоді набирали хлопців з різних підрозділів, я ще командував охороною «дальньої» дачі, блаженні тоді були часи - природа, ліс, річечка, недалеко містечко Меліхово, де колись жив знаменитий письменник Антон Павлович Чехов.

«Теж наш, українець, з українського міста Таганрога, лише писав по-москальськи, бо українською Емським указом заборонялось», - зазначив подумки майор Бузина. Москальських письменників він не любив, а до Антона Павловича Чехова ставився з повагою, оскільки той москалем не був.

- Коли наша група щойно приїхала у Балашиху, - згадував підполковник Мусоргський, - комендант об’єкту зібрав нас, проінструктурував на випадок чергування і попередив, що команду «Товариші офіцери!» на території об’єкта треба подавати лише тоді, коли приїздить Григорій Іванович, а то тут, крім нього, ще достобіса полковників, викладачів марксизму-ленінізму і зарубіжної географії, вештається. Ми питаємо у коменданта: «А як нам упізнати Григорія Івановича?» Комендант відповідає: «Впізнаєте по червоній пиці, широких плечах, таких тут ніхто не має, і нестатутних черевиках без рантів. Тут теж таких не носять. Потім познайомитеся, він поки що на вас збоку буде приглядатися». Впізнали по черевиках, познайомилися, рік він навчав нас вибухової справи, знімати озброєну охорону, харчуватися ящірками і стрибати з парашутом на визначений по карті п’ятачок діаметром в один метр, незалежно де - чи у місті, чи у лісі, чи в горах. Потім знадобилось. Згодом нас, кількох бійців, хто прийшов з «дев’ятки», наказовим порядком повернули назад для зміцнення державної варти з урахуванням прищеплених навичок. Тепер стою в резерві на особливий період, цебто, коли стану потрібним Григорію Івановичу, рідній партії і державі…

Підполковник Мусоргський на хвильку замовк.

- Втім, це до слова, я про спалювання трупів і поховання попелу в урнах. Першою цю традицію заклала дружина більшовика Воровського, Дора Мойсеївна. Разом з тим, її урну не зашпарували в мур, а закопали в могилу її чоловіка, ось так… Лежить чоловік, а поряд з ним попіл його дружини, можна говорити про все, що завгодно, вночі навіть до інших жінок повчащати, адже там під землею і вдень - ніч, їх тут під землею вистачає, учасниць революційних подій і дій, не всіх спалили, і на скандал не нарвешся! А це прах Клари Цеткін, яка придумала жіноче свято для чоловіків, - показував на таблички підполковник Мусоргський. - А тут покояться останки у вигляді попелу Сергія Мироновича Кірова, «Кіров» - то його прізвисько, справжнє прізвище Костріков, який постраждав від рук чоловіка своєї коханки, підісланого Троцьким найманого вбивці, прізвище, здається, Ніколаєв, як і нашого прапорщика Сашка, якого ми залишили у нашому штабі замість мене.

Зупинилися біля Крупської, пройшли повз Мехліса, Шкірятова, Вишинського, Корольова, Гагаріна, Шверніка, Рокоссовського.

Колумбарій закінчувався маршалами Конєвим і Жуковим.

- От і все, шановні колеги, екскурсійний похід закінчено. Свої враження і побажання, бажано у письмовому вигляді, можете надсилати у газету «Правда», - підбив підсумки підполковник Мусоргський.

Майор Бузина гаряче потиснув йому руку:

- Щиро дякуємо, Петре Модестовичу, враження колосальні, ми вельми вдячні вам, спасибі. Більше вас не будемо затримувати, ми пішли…

- Як це - «пішли»? У нас, москвичів, та-а-ак не годиться, - не випускаючи руку Олексія Григоровича, заперечив підполковник Мусоргський. - Ви що, думаєте - у мене були в гостях друзі з братньої України, разом оглянули революційний некрополь, і після такого культурного заходу ми не вип’ємо по чарці? У пам’ять видатних діячів нашої партії і держави, які віддали своє життя за щастя усіх трудящих земної кулі, і за наше здоров’я? До того ж сьогодні субота! Ні-і-і-і, москвичі так не вчиняють! Академік Іоффе каже, що алкоголь нібито шкідливий, але крім суботи. А сьогодні ж субота! Ха-ха-ха! Як кажуть москвичі: «Омрачім ето дєло алкоголєм»? Ха-ха-ха! Я жартую, а серйозно не підтримати академіка Іоффе буде гріх, хоч він і не москвич, з Пітера. Згода?

Майор Бузина не знав, що сказати, твори академіка Іоффе з Пітера про те, коли вільно і коли не вільно вживати алкоголю, він не читав. «Треба буде прочитати, як повернемось додому», - подумкував він.

Старший лейтенант Нікітченко мовчав.

- Ганделиків з салом і томатним соком у Москві немає, - продовжив підполковник Мусоргський, - організуємо «поляну» за місцем служби. Ви не поспішаючи ідіть до нашої вартівні, вас прапор Сашко впустить, я йому по рації скажу. А я тим часом швиденько збігаю в ГУМ, куплю пару пузирів і ще який-небудь закусон на додаток, у нас сало в дефіциті, проте бички в томаті знайдуться. Теж гарний закусон. Томатний сік не обіцяю, з помідорами у Москві скрута, а «Нарзан» чи «Боржомі» знайдуться, грузини свою столицю не забувають.

Майор Бузина трохи аж розгубився, попри те, що він майже ніколи не розгублювався - таку мав натуру. До того ж, твори Іоффе Олексій Григорович не читав, про грузинів пам’ятав з віршів Маяковського, а от «омрачать чи не омрачать ето дєло», стоячи на краю Красної площі, сквапно ради собі дати не міг. «Як же так, з одного боку, - гараздувато сукалися в його голові думки, - Петро Модестович на чергуванні, та ще й на такому відповідальному. Хіба можна йому вживати під час служби і за місцем служби? З іншого боку, раз сам пропонує, значить, можна. Алеж нам незручно пити за його кошт, це ж він організував таку чудову екскурсію, про яку я ще роками буду розказувати своєму синові і жінці!»

- Ні-ні, Петре Модестовичу, - протестуючи викинув він уперед руки, - як же так? Незручно! Ви такий подарунок нам зробили, таку вікопомну екскурсію провели, скільки часу ми у вас забрали! Ми повинні самі вам віддячити по-дружньому, я миттю збігаю…

Підполковник Мусоргський був категорично проти:

- Колеги, у москвичів так не годиться, щоб до нас приїздили гості і ми випивали за їхні гроші!

Сперечалися хвилин десять, поки майор Бузина все ж переконав - натуру він мав тверду і майже ніколи на принципові поступки не йшов.

- Ну, коли так хочеш, то добро, - згодився переможений підполковник Мусоргський.

Але погрозив:

- Ось я приїду, Олексію Григоровичу, до тебе у твій Київ, підемо з тобою в ганделик, і я буду розраховуватися за кожні сто грам і за кожний бутерброд з салом, а не ти! А потім відполіруєм усі діла в генделику, правильно я второпав?