Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Так от, - почав старший лейтенант Нікітченко свою розповідь, почавши сніданок з сала, - так от, працював у нас у тресті «Ворошиловградміськбуд» муляром такий собі Голоцван, це таке у нього прізвище. Гарний муляр, але, як кажуть, трохи з химороддю. Працюй собі, перевиконуй норму, твій портрет вивісять на міській Дошці пошани, регулярно премії будуть давати, ордер на квартиру з часом отримаєш. Живи, радій і іншим давай жити. Так ні, йому не подобалось, що начальник дільниці буцімто краде цемент та інші будматеріали за рахунок, звичайно ж, будівельних об’єктів.

Цей Голоцван, може б і мовчав, однак так сталося, що за перемогу у соцзмаганні йому вручили премію - вибрані твори Леніна відповідно до Постанови ЦК КПРС «Про соціалістичне змагання і підвищення його ролі у справі комуністичного виховання трудящих». Чули про таке?

- Чув, - підтвердив майор Бузина. Постанова у нього була законспектована у червоному зшитку.

- Тоді пам’ятаєте, що головний пункт постанови рекомендував надавати перевагу моральному заохоченню переможців соціалістичного змагання і замість матеріальних премій нагороджувати їх вибраними творами Леніна. Том творів у подарунковому виданні і зтлоті випустили до 100-річчя з дня народження вождя ще кілька років тому, наклад - десять мільйонів, я сам тримав у руках. Вручили Голоцвану твори Леніна в урочистій обстановці, красивий коленкоровий том із золотими буквами на обкладинці. Так він, замість того, щоб поставити Леніна на етажерку і при нагоді хвалитися почесною нагородою перед тещею, взявся його читати. У Ворошиловграді таку ситуацію важко уявити. Але факт незаперечний - муляр Голоцван після роботи йшов не до бочки з пивом, а додому, щоб вивчати твори Леніна.

Читав він, читав і дочитався до того, що почав усім тикати: «Ось як учить нас вождь, а ось що витворяють наші комуністи сьогодні».

Хай би він говорив - взагалі, а то заходився свого начальника викривати - зокрема, мовляв, йде суцільне розкрадання соціалістичної власності у вигляді будматеріалів, начальник на них собі та ще декому дачі й гаражі будує. Спочатку свої заяви робив на зборах в усній формі. Потім заходився писати заяви у міськком, міськвиконком, обком партії, народний контроль і так далі.

Той начальник був племінником директора тресту, а директор тресту був членом бюро міськкому партії. Розуміється, що з усіх інстанцій Голоцвану надходить однакова відповідь: «Вашу заяву перевірено, викладені у ній факти свого підтвердження не знайшли».

«Як же не знайшли, якщо половини цементу немає, бетонні плити позникали, будівництво двох житлових будинків зупинилось, бо всю цеглу і будматеріали вивезли на дачі і гаражі?» - обурюється Голоцван.

І знову продовжує писати скарги, вставляючи в них Леніна, і у нього власних творів з’явилося, мабуть, на кілька томів. Писав, писав і дописався. Начальник спочатку трохи остерігався цього Голоцвана, не знав, як воно виверниться, а потім бачить, що все йде так, як треба, і вирішив від нього здихатися та так, щоб раз і назавжди.

На хвилинку старший лейтенант Нікітченко припинив розповідь, наливаючи у свій шкляник другу порцію чаю.

- У того Голоцвана було кілька відгулів, йому треба було якийсь там ремонт зробити у своїй халупі, а жив він у бараці, тимчасово пристосованому для житла, хоча черга на квартиру, поки він займався писаниною, йому надійшла, але хто ж такому правдорубу дасть квартиру? Дали іншому, слухнянішому і спокійнішому. Написав Голоцван, як годиться, заяву на два дні відгулів, майстер написав «Не заперечую» і Голоцван передав її табельниці.

Приходить Голоцван через два дні на роботу, а начальник йому говорить: «Тебе звільнено».

«За що?» - питає Голоцван.

«За прогули. Тебе два дні не було на роботі».

«Які прогули? Я мав два дні відгулів, написав, як годиться, заяву, бригадир підписав і я особисто підписану заяву віддав табельниці в її власні руки», - обурюється Голоцван.

«Ладно, - каже начальник, - якщо так, то я ізвіняюсь».

Викликає він до кабінету майстра і табельницю і питає:

«Вам давав муляр Голоцван заяву на відгули?»

«Ні», - відповідає майстер.

«Ні», - знизує плечима табельниця.

«Отже, Голоцван два дні не був протабельований, тому що був відсутній на роботі, отже прогуляв?» - перепитує той начальник у майстра і табельниці.

«Виходить, прогуляв», - відповідає майстер.

«Прогуляв», - підтверджує табельниця.

«І відповідно до нашого законодавства підлягає звільненню?»

«Виходить, підлягає».

«Згідно з пунктом чотири статті сорок Кодексу законів про працю?»

«Згідно з пунктом Кодексу законів КЗОТ», - підтакують майстер і табельниця, і обоє осудливо дивляться в очі Голоцвану.

Коли майстер і табельниця вийшли, начальник підійшов до Голоцвана, покрутив пальцем коло його носа, Голоцван сам мені про це потім розповів, при яких обставинах, розкажу пізніше, і прошипів: «Ну що, прогульнику, дописався? Довидрючувався, довипендрювався, довийобувався, правдолюб сраний? Я тебе вижену з роботи, і ти, і твоя сім’я подохнете з голоду!»

Голоцван став кричати про підлість, потім про справедливість, біля дверей уже стояв міліціонер, і Голоцван тільки сплюнув, щоб не наразитися на більшу небезпеку.

2.7.