Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але побачив тільки його лисе тім’я.

Узбеки підштовхували, і майор Бузина вимушений був посунути сходами угору на вихід. «Хай йому грець! - подумки вилаявся. - Не дали розгледіти вождя! Що ж теперички я буду розказувати синові Олесю у Києві?! Про лисину вождя? Так він і так її бачив на спіжових знімках достоту!»

На виході їх уже чекав підполковник Мусоргський.

Поряд з з ним стояв прапорщик у військовій формі.

Прапорщик владно показав узбекам, куди йти; узбеки слухняно пішли тилом Мавзолея на Красну площу; за ними потягнулась вервечка тих, хто теж побачив Леніна в натурі; усі були надто схвильовані, щоб роздивлятись довкруж - таке враження на них справляв саркофаг вождя: правдоподібно і отепер, і завжди, як це буває в момент відвідин усипальні, і деякий час опісля.

Підполковник Мусоргський дав знак майору Бузині і його супутнику зупинитись:

- Тепер за програмою для високих гостей покажу вам увесь наш революційний некрополь. Заперечень не буде?

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко, відчувши себе високими гостями, вищими аніж секретарі ЦК Компартії Узбекистані, дружно відповіли:

- Ні-ні, не буде, які заперечення?!

- Тоді дивіться сюди і слухайте.

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко підійшли ближче до підполковника Мусоргського і налаштувались уважно дивитись і слухати.

- Це спільні могили, а тут містяться вісім окремих поховань, пізнаєте б’юсти? - почав підполковник Мусоргський, показуючи на вісім гробків зліва і справа з надгробками. - З одного боку - Свердлов, Фрунзе, Дзержинський Фелікс Едмундович, Калінін теж з такою борідкою, позаяк всесоюзним старостою прослужив трохи не 27 років, а наліво - Жданов. Поряд лежить його сват Джугашвілі, він же «Давид», «Коба», «Ніжерадзе», «Чижиков», «Іванович», здається, усі його прізвиська згадав, крім останнього - «Сталін»: син Жданова Юрій одружився на дочці Сталіна Світлані Аллілуєвій після того, як наказом Йосифа Віссаріоновича її жениха кінодраматурга Каплера відправили на Колиму, щоб не швендяв біля урядових дач. Він танцював із Свєтою фокстрот і виявився англійським шпигуном. Свєта знову вийшла заміж, знову за єврея - Григорія Мороза, його теж посадили, і Свєта, підтримуючи проголошене Микитою Сергійовичем Хрущовим 2) і Джавахарлалом Неру гасло «Хінді, русі - бхай! бхай!», вийшла заміж за хіндуса. Але не за сина Джавахарлала Неру, тому що у Джавахарлала Неру дочка Індіра Ґанді, а за хіндуса Раджі Бріджа Сінґха. Дочка Микити Сергійовича Рада вийшла заміж за журналіста Аджубея, після чого він став редактором газети «Известия» і його назвали «коло-радський жук», через що проголошена ще Йосифом Віссаріоновичем боротьба з колорадським жуком, запущеним в СРСР Центральним розвідувальним управлінням США з американського штату Колорадо, на Пленумі ЦК КПРС була засуджена як наслідок культу особи, і ми почали з американцями дружить. Сталін тоді лежав у Мавзолеї, його винесли і вночі наші хлопці з «дев’ятки» закопали тут, в тилу Мавзолея, що негативно позначилось, я так думаю, на врожайності картоплі, у зв’язку з чим почали саджати кукурудзу, «маїс» називається по-американському. Але «маїс» в наших краях не скрізь прижився, у зв’язку з чим на наступному Пленумі ЦК КПРС кукурудзу було засуджено як наслідок волюнтаризму і тепер її, поряд з пшеницею, ми купуємо в Америці.

- Далі, - підполковник Мусоргський показав рукою вздовж б’юстів, майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко уважно його слухали, - упокоївся Климент Єфремович Ворошилов, наш перший маршал, родом з сім’ї луганського робітника-залізничника, земляк Володі Нікітченка і його об’єкта на прізвисько «Гайдамака», дуже вдале прізвисько йому дали ворошиловградські чекісти, який мав бажання погрітися на Красній площі, але його злочинний намір ворошиловградськими чекістами вчасно було припинено, і крайній - Семен Михайлович Будьонний, родом із хутора Козюріна Області Війська Донського, колишній вахмістр, який дослужився до маршала і помер своєю смертю.

«Правильно треба казати - «Буденний Семен Михайлович», він - українець, вуса у нього стирчать угору, тому й «Будьонний», а підкручувати вуса угору його примусив Троцький, а якби вниз, то залишався б «Буденним», - подумки поправив підполковника Мусоргського Олексій Григорович - Він же москаль, - зазначив Олексій Григорович, - таких історичних деталей не знає, хоча, треба погодитись, розповідає цікаво».

Підполковник Мусоргський замовк, щось пригадуючи, і, не пригадавши, продовжив:

- Будьонний став маршалом, однак не першим. Колись співали: «І пєрвий маршал в бой нас повєдьот», - то не про Будьонного. Зате він вправно умів грати на гармошці, коли члени Політбюро ЦК ВКП(б) збиралися для засідань на урядовій дачі в Кунцевому, на так званій «ближній» дачі Сталіна, а Микита Сергійович танцював навприсядки у вишитій сорочці. «Дальня» дача Сталіна була в селі Семенівському, поряд з дачею Лаврентія Павловича Берія і конезаводом графа Орлова, фаворита російської імператриці Катерини Другої. Чоловічий апарат Орлов мав, як у своїх рисаків, тому й подобався Катерині і став графом, поки вона не знайшла для себе фаворита ще з більшою кабакою. На «дальній» дачі Микита Сергійович після чергового з’їзду партії, під час «відлиги»… Знаєте, що таке хрущовська «відлига»?

- Знаємо, - кивнули головами гості з України.

- Так от, під час своєї «відлиги», - продовжував розповідати підполковник Мусоргський, - Микита Сергійович на дільній дачі зібрав представників нашої творчої інтелігенції для навчання і дружньої розмови. Але вони понапивалися, понаригали, сам бачив, я тоді служив в охороні дачі, і Микита Сергійович змушений був перенести зустріч в Колонний зал Будинку спілок, вже без випивки. Там він назвав деяких представників абстракціоністами і підорасами, що одне і теж, я так думаю, після чого відлига закінчилась, я так думаю, хоч там присутній не був. Як Микита Сергійович танцював навприсядки, я не бачив, тільки чув від старших колег, які Сталіна охороняли, їх після смерті вождя Микита Сергійович розточив по всьому Союзу, деяких посадив, проте не всіх розстріляв. Ті, що лишилися живими, після відставки Микити Сергійовича почали повертатися в Москву і тепер інколи виступають перед нашим особовим складом, діляться історичними спогадами. Особистий охоронець Сталіна майор Василь Туков, який теж живим повернувся додому після відставки Микити Сергійовича у свою квартиру на Кутузовському проспекті, там жили його діти, з його сином Віктором Туковим я охороняв дачу в селі Семенівському, тепер він служить у Криму, охороняє урядові дачі, я його одного разу бачив, він капітан, а його батько майор Туков, до повернення у свою квартиру на Кутузовському проспекті, в Дніпропетровську охороняв генерального конструктора наших ракет Янґеля, я й сам не знав, що наш Янґель живе у вашому Дніпропетровську, а не тут, - майор Туков мені розповідав: коли з Йосифом Віссаріоновичем в ніч на 1 березня 1953 року трапився удар на дачі в Кунцевому…

«Шляк, - поправив підполковника Мусоргського подумки майор Бузина. - 6 березня диктор «Левітан» оголосив: «Гаваріт Масква! Работают всє радіостнаціі Савєцкого Саюза! - говорив Левко Нежередецький, а Левко може й не збрехати».

- …і він упав у кому, - пригадував підполковник Мусоргський спомини майора Тукова по невеличкій паузі, - з Праги прилетів Климент Ґотвальд разом зі своїм особистим лікарем-академіком, директором інституту, який винайшов секретний прилад для підтримки кровообігу в мозку після інсульту. На вигляд, як чемоданчик, такого в світі ще не було, майор Туков розказував. Лаврентій Павлович, коли побачив той чемоданчик і почув, що тим приладом можна будь-кого після крововиливу, навіть найтяжчого, на ноги поставить, дав розпорядження чемоданчик відібрати, чеха-академіка вислати з Москви протягом чотирьох годин у невідомому напрямі, а Климента Ґотвальда посадити під домашній арешт. Після чого у Ґотвальда теж трапився удар.

«Шляк, - поправив майор Бузина. - Леніна теж трапив шляк, коли Сталін назвав Крупську повією».

- Інсульт, якщо говорити по-науковому, трапився, - вів екскурсію підполковник Мусоргський. - Без свого лікаря і його прилада Климент Ґотвальд змушений був теж померти зразу ж після смерті Сталіна. Де той чемоданчик і його винахідник, ніхто не знає, тому що незабаром військовий трибунал під головуванням командувача Московського району ППО Кирила Семеновича Москаленка, родом з донецьких шахтарів, який став потім маршалом, заступником міністра оборони і двічі Героєм Радянського Союзу, при участі державного обвинувача Романа Андрій овича Руденка, родом із сім’ї чернігівського бідняка-селянина, який став потім Генеральним прокурором СРСР, засудив товариша Берія, Лаврентія Павловича, до вищої міри покарання. Вирок за особистою ініціативою і за усної згоди Москаленка і Руденка привів до виконання зі своєї особистої зброї заступник Москаленка Павло Федорович Батицький, родом із сім’ї харківського робітника-пролетаря, який теж став потім маршалом і Героєм Радянського Союзу.

Бамкнули куранти на Спаській вежі Кремля, розколихуючи загускле над Красною площею повітря і відлічуючи час для Радянського Союзу і усього прогресивного людства планети. Але тут, у тилу Мавзолея Леніна, поряд з могилами Сталіна, Калініна, Фрунзе, Жданова, Ворошилова, Дзержинського, майору Бузині здалося, що час зупинився, як він, напевно, зупиняється на кладовищах скрізь, тому бамкання курантів сприймалося доречно, як цвинтарний подзвін. На могилах лежали збляклі вінки з вилинялими стрічками і штучними квітами; скільки вони тут пролежали під сонцем, дощем і снігом, визначити важко було, лиш надгробки Сталіна і Дзержинського були прикрашені свіжими оксамитово-червоними гвоздиками, подібними до бризок крові з кінофільмів про війну: майор Бузина згадав епізод з фільму про Будьонного (правильно - Буденний, поправився він), в якому червона кров розрубаного навпіл білогвардійського офіцера проливалась на сліпучо-білий сніг; чи не обов’язково про війну, либонь, і тих, де ллється кров без війни, тільки не справжньої крові, а штучного розчину червоного кольору під кров - кіноварі, для глядачів переконливішого, ніж справжня кров, та ще й для правдоподібності - на сліпучо-білому снігу. Проте чомусь на могилах Калініна, Фрунзе, Жданова, Ворошилова, Будьонного (Буденного) свіжих квітів не було - яскраво червоні гвоздики лежали лише на надгробках Сталіна і Дзержинського, зауважив спостережливий майор Бузина.

Куранти бамкнули востаннє і замовкли.

- Тепер перейдімо далі нашим маршрутом, - продовжив екскурсію підполковник Мусоргський. - Ось тут у спільній могилі похована Інесса Арманд, так би мовити, позашлюбна жінка Володимира Ілліча, яка померла від холери, як бачите на написі, 22 вересня 1920 року. Ветерани розповідають, Ленін вельми потерпав на похороні, навіть плакав, незважаючи на присутність законної дружини Надії Костянтинівни, яку природа нагородила генітальним інфантилізмом, тому впродовж усього шлюбного життя вона до генітальних зв’язків свого геніального чоловіка претензій не мала, у тому числі і до Інеси Арманд. Напевно, такою і повинна бути ідеальна дружина вождя, я так думаю. Надія Костянтинівна далі похована, пережила Володимира Ілліча на п’ятнадцять років. Але несподівано померла 1939-го року від харчового отруєння, покуштувавши на своєму дні народження святковий торт на честь свого сімдесятп’ятиріччя, подарований їй членами Всесоюзного добровільного товариства «Друг дітей». Пройдемо вздовж колумбарія і побачимо. На Надію Костянтинівну кап-у-кап схожа наша Валерія Іллівна Новодворська ³⁾, є тут одна широко відома особа серед працівників КПУ, КПУ - це не ваша партія на чолі з Щербицьким, а камера попереднього ув’язнення, буцегарня іншим словом, та їхніх клієнтів, - пояснив підполковник Мусоргський.

«Чув від свого сусіди по кабінету майора Забари, Михайла Йосиповича, з його слів, як я зрозумів, Новодворська - гарна жінка, попри те, що москалька», - розважив майор Бузина. Москалів він не любив за деяким вийнятком, у який входила і Валерія Новодворська, позаяк його приятель майор Забара, Михайло Йосипович, на прізвисько «Мотл», її поважав.

- Нещодавно Валерія Іллівна намагалась, - розказував далі підполковник Мусоргський, - у чергову річницю введення обмеженого контингенту радянських військ до братньої Чехословаччини пхнутися на Красну площу з ідеологічно невитриманим плакатом спереду «Свободу Натану Щаранському!» і окличним знаком ззаду. Я не дізнав смаку: вона йому, цьому Щаранському, законна жінка, чи що? Так ми її, попри те, що вона як дві краплі схожа на вірну подругу Володимира Ілліча, запхнули у буцегарню, КПУ, на п’ятнадцять діб адміністративного арешту, щоб вона там, в обмеженому просторі, порозкидала головою про власну свободу.

Підполковник Мусоргський та його слухачі поминули спільну могилу поховань на Красній площі і підійшли до колумбарія у Кремлівській стіні.

- Як бачите, - пояснив підполковник Мусоргський, - першим у стіну зашпарували прах більшовика Мирона Костянтиновича Владімірова, справжнє прізвище Шейнфінкель, родом із сім’ї херсонського земельного орендатора, більш знаного по підпільному прізвиську «Льова Гомельський», оскільки на шлях підпільної діяльності він вступив у місті Гомелі. У 1921-му році «Льова» був наркомом продовольства і землеробства на Україні.

«Та тут через одного наші земляки», - подумкував майор Бузина.