Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Коля Голуминський того ж дня оформив «шкурку» кандидата на «В», полковник Косяченко про наміри Голоцвана дав шифровку в Москву, звідти зразу ж приходить відповідь: «Об’єкта розробки «Гайдамаку» взяти під постійний і цілодобовий контроль. Вжити всі потрібні заходи щодо недопущення його виїзду в Москву для здійснення ворожих замислів».

Кинулись через дільничого міліціонера шукати Голоцвана - немає ні його самого, ні його пляшки з гасом.

Жінка каже: «Нічого не знаю, я працюю медсестрою на півтори ставки. Вранці після зміни прийшла додому - діти у сусідів граються, а чоловіка немає. І нікому не дав знати, куди поїхав чи пішов. Він останнім часом мовчазним став, коли роботу втратив. Раніш він не таким був».

Все ясно - взяв пляшку з гасом і поїхав у Москву займатися самоспаленням перед Мавзолеєм вождя на виду у всієї громадськості.

Полковник Косяченко дає шифровку у Москву: «Об’єкт розробки «Гайдамака», використовуючи хитрощі та інші методи конспіративної діяльності, зумів зникнути з-під оперативного стеження. Не виключено, що «Гайдамака» під чужими установочними даними виїхав у Москву для здійснення своїх ворожих намірів. Просимо затримати об’єкта і повернути у Ворошиловград за місцем проживання і оперативної розробки».

Звідти відповідь, копія - голові КДБ УРСР Федорчукові Віталію Васильовичу: «Перше. Оперативному працівникові, який знає «Гайдамаку» в обличчя, купно з його фотографією негайно прибути в 9-е управління КДБ СРСР для координації спільних заходів та участі у припиненні можливих ворожих акцій на Красній площі з боку об’єкта. Друге. Провести службове розслідування у зв’язку з невиконанням Управлінням КДБ УРСР по Ворошиловградській області розпорядження Центра щодо недопущення виїзду об’єкта «Гайдамаки» в Москву для здійснення екстремістського акту і суворо покарати винних».

Викликає мене полковник Косяченко до себе.

Руки в нього тремтять, поряд з ним Голуминський. Дарма, що його прізвисько «Гоголь» і народився 23 лютого на день Радянської Армії і Військово-Морського Флоту, теж труситься.

Косяченко показує мені шифровку з Центру.

Я прочитав і питаю: «Товаришу полковник, що накажете мені робити?»

Косяченко говорить: «Володимире Федотовичу, в Управлінні, крім вас, Голоцвана ніхто в обличчя не знає і не бачив. Через півтори години рейс на Москву. Квиток вам замовили, машина вже чекає вас коло під’їзду. У вас при собі є ваша фотографія?»

Кажу: «Є в сейфі, та навіщо?»

Він говорить: «Центр вимагає, щоб наш оперпрацівник повинен виїхати в Москву із своєю фотографією. Напевно, там оформлять вам посвідчення».

«Ні, - кажу, - тут вимагають фотографію Голоцвана, щоб скопіювати її і розповсюдити для розшуку, я думаю».

Косяченко взяв шифровку, прочитав і перепитує: «Хіба так?»

І повертається до Голуминського: «У справі є фотографія «Гайдамаки»?»

Голуминський відповідає: «Ні, не встиг ще добути. Але вихід знайдемо. У відділі кадрів тресту має бути його фотографія на перепустці, яку він здав, коли його звільняли».

«Тоді, - каже Косяченко мені, - дорогою заїдете з Голуминським у відділ кадрів тресту, заберете перепустку з фотографією «Гайдамаки», якщо її не встигли знищити, і звідти в аеропорт».

«З Голуминським?» - питаю.

Косяченко аж зубами скрипнув: «Хай він тут шукає втраченого об’єкта. Можливо, на наше щастя, він ще не встиг дернути в столицю».

- Ось так я і опинився в Москві прямо з роботи, навіть жінку не встиг попередити, і без речей, - зітхнув старший лейтенант Нікітченко. - Тільки взяв зубну щітку, станок для гоління і помазок з свого чемодана, того, що кожний офіцер повинен мати на випадок тривоги. Вилучену у відділі кадрів тресту перепустку Голоцвана здав у 9-е управління для орієнтування, а сам змушений був з шостої ранку до дванадцятої ночі бігати Красною площею і заглядати кожному мужикові в обличчя: чи не Голоцван це приїхав до Мавзолея, щоб облити себе гасом і черкнути сірником? На жінок теж дивився, щоб не дати маху: можливо, Голоцван для конспірації, щоб проникнути на Красну площу, переодягся жінкою.

- Спіймав? - поцікавився майор Бузина, - хоча розумів, що якби не спіймав і Голоцван здійснив закраяне, то старший лейтенант Нікітченко розказував би цю історію в іншому місці.

- Спіймав! Але не я, а Голуминський! Той Голоцван справді, як спочатку і планував, поїхав до кума в село смалити кабана. Три дні там був, учора повернувся додому, привіз жінці свіжини…

- І що далі?

- А далі, далі біля халупи Голоцвана його вже чекала бригада зовнішнього спостереження під прикриттям працівників міліції на чолі з Голуминським, теж переодягнутого в міліціонера. Схопили Голоцвана, м’ясо і сало конфіскували, а його самого запроторили в каталажку. Камеру обладнали технікою, візуальним спостереженням, підсадили до Голоцвана міліцейського агента, а також нашого працівника під виглядом постраждалого за ідеологічні переконання баптиста-п’ятдесятника. Сидить теперички там, неборак. Я з Голуминським розмовляв по телефону, він каже: «Посидить пару днів, ми його в камері через агентуру потрусимо, хай побільше розкаже, а потім я оформлю і йому, і його куму за кабана приватнопідприємницьку діяльність, і загримить він зі своїм кумом по загально кримінальній статті років на п’ять з конфіскацією».

Микола Васильович такий, він досвід має, та й викручуватися йому треба за допущений прокол, бо все ж таки втратив об’єкта з-під нагляду і той поїхав без спостереження колоть кабана, а міг би і в Москву. Голуминського перед цим запрошували на співбесіду в Київ, нібито пропонували роботу в 5-му Управлінні, ви не знаєте в який відділ?

- Не чув, запевне, в «український», там є кілька відкритих вакансій. Федорчук увесь час його розширює ²⁵⁾.

- О, вже пора, - глянув на годинник старший лейтенант Нікітченко. - А то забаримось до відкриття Мавзолею. Збираймося!

В Москві зранку випав густий сніг. Під ногами пішоходів він перетворився в брудне місиво, і майор Бузина, простуючи до Красної площі, намагався акуратно обминати калюжі.

- Може, підемо дворами - там менше грязі? - запропонував старший лейтенант Нікітченко.