Забрав я у нього його заяву, відмовити йому за інструкцією я не міг, і пообіцяв передати її по команді. Доповів заяву начальнику Управління полковникові Косяченку. Він прочитав і каже: «Писучий. А ти його прощупав на предмет агентурних відносин?» «Атож, - доповідаю. - Проте він відмовився співробітничати на конспіративній основі». «Відмовився - так відмовився. То його право. Ми нікого не примушуємо співробітничати з органами КДБ без добровільної згоди за винятком вербування на компрматеріалах. А прямої компри, як я розумію, на Голоцвана у нас немає, крім прогулів, за які його вже покарано, а згідно з нашим законодавством двічі за одну і ту ж провину карати порушника не дозволяється», - сказав Косяченко.
- А я б його завербував, - мовив майор Бузина.
- Як? - здивувався старший лейтенант Нікітченко. - Такого упертюха? Я ж до нього і так і сяк, навіть квартиру пообіцяв, а він відмовився, в той час, як живе в бараці. Партизан!
- От такі партизани нам і потрібні в агентурній мережі, а не ті, що самі просяться.
- То як би ви його завербували?
- Індивідуальний підхід треба мати до кожного кандидата на вербування, шановний колего, психологію треба враховувати. - Майор Бузина підняв палець. - На квартиру він би ніколи не купився, хіба ти з самого початку не зрозумів?
- А на що б він купився?
- У Голоцвана один том Леніна був?
- Один.
- А я б йому не квартиру пообіцяв, а п’ятдесят п’ять томів Повного зібрання творів Леніна! Повністю! Купив би усього Леніна по «дев’ятій статті» оперативно-фінансових витрат 24) за одинадцять карбованців у книгарні, по двадцять копійок за том, і вся морока. У ваших магазинах Повне зібрання творів Леніна є?
- Навалом.
- От. Подарував би йому усі п’ятдесят п’ять томів, хай би вивчав, і десь на п’ятому томі, я не сумніваюсь, підписку про співробітництво він би дав. Тільки не під псевдонімом «Галан» чи «Кошовий», а, припустимо, «Більшовик» чи «Іскрівець». А потім би і стосовно квартири поговорили для закріплення агентурних відносин. Ленін же в курені за озером Розлив у 17-му з Зінов’євим жив тільки тимчасово, чи не так? А потім і Ленін, і Зінов’єв після перемоги над буржуазним урядом Керенського отримали житлоплощу за свої революційні подвиги. Зрозумів?
- Та-а-ак, - протягнув старший лейтенант Нікітченко, - зрозумів, - і з повагою подивився на майора Бузину: «От що значить клас!» - Буду вчитися у вас, Олексію Григоровичу. Вербування Голоцван зірвав, проте заяву з викладеними фактами залишив. З нею що тоді було робить? Він же запитав би, які її наслідки? З нею ж він і прийшов до КДБ?
- Треба було оформити допис Голоцвана не як офіційну заяву, а як перше повідомлення кандидата на «В» - тобто вербування, «Г» - тобто Голоцвана. Йому ж однаково, в якій формі прийнято його супліку - «заяви» чи «повідомлення», хай би його підпис залимшвися. Відтак подати рапорт про встановлення оперативного контакту з «Г», тобто з Голоцваном, як з кандидатом на «В», тобто вербування, долучити рапорт і повідомлення «Г», Голоцвана, до підбірки матеріалів про вивчення кандидата на «В», вербування, «Г», Голоцвана. Пояснити «Г», Голоцванові, що ми викладені факти будемо перевіряти агентурно-оперативним шляхом, бо така вже специфіка нашої роботи, а він хай поки що готується до такої роботи, читаючи Повне зібрання творів Леніна у п’ятдесяти п’яти томах. На п’ятому томі вже можна було б писати рапорт на «В», тобто просити санкцію начальника Управління на вербування «Г», після відбору підписки і присвоєння таємного псевдо - рапорт про здійснене «В», тобто вербування агента органів держбезпеки «Г» під псевдонімом, який він при допомозі Леніна обрав би: «Більшовик» чи «Іскрівець». Елементарно, Штепсель, як казав Тарапунька. Уторопав?
- Уторопав. - Старший лейтенант Нікітченко зиркнув на майора Бузину: на «Тарапуньку» той був не схожий, тому за «Штепселя» не образився. - Але, на жаль, Повне зібрання творів Леніна вже не допоможе. Пізно, момент втрачено.
- Звичайно, втрачено, - погодився майор Бузина. - Ну, й що далі?
- Начальник Управління полковник Косяченко після нашої розмови порадився з секретарем міськккому партії і видав письмове розпорядження щодо цидули Голоцвана: «Перше: заяву громадянина «Г» передати для перевірки у міськком профспілки працівників будівельної промисловості. Друге: «Г» взяти в активну агентурно-оперативну розробку за підозрою у проведенні ідеологічно шкідливої діяльности».
- Даремно. І потенційного агента втратили, і зайвого клопоту собі здобули. Чи не так?
- Саме так. Ви наче у воду дивитеся. Заяву передали у міськком профспілки, копію - старшому лейтенантові Голуминському, на прізвисько «Гоголь», він у нас антирадянщиками займається на стадії реалізації оперативних матеріалів.
- Чому «Гоголь»? - запитав майор Бузина - «гоголів» у Центральному апараті КДБ УРСР, здається, ще не було. - У нього ніс, як у Гоголя? - На столі залишалась одна вафля. Олексій Григорович подумкував: «Заховати, чи хай полежить?»
- Ні, у нього ніс перебитий ще змалку, пацани духопелили. - Старший лейтенант Нікітченко доїв останню вафлю і акуратно склав газетку, яка тимчасово виконувала роль скатертини. - Голуминський - тезка Гоголя, Микола Васильович, і оперативні довідки пише, як Микола Васильович Гоголь - арабесками, тому і прізвисько таке має.
- Зрозуміло.
- Голуминський негайно оформляє справу оперативної розробки з окраскою «антирадянська агітація і пропаганда в усній і письмовій формі», оперативна зашифровка «Гайдамака», встановлює особистий контакт з кандидатом на вербування із числа друзів Голоцвана, який мешкав з ним в одному бараці, дає йому по «дев’ятій статті» оперативно-фінансових витрат десятку на півлітра і закуску і спрямовує на вивчення об’єкта. Кандидат з півлітрою і закускою увечері прийшов до Голоцвана. Випили. Голоцван почав скаржитися на життя, розповідати, куди, мовляв, він тільки не ходив, аби знайти справедливість і покарати крадіїв всенародної власності. Навіть в КДБ, проте нічого не добився, бо з КДБ переслали його заяву туди, куди він уже звертався. Квартиру не дали, попри те, що був першим на черзі, а тепер і з барака погрожують виселити. Всіх керівників міста і області «паскудами» називав, злочинцями, антиленінцями. Тобто заходився уже практично розповсюджувати антирадянську агітацію і пропаганду. А потім показав на літрову пляшку з жовтою рідиною, яка стояла у нього на підвіконні: «Он, - каже, - у мене гас, приготував, щоб кумові в селі кабана обсмалити. Так може, взяти цю пляшку, поїхати у Москву, стати перед Мавзолеєм Леніна облити себе гасом і підпалити? Бо іншого виходу в цій ситуації я не бачу. Доконали мене сучасні більшовики!»
Взагалі-то, майор Бузина слухав старшого лейтенанта Нікітченка не зовсім уважно.
Таких історій, яку йому розповідав колега з Ворошиловграда, він за час своєї роботи в КДБ наслухався десятки чи сотні разів і таких «гоголів», як опер з того ж Ворошиловграда, за час своєї служби в КДБ він набачився достатньо, хоч вони мали інші прізвиська, - живого Гоголя Олексій Григорович не зустрічав. Це йому було нецікаво, рівень роботи в Києві був набагато вищий, чекісти під керівництвом начальника 5-го управління КДБ УРСР генерала Свєткова за недоумкуватими мулярами не ганялись. Особисто він, майор Бузина, на своїй ділянці роботи в 1-му відділі 5-го управління займався «оперативними іграми», для чого створював легендовані агентурні групи, які нібито діяли на території України в глибокому підпіллі. Учасники псевдопідпільних груп під його керівництвом налагоджували контакти з закордонними ОУН - в екзилі, а також із справжніми націоналістами - на теренах, що давало можливість органам КДБ виявляти і контролювати таємні канали зв’язку закордонних ОУН з їхніми спільниками в УРСР і навпаки.
Тому історія про муляра Голоцвана, який, якщо колись і чув щось про Степана Бандеру, то вимовляв, ймовірно, «Бендера», а не «Бандера», бо молився на Леніна, ніякого інтересу для нього не мала, попри те, що удавав, що начебто уважно слухає, і зрідка кидав репліки, знаходячи у діях свого молодшого колеги огріхи, які він, майор Бузина, не допустив би, і даючи йому поради, щоб подібних помилок він у майбутньому не робив: майор Бузина був вельми чемною і вихованою людиною, гарним психологом, умів підбадьорити поглядом чи якоюсь реплікою співрозмовника, навіть тоді, коли слухати йому було геть нецікаво, і ніколи не відмовлявся передати молодшим колегам свій багатющий досвід служби в органах державної безпеки.
Втім, почувши про пляшку з гасом, він нашорошив вуха.
- Це вже серйозно, - підштовхнув Олексій Григорович до продовження розповіді свого земляка.
- Так, досить серйозно, - підтвердив думку майора Бузини старший лейтенант Нікітченко, - хіба ж не так?
Йому сподобалось, що майор Бузина, відповідальний працівник Центрального апарату, виявляє інтерес до його розповіді, і критику він сприймав, як і належить молодшому колезі з периферійного органу.