Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шпацируючи вулицею Максима Горького, він відвідав пам’ятник Володимирові Маяковському.

Літератури москалів, як і самих москалів, майор Бузина не любив; втім, Маяковському він засимпатизував допіру, коли дізнався, що найталановитіший і найкращий радянський поет був українцем, мати і батько його були українцями, і предки батька, кубанські козаки, колись були Маяківські, а не Маяковські, - такий небезпідставний здогад зробив Олексій Григорович.

Олексій Григорович двічі обійшов монумент і відтак вирішив оглянути площу та околиці поза нею. В кінці майдану стояв театр «Соврємєннік» режисера Олега Єфремова, про якого дуже багато писали в пресі. Майор Бузина Єфремова не любив за те, що той був москаль, він любив Гната Юру і Миколу Яковченка, тому наміру відвідати спектаклі не мав, хоча начальник новоствореного відділення в телефонній розмові з ним гостинно запропонував відвідати московський «Соврємєннік», пообіцявши подзвонити в касу театру і забронювати контрамарку на двох осіб; попутницю, сказав він, ви знайдете, театралок у пошуках зайвого квиточка там довкруж доста вештається, на вибір, - майор Бузина відмовився. Він байдуже пройшов повз будинок театру і повернув праворуч, заглиблюючись з тилу театру у перший завулок, щоб ще трохи пошпацирувати московськими вуличками.

На диво, менше, ніж в ста метрах від центральної вулиці Москви було майже безлюдно; жодного перехожого, крім себе, Олексій Григорович не побачив, лише угледів двох дівчаток, які підпирали вуличний ліхтар з обох боків.

Одна з них відірвалась від стовпа, підбігла, сіпнула його за рукав кожушка і вимогливо запитала:

- Ей, мужік, закуріть тіпа нє найдьоцца?

Дівчинці на вигляд було років тринадцять, від сили - чотирнадцять, не більше, майор Бузина здивувався її нахабності і знічев’я кинув тією ж мовою, якою дівчинка звернулася до нього - у Москві він вимушений був говорити по-москальськи, а чужих мов Олексій Григорович знав багато і кожною говорив без акцента:

- У тєбя єщьо вон на губах молоко нє обсохло, - сказав він по-москальськи, - а ти сігарєту трєбуєшь.

Дівчинка, не відпускаючи рукав майора Бузини, тильним боком вільної руки витерла рот і облизала губи язиком.

- Мужік, ти, я віжу, нє рубішь ні фіга в елємєнтарних вєщах, блін, - сказала вона. - Ето малафєйка, а нє молоко.

«Малафєйка це, певно, солод по-нашому, - здогадався вражений майор Бузина. - Кацапи ще кажуть вафлі. А чи й насправді? Бути такого не може, щоб отаке дівчисько подібними словами розкидалося! - засумнівався Олексій Григорович. - Ти ба! Малафєйка у неї на губах не обсохла!»

Дівчинка витерла губи іншим боком долоні і чвиркнула слиною у калюжу.

- Малафєйка, по-научному називаєтса как би спєрма. Понял? Корочє, ми тут с подругой только что в подворотнє у двух чуваков отсосалі за бутилку портюші, понял? Мінєт по-научному, понял? Щас покажу, блін. Да нє дьоргайся ти! Покажу нє мінєт пока, а бутилку портвєйна. Мєня ващє-то зовут как би Моніка. Понял, блін?

- Понял, - зронив майор Бузина, в той час, як ситуація для нього складалась поки що не зовсім зрозумілою і, якщо не загрозливою, то дещо неприємною.

Дівчинка витягла з ранця сімсотп’ятдесятграмову пляшку портвейна «777» типу «фауст-патрон» і сказала:

- Відішь? «Трі сємьорочкі», висшій клас!

Майор Бузина промовчав.

- Понятно, - прокоментувала мовчанку майора Бузини дівчинка. - Понял, но молчішь? Ти ващє знаєшь пєсню «Нє думай о портвєйнє свисока» в ісполнєніі нашєго заслужєнного артіста ересефесер Іосіфа Кобзона?

Майор Бузина заперечливо похитав головою.

Москальскі пісні він не любив.

- Напрасно, «Настанєт дєнь, і сам поймьошь, навєрноє…»

Дівчинка примружила очі, відставила праву ногу вбік і тричі тупнула стопою, не відриваючи каблук від асфальту.

Знизу вгору вона зверхньо дивилась на майора Бузину.

На голові у неї була червона мохерова шапочка, з під якої аж до самих брів спадала білява чівка, закриваючи густий розсип дівчачих прищиків на лобі.

Під аркою стояв переповнений бак із сміттям, коло нього сидів шолудивий пес з лисою плямою вздовж хребта. Пес гриз кістку і між тим уважно спостерігав за розмовою.

- Ва-а-у, что-то твоя вивєска мнє знакома, - сказала дівчинка, пильніше приглядаючись до майора Бузини. - Гдє-то я тєбя раньшє как би відєла. І гдє?

Майор Бузина стенув плечима - у Москву він утрапив вперше, і сьогодні був перший день його перебування в столиці.

- Ладно, потом как би разбєрьомся. Відішь - віно єсть, а сігарєт как би єщьо нє наскрєблі. Корочє, портюші с намі випьєшь?

- Я нє курю, куріть врєдно, - відказав майор Бузина.

Сигарети він мав, йому їх не жалко було, проте пригощати школярок тютюновою отрутою він не захотів, оскільки трактував такий вчинок антипедагогічним. У розкритому ранці дівчинки він помітив щоденник, зошити, підручники для сьомого класу і піонерський галстух на споді.