Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дівчинка вино поклала в ранець, закинула його за спину і знову взяла майора Бузину за рукав його кожушка:

- Ва-у? Точно нє курішь? По мордє как би сразу і нє опрєдєлішь ващє. - Дівчинка прискіпливо оглянула фізіономію майора Бузини і зауважила:

- Розовая ващє, как у поросьонка, блін, а мєшкі под глазамі вісят, тіпа как у курящєго. Курішь ілі нєт? Прізнавайся! Ага, нє гоні, мужік, куріть полєзно, єслі нє хочєшь тіпа ожірєть. А прі твоєй комплєкції тєм болєє ващє куріть надо.

Майор Бузина ображено відповів:

- Мені ваші поради прецінь не потрібні, вельмишановна панно Моніко, дуже дякую.

- Вау, да ти нє русскій ващє? І прікід у тєбя нє московській, і шапку такую я нікада нє відєла! Ти - тіпа пана Вотруби, прієхал в Москву тіпа на кабачок? Ха, здорово! А я - Моніка, корєнная москвічка! Щас ми как би тожє організуєм кабачок, здєсь в подвалє. Гоні рубль на сігарєти! - зажадала вона вимогливо.

Майор Бузина не відповів.

Подруга дівчинки, яка мовчки підпирала стовп, кинула:

- Моніка-піздоніка по клічкє Манька-мінєтчіца. Мамаша - водітєль трамвая, а папік - космонавт, улєтєл на Вєнєру і нє вєрнулся. Канчай, Манька, базар травіть. Ти что, нє сєчьошь: мужік - жлоб, і ето чмо ти нікада нє расколєшь.

Дівчинка показала кулак подрузі:

- Нє пізді, Валєнтіна Тєрєшкова! А то бутилкой по башкє захуячу, нє пожалєю віна. - І звернулась до майора Бузини:

- Кто же ти? На пана Вотрубу нє тянєшь, поскольку портюшу в подвалє випіть срьошь і башлі на сігарєти жілішь. Хочєшь, за рубль піську покажу прямо здєсь?

- Не хочу, я поспішаю, - відказав майор Бузина.

- А-а, - здогадалась дівчинка, - ти, нєбось, тіпа, как би с Хахляндії к нам прієхал ващє? Хахол розовий?

Майор Бузина не відповів і висмикнув рукав кожушка з її чіпких рук.

- Нє хочешь піську посмотрєть, так давай рубль за так, блін, єслі ми с тобою повстрєчалісь в тьомном пєрєулкє! Может бить, я юная подпольщіца, Зоя Космодемьянская! - Дівчинка вийняла пляшку і покрутила нею. - Могу і захуячіть…

Олексій Григорович подивився довкруж, намагаючись зорієнтуватися, куди йому втікати.

Дівчинка знову вчепилась в його рукав.

- Чмо хохляцкоє! Підарас закончєнний! Морду на салє нажрал - за два дня нє обсєрєшь ва-а-щє, а прілічним дєвушкам рубль на сігарєти пожалєл, жлоб! Єщьо раз увіжу твойо свіноє рило в етом пєрєулкє - ва-а-щє яйца отрєжу в два счьота!

На щастя, чи нещастя, перехожі у заковулку не виникали.

- Ти ващє знаєшь, с чєво начінаєтса Родіна? І чєм она заканчіваєцца, гандон штопаний? Чухай бистрєє, а то щас міліцію визову, блін, она тєбя бистро в обєзьяннікє расколіт, что за падло ти єсть. Піздуй отсюда, пока цел! Чао-какао! Па-па!

Майор Бузина вирвав руку, поправив шапку-мазепинку, розвернувся і хутким кроком пішов у бік вулиці Горького, хоча поспішну ходу зроду не любив, навіть тоді, коли на напівзігнутих ногах поспішав на явки з агентурою у рідному місті Києві.

- О, я вспомніла, ва-а-ау! Гєстаповєц! - заверещала дівчинка навздогін. - По вивєскє віжу! Мюллєр! Валька, пасматрі! Жівой Мюллєр! Вау! С Хахляндіі!

Закавулком старої Москви покотилась луна, ніби відчинилися вікна і з кожної квартири заверещало по десять кішок.

Пес здригнувся, підняв голову і глухо загарчав.

Майор Бузина наддав ходи.

Пес голосно загавкав.

- Ти єщьо, блін, отвєтішь за Зою Космодємьянскую і Павліка Морозова, фашістскій гад нєдобітий! Прєдатєль всєво нашєво народа! - почув майор Бузина, коли вже трюхцем гулькнув за ріг.

Притримавши дихання, він озирнувся.

Пес за ним не погнався.