Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Чуєш, сурми заграли,

час розплати настав».

Дві попередні цитати, бодай і непутящого, проте все ж таки сина України, який, за словами Сталіна, «бил і остайотся», Бузина вирішив використати в Москві для підсумкового заняття.

Поему Олександра Пушкіна «Полтава» Олексій Григорович за браком часу усю не став перечитувати, а звернув увагу лише на слова, належні гетьману Іванові Мазепі: «Но независимой державой Украйне быть давно пора», і теж їх законспектував, зробивши у дужках примітку: «Збігається з тезою В. І. Леніна: «Sprachgemeinschaft und Staatenbau», опонує позиції Карла Радека, яку В. І. Ленін назвав: «Це архідурість! Це напіванархізм, напівідіотизм!», та поглядам В. П. Затонського з національного питання, про які В. І. Ленін сказав: «Какая каша!»

З перекладів Лейби Давидовича Бронштейна-Троцького майор Бузина переписав дві байки: «Квартет» та «Лебідь, Щука і Рак».

Повернувшись до творчості Маяковського, Олексій Григорович переписав вірш «Піво і соціалізм» (про продукцію московського заводу імені Бебеля) до зшитка для політнавчання, позначив на берегах: «Коли ми тверезі, ми завжди праві», - і поставив після лапок три знаки оклику.

Генерал Свєтков теж тієї п’ятниці повернувся додому дещо раніше, ніж зазвичай - о десятій годині вечора, оскільки обласні управління КДБ УРСР з новою звітністю встигли упоратися вчасно. Здивованій раннім поверненням зі служби чоловіка своїй дружині Євдокії Степанівні генерал Свєтков розповів про передане йому підполковником Довбачем повідомлення майора Бочонкіна з «єврейського» відділу про те, що «гєнєрал Свєтков уху єл», єхидно під’юджуючи її, мовляв, чи не вона це, часом, дезінформувала майора Бочонкіна стосовно його гастрономічних уподобань?

Жінка, відіклавши роман Флобера «Мадам Боварі», покрутила пальцем біля скроні, пообіцяла нагодувати його фаршированою щукою, якщо він не прикрутить хвоста майору Бочонкіну з «єврейського» відділу, і наказала:

- У ліжко!

Генерал Свєтков послався на те, що він має партійне доручення написати вірш для стінгазети «Маяк» під назвою «Любітє Родіну, вашу мать!»

- Зачекай пару днів, - сказав він, взяв нотатник і пішов на кухню, де на тісній канапці гриз нігті, шукаючи рими і метафори, допоти, допоки не переконався, що Євдокія Степанівна вже міцно спить.

Наступного дня в суботу майор Бузина зі своїм зшитком для політичної підготовки та нотатками плану проведення занять у Москві пішов на лекцію, яку мав прочитати лектор ЦК Компартії України.

Олексій Григорович старанно законспектував усе те, що говорив лектор, а коли лекція закінчилася і надійшов час для запитань і відповідей, майор Бузина вирішив скористатися моментом для поглиблення і закріплення своїх знань з національного питання у цілях безумовно успішного виконання ним відповідального доручення у Москві.

Він піднявся першим, відповідно до статутних вимог представився - «майор Бузина», і, користуючись конспектом та зробленими напередодні нотатками, попросив лектора прокоментувати слова російського поета Олександра Пушкіна, вкладені ним в уста гетьмана Івана Мазепи: «Но независимой державой Украйне быть давно пора» в контексті ленінської тези про «Sprachgemeinschaft und Staatenbau» і ленінської критики позиції Карла Радека, висловленої ним на з’їзді трьох Інтернаціоналів, яку вождь світового пролетаріату назвав: «Це архідурість! Це напіванархізм, напівідіотизм!», а також поглядів В. П. Затонського з національного питання, про які В. І. Ленін сказав: «Какая каша!»

Лектор ЦК Компартії України (на відміну від майора Бузини, який знав досконало багато чужих мов, за що отримував значну доплату до посадового окладу, і з першоджерелами ознайомився щойно) німецькою мовою володів в напівзабутому обсязі десяти класів середньої школи, твори Леніна під час навчання у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України переписував з конспекта у свого співмешканця по кімнаті у гуртожитку Олексія Довгого, хто такий Пушкін знав, але пам’ятав тільки перший рядок з його роману «Евгений Онегин» - «мой дядя самых честных правил» у перекладі лауреата Республіканської премії імені імені Павла Тичини Олекси Ющенка - «мій дядько найчесніших правив», чи, можливо, поета Олексія Довгого, з яким жив в одній кімнаті гуртожитку. Точно, хто перекладав твори Пушкіна і як достоту вони звучать українською мовою, лектор ЦК КПУ не пам’ятав. Що говорив вождь світового пролетаріату Володимир Ілліч Ленін про національне питання та ще й чужою мовою, він, звісно, теж не знав і знати не хотів, оскільки для нього важливішою була думка секретаря ЦК Компартії України з ідеології Валентина Юхимовича Маланчука, тому відповідь на запитання не дав, але запевнив, що піднята майором Бузиною тема потребує окремого обговорення, і спішно розпрощався з аудиторією.

Не відкладаючи справу на понеділок, у ту ж суботу лектор ЦК КПУ написав доповідну секретареві ЦК Компартії України з ідеології Валентинові Юхимовичу Маланчуку про виявлений співробітником КДБ УРСР майором Бузиною факт присутності у творчості російського поета Олександра Пушкіна підтримки союзу гетьмана України Івана Мазепи з шведським королем Карлом ХІІ у боротьбі за незалежність України, стосовно якої (позиції Пушкіна) Володимир Ілліч Ленін на Третьому Інтернаціоналі заявив, виступаючи німецькою мовою: «Це архідурість! Це напіванархізм, напівідіотизм!», і додав російською мовою: «Какая каша в головє у Пушкіна!»

2.5.

Працювати до Москви ¹⁵⁾ майор Бузина приїхав на початку тижня поїздом.

Непоспіхом він вийшов на прилеглий до Київського вокзалу майдан.

Стояла чи то рання весна, чи то пізня осінь; в столиці падав лапатий мокрий сніг, після останніх чи перших приморозків почалася відлига, сніг танув, і його сірі ошмаття спливали тротуарами і вздовж бордюрів брудною водою.

Потоками в різні напрями швидким кроком, не дивлячись убік, лише під ноги, плив московський люд. Тих, хто сповільнював хід, певно, то були не москвичі, потік виштовхував на узбіччя. Олексію Григоровичу треба було запитати, як проїхати до вулиці «Кузнєцкій мост», де розміщувалась приймальня КДБ СРСР, до Москви він приїхав уперше. Він не став зупиняти якогось перехожого - надто шпарко вони просувались і з надто заклопотаними обличчями. Роззирнувшись, він побачив біля електричного стовпа інтелігентного чоловіка, який нетерпляче позирав на ручний годинник. У чоловік була імпортна куртка, шапка пиріжком, акуратна борідка і шкіряний кейс.

«Корінний москвич», - вирішив майор Бузина і, перепросивши, звернувся до нього за допомогою. «Как праєхать на уліцу с названьєм Кузнєцкій мост?» - запитав він москальською говіркою.

Чоловік, позираючи на свого годинника і не дивлячись в обличчя Олексія Григоровича, сказав: «Дай рубль, так скажу».

Олексій Григорович вирішив, що в столиці так ведеться, вийняв з гаманця карбованця і віддав його чоловікові у шапці пиріжком. Той відірвав погляд від годинника і, зирнувши вбік, мовив: «Бєрі, мужік, тачку, вон відішь с той сторони стоянка, на нєй і доєдєшь за трояк. Воділа нє ошібьотса. Больше трояка нє давай». - Відтак поклав карбованця до кишені і зник у натовпі. Певно, побачив свого знайомого, на якого чекав.

Олексій Григорович дослухався поради москвича, взяв таксі і через хвилин двадцять прибув на вулицю під назвою «Кузнецький міст». В приймальні через чергового 5-го управління він зв’язався з начальником новоствореного відділення по боротьбі з українським буржуазним націоналізмом. Той повідомив, що на Олексія Григоровича замовлено місце в готелі «Пекін» («то наш готель, - сказав начальник відділення, - можете в ньому почуватися вільно, речі і посвідчення там не вкрадуть»), порадив влаштовуватися і відпочивати. З його слів, відповідно до затвердженого начальником 5-го управління генерал-лейтенантом Бобковим плану заняття мають розпочатися наступного дня з дев’яти годин тридцяти хвилин ранку.

Готель «Пекін» стояв у центрі столиці радянської Батьківщини, на вулиці основоположника методу соціалістичного реалізму Олексія Максимовича Горького (Пєшкова).

Максима Горького майор Бузина не любив за те, що той не визнавав української мови і заборонив перекладати українською свій роман «Мать» («Придуркуватий москаль, як і всі москалі сливе без вийнятку», - висловлював з цього приводу свою думку майор Нежердецький), у зв’язку з чим український письменник Андрій Головко написав українською мовою свій роман під такою ж назвою, і не гірший (на думку майора Нежердецького, яку не заперечував майор Бузина).

З назвою вулиці майор Бузина мусив теж змиритися, втішившись тим, що жити на вулиці Горького і бути вільним від Горького - можливо, оскільки недалеко від «Пекіна» на вулиці Горького височів пам’ятник не менш видатному діячеві російської радянської літератури поетові Володимиру Володимировичу Маяковському ¹⁶⁾, який по матері був українцем і українську мову поважав.

В готелі вільних номерів не було, покоївка на вибір запропонувала йому підселення на три варіанти, у тому числі в номер, де з п’ятниці проживав працівник УКДБ УРСР по Ворошиловградській області, і майор Бузина погодився притулитися до земляка.

Вдало влаштувавшись у готелі, - земляка-ворошиловградця в номері поки що не виявилось, - майор Бузина вирішив пішки оглянути центр Москви.