Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Генерал Свєтков уважно прочитав план, звернув увагу на пункт, яким майор Бузина передбачив використання в процесі проведення занять художньої літератури.

- А чому тут ви не вказали, яку літературу плануєте використати?

- Ще не визначився. Думаю завтра підготуватись.

- А що тут думати? Візьміть «Полтаву» Пушкіна про те, як Петро Перший розгромив націоналіста гетьмана-зрадника Мазепу та шведського короля Карла Дванадцятого, і поему Маяковського «Лєнін». «Маяковскій бил і остайотся», - так сказав Сталін. І Лєнін остайотся жівєє всєх жівих. І Сталін остайотся… гм-гм. І Мазепа теж поки що остайотся, націоналісти його на щит піднімають, не треба про це забувати. Ми повинні боротися проти націоналізму, як боровся Петро Перший з Карлом і Мазепою. Повна реалізація справи «Блок», повна! - а не часткова! - підкреслив генерал Свєтоков, - це буде наша «Полтава»! - тобто повна і остаточна перемога над націоналістами і усілякими іншими мазепинцями, зрадниками і ворогами нашого народу! Так і скажіть у Москві!

- Гаразд, - відповів майор Бузина і занотував в записнику вказівку начальника Управління: «Ленін бил і остайотся жівєє всєх жівих. Сталін остайотся. Мазепа теж поки що остайотся. «Полтава» - наша повна і остаточна перемога у Москві».

Переконавшись, що майор Бузина старанно занотував у записнику його вказівку про використання художньої літератури, генерал Свєтков далі ретельно проекзаменував його на предмет обізнаності з політичною і оперативною обстановкою на території республіки, аби він не зробив жодного промаху, аби чітко і ясно доповів особовому складу новоствореного відділення 5-го управління КДБ СРСР про досягнення бойового загону чекістів Радянської України у боротьбі проти головного ворога - носіїв українського буржуазного націоналізму та ознайомив московських колег із формами і методами обопільних змагань, у яких, за словами генерала Свєткова, рахунок не був сухим, але, безумовно, на користь радянсько-українських чекістів.

- Так і скажіть у Москві! Скажіть, що політична обстановка на Україні, завдяки мудрому керівництву Центрального Комітету Комуністичної Радянського Союзу і особисто його Генерального секретаря Леоніда Ілліча товариша Брежнєва, як ніколи, є надійною і сприятливою для ще більшого зміцнення союзу робітників і селян на шляху їхнього цілковитого об’єднання в один клас, а всіх народів і націй - в єдину спільноту об’єднаних комуністичною ідеологією і російською мовою радянських людей. Щоправда, - підкреслював Свєтков, присовуючи ближче до себе проект доповідної записки на колегію КДБ УРСР і зазираючи до нього, - між цими двома класами поки що перебуває прошарок у вигляді творчої інтелігенції, окремі представники якої, ви записуйте, а саме фігуранти групової оперативної розробки «Блок» та їхні зв’язки у творчих спілках, (« врємєнно оставшієся на свободє до полной рєалізаціі дєла «Блок» послє єго частічной рєалізаціі», - уточнив Свєтков), не освічені з точки зору розуміння значення наукового комунізму та детермінізму, - (що таке «детермінізм», генерал Свєтков не знав, вставку до проекту про творчу інтелігенцію надав майор Каламарчук, генерал Свєтков мусив погодитись, бо знав, що майор Каламарчук подобається Федорчукові, про що майор Бузина теж знав і здогадувався, звідки взяв той «детермінізм» генерал Свєтков; «Нарцис», - подумав він, згадуючи прізвисько майора Каламарчука і записуючи: «Творча інтелігенція не освічена, тому що не знає, що таке «детермінізм»), - і рішень останніх з’їздів партії, - продовжував Свєтков, - зашорені націоналістичною ідеологією та під впливом ворожої діяльності зарубіжних підривних центрів, опираються остаточному злиттю класів і націй, допускають ідеологічно шкідливі прояви, і цей опір негативно впливає на розвиток оперативної обстановки, яка з кожним днем ускладнюється, провокуючи у свою чергу законспіровані чи відкриті націоналістичні та інші антирадянські процеси, в той час, як політична обстановка в республіці неухильно покращується. Вони дають підґрунтя для створення ворожими елементами широко розгалуженого антирадянського підпілля - («широко развєтвльонного антісовєтского подполья», - наголошував генерал Свєтков) - по всій території республіки і відкритої опозиції. З цією метою націоналістичні елементи вдаються до методів блокування із сіоністами, кримськотатарськими автономістами, клерикалами, підпільними сектантами, учасниками так званих «правозахисних» дисидентських угруповань, плануючи взяти на озброєння тактику терору і диверсій, про що свідчать останні їхні акції, вчинені «Сажотрусом» і «Мазилою». Записали?

- Записав, Філофею Алфейовичу. - Майор Бузина боком показав свого записника.

- Ви ж там, товаришу майор Бузина, не підведіть бойовий склад нашого Управління. Доповідайте усе чітко і конкретно: і про досягнуті результати, і про наші недоробки, які ми регулярно усуваємо, - закінчив інструктаж генерал Свєтков, час від часу приглядаючись, чи схожий майор Бузина на шефа ґестапо оберґрупенфюрера Мюллера, чи ні.

«Гладший кілограмів на п’ять. А так, справді, схожість є, особливо, коли прискалює ліве око», - вирішив він з деякими сумнівами.

Майор Бузина запевнив, що не підведе і належним чином заповнить прогалини специфічних знань у працівників новоствореного відділення 5-го управління КДБ СРСР, заряджених на боротьбу з українським буржуазним націоналізмом на всіх теренах неосяжного Радянського Союзу та за його межами у ближньому зарубіжжі.

Повернувшись до своєї робітні, Олексій Григорович вніс корективи до плану проведення занять у Москві щодо використання на заняттях творчості російських поетів Олександра Пушкіна і Володимира Маяковського.

Подзвонила дружина, попередила, щоб він на 12 березня, у порядку винятку, не планував вечірніх зустрічей зі своїми «позаштатними помічниками», оскільки в цей день відзначає свої уродини її колишня начальниця по роботі в комсомолі Валя, кума, тобто хрещена мати малого Бузини, тобто «звьоздная мати», оскільки в комсомолі відзначали не хрестини, а «звєздини», тому малий Бузина, син Олексія Григоровича Бузини Олесь, відповідно до традиції, як і сотні тисяч, ба! - мільйони його ровесників по всьому СРСР, був «звьозднутим», а не хрещеним, і їхня спільна присутність на святкуванні традиційно повинна бути обов’язковою.

Минулого місяця на зустрічі з дружинами працівників відділу підполковник Лисицин, розповідаючи про специфіку роботи в органах державної безпеки, вказав, зокрема, про їхню необхідність протягом усього дня, а також і у вечірній час, інколи і досить пізній, конспіративно зустрічатися з «позаштатними помічниками» обох статей; при цьому він зачитав результати роботи своїх підлеглих з «позаштатними помічниками» за попередній місяць. Виявилось, що майор Забара, який сидів в одному кабінеті з майором Бузиною, за зустрічами з «позаштатними помічниками» перебував на першому місці і випереджав свого сусіду на вісім результативних явок.

Жінка майора Забари пишалась, як кошеня у попелі.

Прийшовши додому, жінка майора Бузини досить шорстко намилила йому шию за відставання на вісім результативних явок від майора Забари і зажадала, щоб він негайно виправив становище.

Протягом двох тижнів Олексію Григоровичу вдалося впритул наблизитися до показників майора Забари, до випередження, як на його підрахунки, не вистачало кількох днів. Аби тільки зриву явок не було.

На попередження жінки про день народження Валентини Семенівни майор Бузина відповів, що ніяких вечірніх явок на 12 березня він не планує, позаяк у цей день перебуватиме у відрядженні в столиці Батьківщині Москві. При цьому він запитав, чи правда, що Валентину Семенівну скульптори Євген Вучетич і Василь Бородай, «як свідчать деякі інформовані джерела», запросили бути натурницею для монументу «Батьківщина-мати», споруджуваного в Києві на печерських пагорбах відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про створення Українського музею історії Великої Вітчизняной війни 1941-1945 рр.».

Жінка відповіла, що то чиста брехня, плітку запустили недоброзичливці Валентини Семенівни, які хочуть, щоб між кумою і Щербицьким ¹²⁾ пробігла чорна кішка: мовляв, нібито, Валентина Семенівна забажала позувати в гаптованій льолі, а Вучетич сього категорично не захотів; олжа все це чистої води, - позувати для монументу «Батьківщина-мати» скульптор Євген Вучетич з самого початку запропонував дочці Леоніда Ілліча Брежнєва Галині Леонідівні, і Галина Леонідівні вже позує, в якій льолі - невідомо, - сказала жінка Бузині.

Жінка ще додала, щоб він краще б не слухав пліток, а наздоганяв майора Забару по кількості проведених конспіративних зустрічей з «позаштатними помічниками», тому що вона не переживе, якщо майор Забара дослужиться до підполковника, а її чоловік залишиться в майорах.

Майор Бузина поклав телефонну рурку, з жалем помислив про недоречність відрядження, оскільки за проведений у Москві тиждень його відставання від майора Забари може значно збільшитись, міркував він, одягнув кожушок і без поспіху почвалав до бібліотеки парткому КДБ УРСР, щоб взяти для вивчення на суботу рекомендовані генералом Свєтковим твори видатних російських поетів. Завідувачка бібліотеки Розалія Самійлівна запропонувала йому однотомник Володимира Маяковського 1930-го року видання з передмовою Анатолія Гризуна «Непутящий син України» та окреме видання поеми Олександра Пушкіна «Полтава», опубліковане до 150-річчя російського поета 1949-го року. Свіжіших книжок Маяковського і Пушкіна Розалія Самійлівна не мала.

- Їду до Москви на прохання керівництва Центру для проведення занять, - пояснив майор Бузина. - Хочу урізноманітнити лекції прикладами з художньої літератури.

- А яка тема занять, якщо не секрет? - Розалія Самійлівна працювала у бібліотеці з 1936 року, під час війни разом з бібліотекою поїхала в евакуацію до Ташкента, повернулась на початку 1944 року і жодного примірника зі свого бібліотечного фонду не втратила. До війни і після, коли надходили вказівки про вилучення книжок, авторами яких були щойно викриті вороги народу, вона їх не знищувала, а складала в окремій кімнаті без вікон, яку опечатувала ще печаткою «ГУДБ НКВС» і нікого до неї, крім себе, не пропускала.

- Не секрет, Розаліє Самійлівно, тема актуальна, про український буржуазний націоналізм, - чемно відповів майор Бузина.

- Ага, тоді я вам раджу почитати ще Троцького, у нього є цікава книжка.

- Троцького? А що саме? - перепитав майор Бузина.

- Хвилинку, Олексію Григоровичу, зараз подивитесь.

Розалія Самійлівна пішла в ту кімнату, де тримала літературу, яку згідно з розпорядженнями згори усі бібліотеки мали знищити в процесі надходження вказівок і негайно після знищення доповісти нагору. Не пізніше, ніж через хвилину, вона повернулась з невеличкою пожовтілою книжечкою творів російського байкаря Івана Крилова у перекладі українською мовою Лейби Давидовича Бронштейна, він же Лев Троцький, видану 1926 року з біографією перекладача ¹³⁾.

- Візьму, - згодився майор Бузина. - А це книжка справді Троцького? Лейби Давидовича?

- Троцького, - запевнила Розалія Самійлівна, - я вас не підведу. Лейби Давидовича Бронштейна-Троцького.