Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Товаришу генерал, по «ВЧ» дзвонить начальник УКДБ по Чернівецькій області полковник Чикалов.

- Що йому треба? - незадоволено буркнув Свєтков.

- Дозвольте дізнатись у полковника Чикалова?

- Дозволяю.

Капітан Глюк крутнувся задом і через двадцять секунд доповів про свої перемовини з полковником Чикаловим:

- Каже, що їхнє Управління не встигає до встановленого терміну, тобто до завтра, а завтра припадає на суботу, фельд’єгерською поштою надіслати щомісячну звітність згідно з вашим циркуляром № 5-6/19683 про виявлення ідейно-шкідливих проявів серед робітників та ітеерівців в області. Просить дозволу доставити вам документ завтра своїм посланцем, який вилетить з Чернівців о 5-й годині ранку.

- Дозволяю. Тільки, щоб о 9-й ранку документ лежав у нашому секретаріаті на столі. - Свєтков повернувся до підполковника Довбача: - Так про що ми говорили?

- Я вас просив, щоб ви сказали, коли вийде газета «Правда Украины» з вашими віршами, щоб ми купили штук сто для використання.

- Скажу. - Свєтков оглянув стіл і присунув до себе аркуші доповідної записки. - У вас усе? Тоді працюйте, як я вам сказав. Заждіть. Щодо зустрічей полковника Бердиша з агентурою дані підтверджуються?

- Заким що так. Проте є оперативні дані, що він після закінчення робочого дня зі служби виходить окремо від полковника Проклова, начальника «єврейського» відділу, а потім на розі вулиць Малопідвальної і Паторжинського вони удвох зустрічаються і далі вже йдуть разом на вулицю Свердлова, періодично відстежуючи, чи не ходить за ними «Ніколай Ніколаєвіч».

- Цікаво, навіщо така конспірація?

- Дізнаємось. З агентом «Фєвральським», якого завербував полковник Бердиш, дати зустрічей і реєстраційних номерів його донесень в секретаріаті збігаються. Матеріалів «Фєвральський» приносить чимало.

- Так, «Фєвральський» - агент писучий і зв’язки має в середовищі і за кордоном. - Генерал Свєтков подивився на звітність: - Десять явок і дванадцять донесень за місяць. Да-а-а… А в мене дві зустрічі з «Матіолою» без матеріалів, я давав інструктаж, і одна зі «Степовиком», який представив донесення сигнального характеру про члена Спілки письменників України Бухбіндера ¹¹⁾. Цей прихований сіоніст у вузькому колі письменників поширює наклепницькі вимисли про те, що буцімто, коли його заарештували як космополіта і він чекав розстрілу, йому приснився Сталін, який нібито зайшов до нього в камеру у супроводі міністра МГБ Абакумова і сказав з грузинським акцентом: «Ти, Бухбіндер, будь спокоєн, ти на волє жіть достоєн». Бухбіндер негайно вранці викликав слідчого і на допиті розказав йому про свій сон. Слідчий, зі слів Бухбіндера, нібито змушений був його звільнити з-під варти, вказавши в постанові, що справу на космополіта Бухбіндера закрито згідно з особистим розпорядженням генералісимуса товариша Сталіна, Йосифа Віссаріоновича. Бухбіндера випустили, а міністра МГБ Абакумова посадили у ту ж камеру, де сидів Бухбіндер, і потім розстріляли за те, що давав вказівки розстрілювати євреїв за космополітизм. Ви чуєте: при чому тут космополітизм, коли радянський письменник, будь-якої національності, повинен боротися за інтернаціоналізм і комунізм?! Копію донесення я передав у «єврейський» відділ для перевірки сигналу і заведення справи оперативної розробки, ДОР. А от у полковника Бердиша десять явок зі своєю агентурою і дванадцять контрольних, а в мене відповідно лише одна із «Степовиком» і дві з «Матіолою». Бердиш посилається на те, що хворий на хронічний бронхіт, тому йому шкідливо довго сидіти в кабінеті…

- То легенда, товаришу генерал. Я в нашій медичній службі перевіряв його флюорографію після останньої диспансеризації - здоровий, як бугай, легені чисті без жодної плямочки.

- Совість би він таку мав. Жаль, що не вдалося тоді засунути його кудись подалі після звільнення Каллаша! Бачте, він працював у розвідці, виконував за кордоном завдання, як Рудольф Абель чи Штірліц, і його інтелігенція поважає!

- Полковника Бердиша, за даними мого «джерела», в Управлінні називають «Шеленберґом», а не «Штірліцом», - зауважив Довбач.

- Так, схожий на Шеленберґа і на кота Леопольда. «Рєбята, давайте жіть дружно!» - перекривив Свєтков мультиплікаційного кота Леопольда. - Тому ворожі елементи його й поважають. Ворог не буде поважати тих, хто супроти нього по-справжньому бореться, до повної і остаточної реалізації. Ви там зверніть увагу, в якому костюмі Бердиш ходить на явки. Є підозра, що в синьому костюмі з іскрою він ходить не на явки, а зі своїми коханками зустрічається. Їх у нього, кажуть, більше, ніж пальців на обох руках.

- А жінка в нього теж красива, я бачив на екскурсії «В сім’ї братніх народів», яку проводила наша парторганізація, - мовив підполковник Довбач.

- Красива жінка - то не ознака, що чоловік не може стрибнути в гречку, падаючи з коня. Полковник Бердиш може. Він такий, йому довіряти не можна. Він з подвійним дном - роботою з агентурою прикривається, а санкції на вербовки жіночої агентури не дає! Не дає?

- Не дає, - підтвердив підполковник Довбач.

- Можливо, коли він працював за кордоном по лінії розвідки, був завербований спецслужбами. Я помітив, що він і одеколоном сильніше пахтить, коли одягає синій костюм з іскрою. І на місці ніколи його немає, коли треба підписувать постанови про заведення чергової розробки на антирадянського елемента - все мені несуть. Жодної постанови не розглянув і не підписав! У мене на сьогодні, крім Бердиша, досвідчених заступників немає. Полковник Білкун через місяць після мого призначення начальником 5-го управління нагло помер від інфаркту, збираючись у відрядження. Він мав виконувати розпорядження нашого голови Віталія Васильовича товариша Фядорчук вивернуть деяким начальникам на периферії матку навиворіт за упущення у боротьбі проти націоналістичних та інших антирадянських елементів лібералізм. Питання поки що відкрите, а колегія - на носі. Полковник Трохимчук написав рапорт з проханням перевести його на ділянку з меншим обсягом роботи, теж прикриваючись довідкою про вегето-сосудисту дистонію. В той час, як полковник Бердиш через день міняє костюм, пахтить одеколоном, як наш голова Віталій Васильович товариш Фядорчук, і думає, що, окрім нього, ніхто краще не знає оперативну обстановку. А де його моральне обличчя чекіста-комуніста керівного складу і відповідальність у світлі нових завдань, товаришу секретар парткому, само главно?

- Прослідкуємо, Філофею Алфейовичу. Само главно. До речі, вам полковник Бердиш доповідав про гастролі у Києві московської співухи Алли Пугачової? Надходять сигнали, що її приїзд може спричинити ідеологічно шкідливі прояви. У вчорашньому номері газети «Вечірній Київ» про Аллу Пугачову надруковано гостру статтю під назвою «Пугачова везе у Києв дулі з матом».

- З маком чи з матом?

- З матом, Філофею Алфейовичу. Нецензурно виражається Пугачова. Скандалістка!

- А куди ж дивиться цензура і міліція?

- Так ото ж я й кажу. Навіщо нам у Києві гастролі цієї матірщинниці? Як могло наше міністерство культури УРСР дозволити її концерти в столиці, місті-герої Києві та ще й у Жовтневому палаці, де Леонід Ілліч Брежнєв вручав Києву зірку міста-героя? Міністерство культури обслуговує відділ майор Каламарчука, оперативна ділянка старшого лейтенанта Бездолі.

- Бездоля? Мовчать - і майор Каламарчук, і полковник Бердиш. Проґавили.

- Філофею Алфейовичу, запишіть в статистику як мій сигнал про можливу акцію ідеологічно шкідливого спрямування. - Довбач поклав на стіл перед Свєтков газету «Вечірній Київ», розгорнуту на статті «Пугачова везе у Києв дулі з матом».

- Гаразд, записую: «3-й відділ, підполковник Довбач, сигнал про можливий акт ідеологічної диверсії по лінії творчої інтелігенції з боку жительниці міста Москва співачки Алли Пугачової. Заходи: інформувати майора Каламарчука для перевірки сигналу». Залиште мені газету, я запитаю полковника Бердиша, чи знає відділ, куратором якого він є, про цю небезпеку і зобов’яжу його вчинити заходи, щоб попередити можливі шкідливі наслідки.

Генерал Свєтков натиснув кнопку прямого телефонного зв’язку з черговим по Управлінню: