Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Ні, я не в тому сенсі, що він ієговіст чи п’ятдесятник, квакер чи мормон. Просто Павлік Єрмолаєнко відповідно до специфіки оперативної ділянки баптистських правил дотримується. Чи, може, таким уродився, він же як біла ворона, з дитинства не курить, не п’є, до жінок не бігав, а тепер тим паче, коли кохану віднайшов аж у Бендерах Молдавської РСР. Як той святий Павло, він же Савл…

13.3.

Майор Бочонкін сів на стілець і підпер голову руками.

- Чудовий самогон у тебе, - похвалив випивку майор Бузина.

- Божистий трунок, сказав мій земляк - він у напоях тяму має, а ти заперечував: «Отто Кац, Отто Кац»! Це тобі не якась казенна сивуха, а справжній кошерний самогон! «Цимес»! Можливо, й «Емес» мені підсунув Смульсон, проте це значення немає: фірма - є фірма.

Бочонкін взяв флягу, побулькав і вправним рухом розлив самогон рівно на дві половини у свій та Олексія Григоровича шкляники.

- Товариші офіцери, пропоную випити за здоров’я Зями і всіх євреїв ¹⁵⁾ на кшталт мого колишнього начальника Фіми Зв’ягільського!

Випили, занюхали мацою, майор Бузина ще раз похвалив напій.

- Я ж тобі казав, Зяма - молоток, це тобі не Роже Гароді і не Шнеєрзон поготів, - радо відповів майор Бочонкін. - Хоча інколи допускає проколи, шпітцель хуїв. Я його за сей прокол ще нахилю задля виховання. І Шнеєрзона, теж. - Майор Бочонкін скрипнув зубами і брудно вилаявся: - Золь кішт мі’н тухес, шлімазл! Хай поцілує мене в гузно за брехливі обвинувачення у лівому ухилі! Ти бач! Не на того нарвався!Я з самого початку, коли він, за даними перлюстрації на каналі міжнародного листування, потрапив у поле мого зору, виписав 7-й службі завдання на «установку» за місцем його проживання. І одержав «уляну» 16), у якій вказувалось, що, за інформацією двірнички, Шнеєрзон у той час, коли вона мила підлогу в під’їзді, запросив її до свого помешкання зробити прибирання за відповідну плату. Його жінки вдома не було, а двірничку він, напевно, з свого коридору через вічко зауважив, як вона на сходовому помістку орудує шваброю, і йому, очевидьки, сподобались її пози. Дівуля молода, симпатична, цицькаста, київську прописку таким птбитом заробляє після закінчення танцювального відділення київського культосвіттехнікуму. Вона там щось у квартирі прибрала, Шнеєрзон пригостив її вином, шоколадними цукерками, а потім намагався схилити до інтимних стосунків чи, може, й схилив, порушивши сьому заповідь Мойсея: «Ло тиньаф!» 17),- оперативного значення не має, був там секс чи не було. Тепер ця Айседора Дункан 18) у присутності жінки Шнеєрзона прибирає його квартиру, а у її відсутність витанцьовує з Шнеєрзоном танець під назвою «Сім сорок», заборонений міністерством культури як ідейно шкідливий, тому він має ще конспіративну назву «Без двадцяти вісім». За ритмікою, між іншим, збіса цікава музика - починається повільно, а закінчується у бурхливому темпі, як показують у документальних фільмах події громадянської війни, коли «червоні» наступають, а «білі» утікають. Я б тобі зара’ можу прокрутити, у мене тут є і бобіна, і магнітофон.

- Не тра’, а то ще старший лейтенант Спірохін почує. - Обачний і туралий майор Бузина згадав, чим для нього ледве не закінчилось слухання музики Модеста Петровича Мусоргського у Москві.

- Нехай, ребе. Іншим разом.

Майор Бочонкін знову підпер голову руками, плечі його згорбились.

- Слухай, - після хвилинного мовчання сказав він, - мені Каценбоген класну майсу ¹⁹⁾ розповів. Розкажу, слухай сюди.

Майор Бочонкін зручніше умостився на своєму стільці.

- Приїздить у якесь місто, скажемо у місто N, чоловік. Виходить він на перон - пусто. Йде вулицями - пусто, тільки десь далеченько оркестр грає похоронний марш, знаєш, Льошо, ось так: ес-та-та-та-та, ес-та-та-та-та, ес-та-ес-та-та-та-ес-та-та-та, - траурний марш Фридеріка Шопена «Marche funebre», друга соната, сі-бемоль мінор: in B flat minor ²⁰⁾.

Бочонкін рукою відбив на стільниці декілька тактів траурного маршу:

- Це альт - ес-та-та-та-та, а корнет так: пам-парапам-пам-пам-пам. Як поляки вимовляють: Шопен чи Штпен? У нього батько - француз, значить, Шопин, а мати - полька, значить, Штпен, птляки ставлять наголос на передостанньому складі. Так?

- Не знаю, запитаю в агентури.

- Запитай, мені цікаво. І виходить, значить, сей мандрівник на головну вулицю міста N і бачить - їде проспектом катафалк, за ним оркестр, лабухи грають похоронний марш Шопена. Його скрізь грають на похоронах. Я ще, коли в школі вчився, при шахтарському клубі нашого селища у духовому оркестрі дув на корнеті і на похоронах грав. Раз на місяць, бувало й частіше. У нас є така приповідка: «Що таке смерть для шахтаря: два дні відпустки відпочити лежачи і знову під землю». Тільки вже у дерев’яній робі. З кожного похорону корнетисту по п’ятдесят рублів платили. Це на старі гроші, ще до хрущовської реформи. Тепер - п’ятірка, п’ятдесят рублів - сума на ті часи солідна. Альтистам - по двадцять, баритону теж п’ятдесят, басовій трубі і тенору - по тридцять, тарілкам і бубону - по десятці. Капельмейстеру, «капель» грав на кларнеті, часом на пістоні, перепадало по триста, атой по п’ятсот. Він консерваторію закінчив, але щось там про Сталіна не в тій тональності зіграв, і відсидів за неправильну тональність десять років з додатком п’ять років «по рогах».

Для нас, лабухів, на всіх похоронах ставка була однакова, я отримував по п’ятдесят рублів. І на поминки запрошували поїсти борщу і куті з узваром. Пити «капель» пацанам забороняв. На танцях грали безплатно: краков’як, вальс «Дунайські хвилі», танго «Бризки шампанського» - по порядку, і на замовлення музику Ґленна Міллера із трофейного кінофільму «Серенада Сонячної долини»: трам-пара-пам-пам. - Майор Бочонкін приклав до губ уявний корнет і майстерно пройшовся уявними клапанами, виконуючи партію труби-корнета. - А в день похорону Сталіна на траурному мітингу в клубі ми грали «Марш фунебре» і з тональності не збились, ось так: та-та-та-там-пам-парарам-пам-пам, - перейшов на музику Шопена майор Бочонкін. - Грали ще заключну частину сонати, яка символізує листопад на кладовищі: та-та-тата. «Заклинання квітів» пропускали.

- На танцях «Турецький марш» Моцарта грали? - запитав майор Бузина.

- Грали. Рондо з фортепіанної сонати ля мажор називається, «Allegretto alla turca». Грали наостанок. То був наш сигнал, що танці закінчились і настав час тим, хто спарувався, шукати зручні місця під кущами, а іншим, не парованим, човпати додому. Апофеоз перед апофігеєм. А чому ти запитав?

- Я чув у кабінеті «Фердинанда», коли він розпитував про напад, як десь ніби поряд звучить «Турецький марш» Моцарта.

- Тобі не привиділось? Тобто, не почулось?

- Я ясно чув, тільки тихо.

- Ти знаєш, я теж щось чув, тому й дурником прикинувся. Думаю, якщо така музика грає в кабінеті «Фердинанда», значить, ситуація нештатна. А похоронний марш Шопена ти не чув?

Майор Бочонкін знову відбив кілька тактів на столішниці:

- Ес-та-та-та-та, ес-та-та-та-та, ес-та-ес-та-та-та-ес-та-та-та?

Майор Бузина прислухався:

- Чув на похоронах раніше, але не в кабінеті «Фердинанда».