Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Значить, повезло. - Так от, сей мандрівник, зі слів Каценбогена, виходить на головну вулицю міста N і бачить - їде проспектом катафалк, траурні вінки і віко труни попереду люди несуть з траурними пов’язками на рукавах, - як годиться. За катафалком оркестр, лабухи грають похоронний марш Фридеріка Шопена, ось так: «ес-та-та-та-та». А далі народу - видимо-невидимо! - ідуть за катафалком. Придивився гість міста N і бачить на катафалку у відкритій домовині жмура: чоловіка, у чорному капелюсі, чорному костюмі, білій сорочці і краватці «метеликом». Проте той жмур не лежить, як треба лежати жмуру, склавши руки на грудях, а недбало сидить, обіпершись ліктем об стінку труни. І курить сигарету, ось так, - Бочонкін показав, як той жмур, що сидів у труні, курить сигарету. - Сей чоловік, який приїхав на вокзал, отетерів. Підходить він до катафалка і питає того жмура в труні: «Що тут діється, скажіть, будь ласка?»

Жмур, тримаючи сигарету між пальцями, відповідає: «Ти що, не бачиш? Сліпий? Чи глухий? Похорон. По-хо-рон».

«А кого ховають, дозвольте дізнатися?»

«Як кого? Мене».

«Дозвольте, - дивується той чоловік, який приїхав, - так ви ж живий, перепрошую за парадокс?»

Той чоловік, який у труні сидів, затягнувся, скинув попіл з кінчика сигарети, ось так, - Бочонкін показав, як той курець, чи живий мрець, скидає попіл повз труну, - і відповідає цьому допитливому мандрівникові, послухай, Льошо, що він відповідає цьому приїжджому бевзю:

«А кого це їбе?»

Бочонкін хвилину помовчав і вже від себе, запитуючи, звернувся до майора Бузини:

- Льошо, ну ти скажи, кого це їбе? Кого це їбе?

Майор Бузина не міг пригадати, чи залишився ще самогон у фляжці майора Бочонкіна, чи він вилив його в шкляники до щирця, і тому не міг твердо вирішити, виставляти йому на стіл свою фляжку з горілкою, яку він власноруч настоював на коренях кульбаби і захопив на тривогу, чи ще почекати. Сигналу про відбій тривоги не надходило і невідомо було, коли він надійде.

- От так завжди: кого ЦЕ їбе у нашій рідній державі? Товариші офіцери, - гірко і вже зневолено у простір продовжував допитуватися майор Бочонкін, - товариші офіцери, розблядь вашу мать, КОГО ВОНО ЇБЕ?!

Майор Бузина сидів мовчки.

Збрижене чоло майора Бочонкіна оперлося на кутики брів, придавило їх, і на його зволожені очі набігла сльоза.

- Я д-д-ван-н-надцять років сиджу в КДБ на єврейській лінії… здуріти можна… - Майор Бочонкін провів рукою по обличчю, ніби витираючи його, і труснув головою.

Майор Бузина дивився у закуток кабінету, куди збігалися тіні і дощечки дубового паркету. Широкий плінтус міцно закривав шпарини між не зачовганою у закутку підлогою і тинькованою стіною. Попід стіною по периметру кабінету розміщувались сейфи і тумбочки. Сейфи були з коліщатками і складними замками, певно, ще довоєнні, німецькі, чи ті, що залишились від німців, стіл і тумбочки - виробництва меблевої фабрики імені Боженка. За спиною майора Бочонкіна висів юдейський календар. Стояла майже геть абсолютна тиша, з коридору звуки не долинали - колеги майора Бочонкіна і майора Бузини, либонь, ще чекали відбою тривоги, - знадвору теж.

Майор Бочонкін провів долонями по обличчю від чола до підборіддя і сухими очима подивився на майора Бузину.

Майор Бузина повернув голову і відказав:

- Така планіда, чи правильніше - планєта, Іване, як говорила баба Гречишенчиха. Життє-е…

Від тривалого сидіння у майора Бузини заболіли крижі, і він пересунувся впритул до спинки стільця.

- Еге ж, - сказав Бочонкін, вийняв з шухляди мацу, понюхав і поклав її назад. - Ти маєш рацію. «Гевел гаволім, кулой гевел», як казали старі євреї: «Марність над марностями, і все є марність», шме, Ізраель.

Запала мовчанка.

Зрапта вчулося, як на протилежному від Подолу боці Києва, далеко, правдоподібно, в Жулянах, тричі прокукурікав півень.

Майор Бузина глянув на годинник:

- Щось рано півень піє…

Годинник показував п’яту.

«Швидко час за розмовами з Ванею Бочонкіним промайнув, - подумав він. - А в мене аж сідниці затерпли».

- Тарніголь ²¹⁾, - сказав майор Бочонкін. - Місяць «адар батраках», тринадцятий за календарем, ти мене зрозумів.

13.4.

Київ ще спочивав, спала Україна - від Дону до Сяну, і далі аж за Холмщину, і Кубань покоїлась у горобиній передранішній ночі.

Не спав півень в Жулянах та підняті по тривозі чекісти.