Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- А хіба необтятому можна святкувати юдейські свята?

Все ще тримаючи у своїй долоні руку майора Бузини, майор Бочонкін подивився крізь портрет Брєжнєва на стіні і крізь стіну кудись далеко у нічну пітьму і, ніби завбачивши щось там, сказав:

- Справа, ребе, не в крайній плоті - урлти чи ні…

- Що таке «урл»? - перепитав майор Бузина.

- Необрізаний. Ґой, - пояснив майор Бочонкін і продовжив думку, яка збрижила його чоло: - Равві, справа не в крайній плоті, необрізаний ти чи обрізаний, і, думаю, не в тому, який убір надягає чоловік на свою голову: шляпу чи чалму, коли сідає за стіл їсти-пити, чи знімає його, коли сідає за той же стіл. Діло не в шляпі, і справа не в чалмі, равві, а, певно, річ, у тому, щоб на стіл було що поставити, і насамперед - класний самогон. Тобто, я хочу сказати, що гарна випивка нікому не зашкодить: ні православному, ні юдею, ні німцю, ні москалеві. Ні навіть мусульманинові, якому іслам забороняє вживати спиртних напоїв. І мусульманинові можна перехилити чарку, якщо він випиває самогон після заходу сонця у темному, щільно зачиненому приміщенні, щоб Аллах не побачив. І спільну мову завжди можна знайти. Правильно я кажу, азохен вей?

Заперечити майорові Бочонкіну важко було, і майор Бузина змушений був згодитися:

- Азохен вей.

- А на Великдень, коли закінчиться тринадцятий місяць і почнеться нісан, нам галявину у Пущі-Водиці накриє Колян Майоренко. Після того, як вночі поборюкається з віруючими, які принесуть святити до храмів дари Божі. У нього контакти з оперативним контингентом теж на рівні. Паску, писанки, ковбасу і освячений самогон мусить поставити. Оскоромимось по повній програмі. Я станцюю «Сім сорок», Колян Майоренко утне «Трепака», а ти «Ой гоп-гопака». Потім насамкінець мішпухою станцюємо чоловічий танець «Аркан», Левко покаже.

- Я гопака танцювати не вмію, - сказав майор Бузина. - Нас у школі вчили танцювати па-де-ґрас.

- Станцюєш па-де-ґрас, коли хочеш, - згодився майор Бочонкін без дискусій. - Я на своєму корнеті музику підберу. Он він лежить, - майор Бочонкін показав на сейф, - можу взяти. У футлярі сто років тримаю… - Майор Бочонкін пустооко дивився у вікно. - Еге ж, Льохо, таке у нас життя. От лише…

Що «от лише…», майор Бочонкін не сказав, можливо, згадав про пацюків чи хотів щось додати до майси Каценбогена, але відмовився.

Він знову перевів погляд на майора Бузину, вдруге потис його правицю своєю рукою, з якої ще не зійшли мозолі від шахтарської праці чи, може, від гилок для скраклів, потому відпустив її.

- Товариші офіцери, зайд ґезунд! ²²⁾ - сказав він, впрягаючись у портупею.

Майор Бузина хвильку постояв, міркуючи, сказати насамкінець майорові Бочонкіну про своє підвищення чи зачекати, поки не буде оголошено офіційного наказу, як того вимагає Статут.

Вирішив поки що не говорити.

- До побачення, - відповів він і, відчинивши двері кабінету, синім коридорним мороком пішов на вихід, де його на білій «Волзі» чекав машталір начальника 5-го управління Філофея Алфейовича Свєткова старший сержант у запасі Мусій Давидович Бідуля. Йдучи напівтемним коридором, покартав себе за те, що забув запитати у майора Бочонкіна, в який бік побігли ті щурі, які зацікавили капітана Глюка, і пішов обережніше, маючи на думці застереження: «Десь же вони чигають і прогризти можуть навіть дубовий паркет, почувши, що хтось темної ночі поскрипує над їхніми головами мостинами, коли усі сплять».

Так думав обачний і битий життям туралий майор Бузина, йдучи напівтемним коридором на вихід, де його у білій «Волзі» особисто чекав персональний машталір генерала Свєткова Мусій Давидович Бідуля.

Темні тіні ховались по закутках, як вони ховались і сорок років тому по службових приміщеннях НКВС, тому що і сорок років тому о сю пору світло в кабінеті Сталіна в Кремлі вже гасло, і працівники НКВС роз’їжджались на короткий відпочинок по своїх оселях до наступного трудового дня, який починався, коли Йосиф Віссаріонович прокидався на Кунцевській дачі чи у своїй кремлівській квартирі.

Паркет скрипів, і майор Бузина про всяк випадок до світла перед сходами на перший поверх пішов навшпиньки.

Раптово за спиною почулись кроки і скрип паркету, майор Бузина здригнувся, хоч був не з лякливих, обернувся і побачив, як коридором за ним біжить виконуючий обов’язки начальника секретаріату 5-го управління старший лейтенант Спірохін на прізвисько «Петька».

- Грлигорлію Олексійовичу, - крикнув він навздогін, - біля парладного вас чекає машина Філофея Алфейовича!

- Знаю, - сказав майор Бузина.

У вестибюлі було тихо і пусто, під високою стелею горіла люстра з двома розбитими плафонами і лампочками - спритний полковник інтендантської служби Жуков, певно, недобачив того ґанджу.

За столом чергового на місці капітана Вареника знову сидів схожий на гусака довгошиїй прапорщик, який учора ввечері вимагав від майора Бузини показати йому посвідчення «в голом відє».

Побачивши на цей раз майора Бузину, він підхопився, приклав руку до кашкета, витягнув свою шию на всю її довжину і гикнув:

- Желаю здравія, товаріщ майор государствєнной бєзопасності товаріщ Бузіна!

Майор Бузина недбало кинув:

- Теж зичу.

Прапорщик вибіг наперед і відчинив перед майором Бузиною двері.

За ним хотів вийти і старший лейтенант Спірохін, але довгошиїй прапорщик зупинив його: