Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А Земля крутилась, оберталась по колу - справа наліво, тимчасом знизу вгору і знову згори вниз, день тиснув ніч, а ніч тиснула день, місяць ховався за хмарами; десь кілька годин тому, коли майор Бочонкін знімав стрес кошерним самогоном, а майор Бузина збирався на зустріч зі своїм другом Йосипом Швайкою, юдейські священники в Єрусалимі і волхви у Києві зустріли його схід, і на Сіоні в Єрусалимі та Києвій горі у Києві одночасно загорівся вогонь, провіщаючи початок нової доби, позаяк Русь-Україна і Ізраїль мають однаковий часовий пояс.

До ранку ще було далеко, сонце тільки-но підкочувалось до Кубані і Новочеркаського. Розповідь Бочонкіна справила на майора Бузину враження, може, ще й тому, що цьому сприяла мертва тиша, в якій, як у піску, губився голос приятеля, лише якийсь занадто ранній чи недоумкуватий жулянський півень зачепив її ззовні.

Майор Бочонкін сидів, підперши голову, в його очах ховалась меланхолія, видко, його не полишили думки про дивного жмура, щурів та свою єврейську планіду.

- Життє, - зітхнув майор Бочонкін.

Майор Бузина мовчки дивився у темне вікно, теж думав про «життє» та щурів, і йому, зненацька чи сподівано, привиділося, як там, на сході України, звідки мусило небавом з’явитися запнуте хмарами сонце, шугають у підземеллях полчища щурів, і що вони колись, чи то вночі, чи то вдень, можуть виповзти на поверхню Землі і услід за ніччю, чи попереду дня, посунуть Україною, а потім далі Європою, аж до Атлантики і, може, втопляться в океані, а, може, знову повернуть навспак, прочешуть до Зеленого Клину на Далекому Сході, і так будуть мігрувати між Сходом і Заходом, від одного океану до іншого услід за Сонцем і проти Сонця, без спочинку заповнюючи звироднілий євразійський простір переможним щурячим вищанням.

За вікнами поки що панувала пітьма, по склу вдарило кілька крапель снігодощу, ніби хтось кинув у вікно пригорщу води впереміж з льодяним просом.

Краплі вузькими струмочками потекли вниз, і дощ припинився.

Глупа ніч чорними блимаками дивилась через промите березневим дощем чорне скло вікно і електричне світло в кабінеті їй не заважало. Вона ще була в силі.

Півень більше не кукурікав, мабуть, таки занадто рано подав він свій голос.

Майору Бузині стало мерзлякувато, і він пожалкував, що втратив свою шинелю, рятуючи від пожежі центральну споруду КДБ, колишній Палац праці, який чекістам віддав Лаврентій Павлович Берія, забракувавши при цьому з міркувань безпеки новобудову на вулиці Кірова, 12/2 на користь Ради Народних Комісарів УСРР.

Зрапта з коридору почувся дрібний стукіт каблуків, хтось біг поверхом і смикав за ручки зачинених дверей кабінетів.

Через кілька секунд двері в кабінет відчинилися, і в одвірку постав старший лейтенант Спірохін.

- Чого ви сидите? Трливога закінчена, збирлайтесь додому, тільки не забудьте опечатати сейфи і зачинити дверлі, - швидко сказав він, нюхнув носом, прискіпливо оглянув кабінет і, не завваживши нічого підозрілого, побіг далі по довгому коридору, смикаючи за ручки дверей і гуркаючи клямками.

Якось зовсім недоречно задзвонив телефон: у чекістів така служба - телефон може задзвонити у будь-який час, навіть глухої ночі і такий ранній.

- Яке це падло дзвонить, бля? - невдоволено буркнув майор Бочонкін, підняв рурку і відчеканив:

- Майор Бочонкін уважно слухає! Кажіть!

Дзвонив генерал Рябовіл:

- Товаришу майор Бочонкін, своїм наказом від сьогоднішнього числа голова КДБ УРСР Віталій Васильович товариш Федорчук зняв з вас раніше накладене на вас чергове дисциплінарне стягнення. Поздоровляю.

Майор Бочонкін підморгнув майору Бузині і гарикнув:

- Служу С-с-сав-в-вєтскаму С-с-саюзу і р-р-радной Кам-м-муністічєской партії! - Рябовіл дзвонить, - пояснив він майору Бузині, відвернувшись від рурки. - «Фердинанд» зняв з мене стягнення за Талмуд. Нас їбуть, а ми міцнієм.

- Ну, це не зовсім по військовому Статуту - про Комуністичну партію, - поправив майора Бочонкіна генерал Рябовіл. - Хоча і не забороняється, - додав.

Генерал Рябовіл любив, коли при таких урочистостях, чи за інших подібних обставин, чекісти-комуністи посилались на Комуністичну партію і Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва, ще й тому, що те йому лестило, адже була можливість нагадати при цьому про своє земляцтво з Леонідом Іллічем, роботу в партійних органах, яка йому була зарахована до загального стажу служби в органах державної безпеки, і майор Бочонкін це знав, тому в м’якій формі заперечив:

- Так я маю на увазі настанову Генерального секретаря ЦК КПРС і вірного ленінця Леоніда Ілліча Брежнєва про те, що КДБ - це озброєний загін нашої рідної партії. - Бочонкін знову підморгнув майору Бузині, а затим портрету Брежнєва, схожого на актора Матвєєва в образі Нагульнова з фільму «Порушена цілина».

- Загалом, ви праві, товаришу Бочонкін, сперечатися не буду, - поважно визнав слушність міркувань майора Бочонкіна генерал Рябовіл. - Настанова по-ленінськи вірна. Я свою діяльність починав в обласній партійній організації, яку у свій час очолював Леонід Ілліч і заклав традиції. Завтра, чи то пак сьогодні зранку, зайдіть у приймальню до мого референта Сірого і розпишіться про ознайомлення з наказом голови.

- Єсть! - по-військовому відповів майор Бочонкін, поклав рурку і зауважив: - Ми завжди праві, коли ми тверезі, товаришу Рябовіл. Сьогодні і завжди…

- … з нащаду віку і повіки віків. Амінь. - Майор Бузина крекчучи устав, підійшов до вікна, кинув погляд униз і наліво і побачив водія генерала Свєткова старшого сержанта в запасі Мусія Давидовича Бідулю, який під’їхав білою «Волгою» до центрального під’їзду будинку КДБ УРСР.

Біля обчухраного дерева, яке допіру врятувало прапорщика господарського відділу, що падав з даху, лежачи продовжував нести службу прапорщик комендантського відділу з автоматом, якого начальник 6-го відділу полковник Кондратьєв, мабуть, забув зняти з поста.

Оцінивши обстановку назовні, майор Бузина повернувся, оглянув акуратно прибраний Бочонкіним стіл і потиснув йому руку, зирнувши на годинник:

- Бувай, Іване, дякую за пригощення, я теж збираюсь. Шпарко у нас з тобою час за розмовами промайнув. - «Перфектний напій був у Івана. Міцний, зараза, і аромат приємний. А якби його та ще настоять на коренях кульбаби!» - подумав він.

- Нічого, Льошо, заходь, - сказав майор Бочонкін. - У будь-якому випадку «єврейські кучки» ми з тобою відзначимо, хоча ти і необрізаний. Вони незабаром.