Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кажу: «Ти, якщо подав таку ідею».

Він дає задній хід: «На Волині, - каже, - у доміно не гуляють. У нас грають у королівський пасьянс чи куртуазний штоф». Штоф? Чи штос? Ні, штос, штоф - то з іншої опери. І губу копилить.

Кажу: «От-от! Ми з тобою могли б зіграти і в пасьянс, і в твій штос. Але ж ти кажеш, що «Аскет» грає у доміно. Не хвилюйся, я тебе навчу. Ти уважно дивись, які я камені ставлю, не перебивай і намагайся з другого боку такі ж ставить: я ставлю двійку, її забивають, а ти з іншого боку став двійку, якщо вона в тебе є, ставлю трійку - ти таким же робом дій. Якщо ж ти на руках матимеш чотири камені без дупля чи п’ять з дуплем, бери гру на себе, я зрозумію і тобі підіграю. Тільки зважай, що дупель «шість» - то не туз, і дупель «пусто» не завше грає на «мізер», а якщо залишиться один на руках у грі за версією «морський козел», то це вже двадцять п’ять очок плюсом до набраних очок суперника, дупель «шість» - п’ятдесят, але, якщо ти закінчуєш кон дуплем «пусто», то виграєш партію, незалежно від того, скільки очок набрав твій суперник, дуплем «шість» - набираєш сто очок.

Він трохи придуркуватий, Левко, зразу не схопив, кілька партій я з ним зіграв «гусариком» для тренувння, тобто один проти одного. Левко таки дещо утямив і пішли ми з ним у Парк Слави, де на природі з ранку грають найсильніші київські гравці у доміно, і першими сіли за стіл. За «Аскетом» тоді «наружки» не було, Левко у Гопанчука випитав.

Підходить «Аскет» з партнером і контрпартнерами, я йому кажу: «Лукіяне Миколайовичу, я - з Донецького, міста шахтарів і домінщиків, колишньої Юзівки, посередині - Сталіне, міста-героя, міста-трудівника. Слава про те, що ви найсильніший домінщик у місті-герої Києві, докотилась лісами і степами до наших країв. Спеціяльно прийшов сюди, щоб з вами позмагатись, цікаво мені. Пропоную гульню з п’яти партій».

Він каже: «Позмагаймося, чого ж не позмагатися? Шахтарів і домінщиків я поважаю, проте мушу вас попередити - тут грають не під інтерес, а на гроші. Задля інтересу грають аматери у Піонерському скверику. Можливо, ви туди поки що сходите, потренуєтесь? Тут недалечко, вниз по вулиці Сергія Мироновича Кірова».

«Без проблем, - кажу. - На гроші, так на гроші. Згуляємо, а потім вирішимо, кому йти до піонерів у науку. Але у місті шахтарів і домінщиків Донецькому, звідки я приїхав, існує такий порядок: якщо гульня під хосен, то перша партія - п’ять рубликів, друга - десять, третя - п’ятнадцять, четверта - двадцять і п’ята - двадцять п’ять. В арихметичній проґресії. І далі з самопочатку, якщо бажання і гроші є».

Він через спідню губу слинить: «То вже ваші проблеми будуть. Домовляйтеся про умови з моїм напарником».

Питаю у напарника «Аскета»: «За якою версією гратимемо?»

Він зиркнув на мене, як кошеня в каганець: «Які ще версії можуть бути? Граємо у доміно!»

«Розумію, що в доміно, - кажу, - тіко є різні версії гри в доміно: народні, класика. Що ви вибираєте?»

«Класичного козла, якщо ви не розумієте», - каже.

«Козел має два види, - пояснюю. - В якого козла ми гратимемо: сухопутнього - до 101-го чи морського - до 125-ти? Втемну, з бомбами, базаром, з прибамбасами чи без?»

Льошо, у доміно, помимо «козла», є ще десятки версій: «телефон», «блискавка», «паровоз», «казан», італійський «чернечий». До речі, гру доміно придумали італійські монахи з ордену тамплієрів. А вони були не поци, серйозні пацани. Чи англійський «mahjong». До 101-го, 125-ти, 150-ти, 201-го… Льошо, виявляється, у Києві «класикою» вважають «морського козла», у який навіть наші маріупольські салаги не грають без прибамбасів.

Майор Бочонкін сказав «Тьху!», ніби спльовуючи.

- І геть нічого, Льошо, не знають, що, помимо «козла», є вищий, майстерний, рівень гри у доміно. Різниця між клас-майстром і «морським козлом» така ж, як між скрипкою і балалайкою. Хоча, скажу, і на балалайці «Політ джмеля» Римського-Корсакова можна виконувати не згірше, ніж на скрипці. Якщо уміння є, адже у кожному чині є свій кайф і свій бздик. Ти зі мною згоден?

- Маєш рацію. У мене є приятель ще з педінституту, секретарем парткому колгоспу імені Ярослава Гашека працює…

- О, серйозна посада. Так ти з ним учора зустрівся?

Майор Бузина закасав обшлаг гімнастерки на лівій руці - стрілки годинника показували на другу:

- Дві години тому розпрощалися під пісню «Широка страна моя родная» у виконанні російського народного хору імені Митрофана П’ятницького. У нього в колгоспі один майстерник на балалайці грає «Інтернаціонал» і «Політ джмеля». Приблудний філософ, пристав у прийми до місцевої жительки на прізвище Химка Анощина.

- На балалайці? Значить, кацап?

- Так, гомо кацапієнс, він там у селі один кацапієнс, приблудний. Пасе Химчиного цапа. Вранці будить цапа піснею «Вставай, прокляттям затаврований!», і Химка називає цього свого приймака Адольф Дегейтер.

- Мабуть, ревізіоністка, Химка Анощина? Музику до партійного гімну «Інтернаціонал» написав П’єр Дежейтер, а не його брат Адольф. П’єр Дежейтер у 1922 році через вищий апеляційний суд міста Лілля виграв процес у Адольфа на авторство. Сей факт знакомитий, і хай Химка не пиздить. Вибач, Льошо, що я матюкнувся. То вам, українцям, матюкатися не дозволяється, а я - кацап, мені можна.

- Не пишайся.

- А я й не пишаюся!

- Інших замінників матюкам нема?

- Нема, бля! Війну з фашистами матюками виграли, американські вчені довели. Чи, може, пиздять? І хай Химка теж не пиздить! Так, П’єр працював столяром-червонодеревником, проте у вільний від роботи час він ще займав посаду кантора співочого товариства «Робітнича ліра» у тому ж Ліллі. Сей факт теж доведено. Франція - не Радянський Союз, але і там теж інколи справедливість перемагає. То теперички французькі комуністи на чолі із своїм генсеком Жоржом Марше під впливом Роже Гароді поступово сповзають на позиції ревізіонізьму і намагаються заперечити авторство П’єра. Пишуть, що П’єр начебто украв у свого рідного брата Адольфа Дежейтера ноти партійного гімну «Інтернаціонал», і в такий спосіб хочуть посіяти сумнів у чистоті марксизьму-ленінізьму. Чистої води брехня.

- Можливо, ти й правий.

- Правий, правий, Олексо. Ми ж з тобою не п’яні, а коли ми тверезі, ми завжди правн. У цьому я з тобою теж суголосний. Ну, а з «Аскетом» та його компаньйоном я мусив погодитись на його пропозицію зіграти в «морського козла», позаяк іншим жанром він не володіє. Першу партію ми з Левком програли, хоча могли й виграти - я про всяк випадок зреалізував кілька ризикових варіянтів, як каже Левко, щоб знайти слабкі місця у супротивника. Далі чотири партії поспіль ми виграли.

«Аскет» при рахункові 1:4 не на його користь мені говорить: «У вас є зовнішня схожість з поетом Борисом Леонідовичем Пастернаком. Ви, часом, не є його родич і не юдей?»