Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«А чому не три?» - далі занудить, - мудак - він і в Африці мудак. Льошо, якби я сказав три, він би запитав: «Чому не чотири?» Якби я завербував п’ять агентів за неповні ці три місяці, він, поц, далі б варив з мене воду: «Чому не шість?» Каже: «Будемо результати вашої практичної роботи обговорювати на партійних зборах із наслідками, що з цього випливають». Льошо, та мені і десять «смугачів» не штука захуячить! Для мене це завдання, як обісцять два пальці правої руки глухої ночі під парканом! Голінно! Проблем немає! Які можуть бути «наслідки» і з чого вони повинні «випливати»?!

Майор Бочонкін знову почав нервувати.

- У мене в сейфі наразі п’ять готових підписок лежать із виявленням добровільного бажання підписантів про співробітництво з органами державної безпеки на ідейно-патріотичній основі і з обраними псевдонімами. Можу напам’ять перелічити: «Лінкольн», «Азазель», «Штірліц», «Едіта П’єха» і «Пішовтинахуй». Пароль для зв’язку: «Лістья кльона падают с ясєня». Відзив в інтересах конспірації розголошувати не стану, навіть тобі, хоча тобі я довіряю.

І хулі ще треба? - рапорт на вербування оформити, дату поставити, і усі діла: п’ять щойно завербованих агентів органів КДБ готові приступити до боротьби із сіонізмом і єврейським буржуазним націоналізмом, наймерзотнішими після українського буржуазного націоналізму ворогами соціалістичної демократії і пролетарського інтернаціоналізму. Але куди мені поспішати? Розумні люди кажуть: «Широко ступаєш - штани в матні порвеш». А Святков, - майор Бочонкін зневажливо вихнув рукою, ніби відкидаючи негожу річ у купу таких же, і тотожним рухом стріпнув чуприною, - знов за своє: від вербувань перейшов до перевірки сигналів і заведення справ. «Чому, питає, ви не завели справу оперативної розробки ДОР на сіоніста Бухбіндера, стосовно якого вам було передано моє агентурне донесення з резолюцією?»

Льошо, член Спілки письменників України і СРСР Йосип Шмульович Бухбіндер пише мовою їдиш вірші про нашу комуністичну будучину, і його вірші перекладають українською Дмитро Павличко, Борис Олійник, Іван Драч, Петро Перебийніс, Тамара Коломієць, Петро Осадчук: усі члени КПРС, я перевірив. Та який з нього в біса сіоніст?! Сидів за космополітизм? Так реабілітований! Льошо, клініка! На Бухбіндера, жертву сталінізму, який прославляє комуністичну будучину, цей поц Святков вимагає від мене, щоб я взяв його в розробку! Задовбав! - Майор Бочонкін нервово стріпнув чубом. - Льошо, ти віриш у комуністичну будучину, скажи?

Майор Бузина подивився крізь темну шибку і мовив неквапно:

- Левко Нежердецький сказав, що нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі. Так записано в Програмі КПРС ще за Микити Хрущова, він присягнувся біля труни Сталіна.

- Якщо так сказав Левко та ще й удвох з Микитою Сергійовичем, то це, мабуть, істинна правда. Ти віриш у те, що сказав Левко?

- Не вірю, але вірую.

- Складно ти сформулював, майже, як Тертулліан ⁴⁾. - Майор Бочонкін хвильку помислив і хитнув головою: - Я теж вірую. Колян Майоренко вірить, але не вірує. Гянярал Святков, - майор Бочонкін стріпнув чуприною, - і вірить, і вірує. І Бухбіндер разом зі своїми перекладачами вірить і вірує! «Фердинанд» і не вірить, і не вірує.

- Він своє робить.

- Так, але чого цей поц Святков до мене причепився зі своїм сраним сигналом на Бухбіндера? - Майор Бочонкін стріпнув чубом. - У мене, алеф, бет, гімель: ⁵⁾ у провадженні вже є три справи оперативного обліку, сім результуючих профілактик маю, у тому числі дві з оголошенням офіційного застереження згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР, наказ КДБ СРСР номер нуль сто п’ятдесят, по яких «Фердинанд» особисто доповідав Щербицькому. І з сигналами порядок - мене всі євреї у Києві знають і поважають, коли треба стукнути, неодмінно настукають. І я їх поважаю, індивідуальний підхід маю і ніколи, сто пудів тобі кажу, підлянкою, як наш «Пиздоля» на прізвисько «Культ-привіт від наркома Єжова та його начальника Йосифа Віссаріоновича» ⁶⁾ не займаюсь. Чи Жорж Бігус та Вовик Рядченко з Київського УКДБ, з тим же «культ-привітом» і оперативним загоном дружинників при Київському міськкомі комсомолу, який вони використовують для того, щоб спідтишка робити пакості євреям та дисидентам, - і Дигас, і Рядченко з того загону в УКДБ і прийшли, - одного разу замість об’єкта побили агента, переплутали, ледве вижив. А як Сашу Фельдмана, об’єкта по єврейській лінії, ти про нього чув, ⁷⁾ ловили на провокації, щоб посадити за хуліганство! Халоймис… ⁸⁾ Льошо, у мене все чин чинарем - справи не липові, агентурний апарат на рівні, сигнали надходять регулярно, контрпропагандою займаюсь, міліцію і дружинників для провокацій не використовую, - тільки відповідно до спільного наказу КДБ і МВС. У чому проблема, товариші офіцери?

Майор Бочонкін набрижив лоба, постояв роздумуючи і додав:

- Шнеєрзон, поц, мені сильно напаскудив… Це я про стягнення, про яке ти запитував…

12.3.

У коридорі було порожньо, тихо і напівтемно.

Лише майор Бузина і майор Бочонкін стояли біля вікна, що виходило у чотирикутник внутрішнього двору, і їхні постаті невиразними сильветами повторювались на чорних шибках.

Внизу теж було темно, тільки біля дверей слідчого ізолятору тьмяно горіла лампочка, і крізь чарунки заґратованих вікон вгадувався свинцевий морок, який до ранку надійно охороняв чи то сон, чи безсоння в’язнів.

В камерах теж цілодобово горіло світло і заховатися від нього нікуди було. Підвал під тюрмою, де у 30-х - 40-х роках виконувались вироки, в кінці 50-х було переобладнано в навчальний тир, у ньому чекісти регулярно вправлялися у стрільбі. Відлуння пострілів долітало нагору до камер, і в’язні нервували, коли вчували короткі і часті залпи чекістських пістолетів.

Майор Бузина і сам здригнувся, попри те, що був не з лякливих і характер мав чекістський, коли подумав, що і він, якби не чітка позиція майора Бочонкіна під час доповіді «Фердинанду» та дивна поведінка самого «Фердинанда», міг цієї ночі опинитися в одній із камер внутрішньої тюрми КДБ УРСР отам, унизу.

- А про якого Шнеєрзона ти гуториш? - перепитав він майора Бочонкіна.

- Директора гастроному на вулиці Велика Житомирська. За якого я отримав стягнення.

Бочонкін відірвався від підвіконня і взяв Бузину за ґудзика, щоб той ще уважніше слухав:

- І ось чому, діло принципове, я хочу, щоб ти оцінив ситуацію і висловив свою думку. Отримав я оперативні дані про те, що Шнеєрзону його троюрідний брат, який раніше виїхав на постійне мешкання за кордон, нелегальним каналом із Штатів передав Талмуд ⁹⁾. Шнеєрзон має членський квиток КПРС, а не здав той Талмуд в органи державної безпеки, як годиться, виходячи з постанов ЦК КПРС «Про підвищення політичної пильності радянських трудящих», заховав його дома в туалеті за зливний бачок унітаза. І потім кожний день, прийде з роботи, зайде в туалет, начебто з метою відправлення своїх природніх потреб, зачиниться на усі клямки, Сару на сторожі поставить, сяде на унітаз і читає. Розумієш, Льошо, священну книгу євреїв читає в туалеті, сидячи на унітазі? Якої ти думки про такого мудака?

- Від’ємного, - без сумніву погодився майор Бузина, - хоча, зачекай, у Москві, наприклад, москалі, газету «Правда»…

- Ось! Ти теж зі мною згоден, ти схоплюєш хід моїх думок?

- Відстежую тенденцію.

- Логічно, ребе. І потім, прочитавши пару сторінок, знову ховає Талмуд за зливний бачок. Я міг би нашого головного фахівця по боротьбі із зливними бачками гянярала Святкова нацькувати на Шнеєрзона… - Майор Бочонкін, згадавши генерала Свєткова, зневажливо скривив рота і стріпнув чубом, -…проте я упорався і без Святкова. Льошо, у мене влучне око і тверда рука, у свій час я був чемпіоном міста Донецька із скраклів і абсолютним чемпіоном із доміно у всіх його версіях - народних і класиці. Мені колись Левко Нежердецький, так - знічев’я, каже: «То ти у своїй Юзівці чемпіон із доміно, а в Києві незаперечний чемпіон - геніальний український драгоман Лукіян Олексишин, Лукіян Миколайович знає стільки чужих мов, - каже Левко, - що й сам не знає, скільки. Він «Фауста» Ґете переклав з німецької українською, потім навпаки, і вийшло краще, ніж у Ґете, що визнали академії мистецтв і літератури обох Німеччин, і мала визнати і наша Академія наук, тільки не встигла. Його виключили із Спілки письменників за те, що просився в нашу тюрму замість Івана Дзюби». «Хай би посидів, - це я так думаю, - на казенних харчах, займаючись перекладами, а то в нього, - це мені Левко розказав, - удома й кухонної плити немає: коли отримав квартиру у спілчанському будинку на вулиці Суворова недалеко від Парку Слави, викинув, бо нікуди було словники складати, харчується всухом’ятку, яєчню навіть ні на чому підсмажить, і спить на розкладачці. Аскет! Проте президія Спілки письменників вирішила інакше. Виключили Лукіяна Олексишина із членів СПУ, Академія наук питання про переклад «Фауста» відіклала на невизначений термін, а його взагалі перестали друкувати. На жаль, - каже Левко, - а то б він з «Дон Кіхотом» зробив те саме, що з «Фаустом», на заздрість іспанцям, шляхом зворотнього перекладу, - хай і там знають наших драгоманів! Не вийшло, а Гопанчук з «націоналістичного» відділу, ідучи назустріч рішенню президії Спілки письменників, завів на нього ДОР під оперативною зашифровкою «Аскет» ¹⁰⁾ із окраскою «антирадянська агітація і пропаганда з усними і письмовими висловлюваннями у формі українського буржуазного націоналізму». Тепер він, за даними «наружки», доміном заробляє гроші собі на прожиток у Парку Слави і уважається незаперечним чемпіоном Києва».

Кажу Левкові: «Згода, покажи лишень мені, де тут у Києві найсильніші гравці гуляють у Парку Слави. Цікаво позмагатись з чемпіоном Києва, хоч і без українських буржуазних націоналістів мені клопоту вистачає, - у мене своїх націоналістів, хоч греблю гати».

Левко питає: «А хто ж буде твоїм партнером? «Аскет» грає з партнером, він у нього постійний».