Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Ні, - кажу, - я троюрідний племінник академіка Трохима Денисовича Лисенка. У нього жінка Берта Мойсеївна - яврейка».

Вигріб він опліч із своїм партнером усі гроші до канцура, копійки додавав, щоб розрахуватись за поразку.

Я йому п’ятірку залишив, кажу: «Лукіяне Миколайовичу, у Донецькому останні гроші ніколи не забирають, завше залишають на пиво для угамування небажаних емоцій, які з’являються після програшу». І на вухо дав кілька порад, які тра’ робить комбінації у тій чи іншій ситуації в «морського козла». «Аскет» мені сердешно подякував і з своїм напарником пішов у ресторан «Дніпро» пити пиво.

А Левко давай мене шпетить: «Як ти міг таке бовкнути: «Я - троюрідний племінник академіка Трохима Денисовича Лисенка! У нього жінка Берта Мойсеївна - яврейка!»?

Питаю: «А що, є якісь заперечення?»

«Авжеж, - каже, - тобі тра’ було зрикти: «Я - небіж у других академіка Трохима Денисовича Лисенка. У нього дружина Берта Мусіївна - юдейка».

«Хай так, - кажу, - тепер буду знати: я - небіж у других академіка Трохима Денисовича Лисенка. У нього дружина Берта Мусіївна - юдейка». Ти про це щось знаєш?

- Ні, навіть не здогадувався!

- Отож. Тепер і ти будеш знати. Чи скажеш, що мені про цих родичів, Трохима Денисовича і Берту Мусіївну, в Управління кадрів треба рапорт подавати, а то Рябовіл ще виснує, що умисно приховую?

- Не треба. Небіж у других - то далекий родич. Такі спецперевірці не підлягають. Та й Трохим Денисович - шанований діяч, Герой Соцпраці, тричі сталінський лавреат. До того ж про тих своїх родичів ти дізнався нещодавно і випадково, чи не так?

- Так. Без Левка й не знав би.

- А із Шнеєрзоном ти в доміно, гадаю, не грав і на підмогу для обстеження туалету Свєткова не брав?

- Ага! - згадав майор Бочонкін Шнеєрзона і генерала Свєткова і стріпнув чубом. - Ні, впорався без Святкова. Він, поц, уміє грати в доміно чи скраклі? Який з нього асистент? Беру двох понятих з наших прапорщиків, приходжу до Шнеєрзона, мені по бубну, що в його гастрономі уся міськкомівська партійна сволота пасеться, натискаю кнопку дзвінка.

Чую: «Ку-ку» - це у нього такий дзвінок.

Думаю: «Буде тобі зараз «ку-ку».

Він відчиняє двері, бачить перед собою кагал, подібний до групи захоплення, і я попереду, а мій писок знають усі київські євреї, витримую паузу, чи павзу, як каже Левко Нежердецький, і говорю, тобто суворо речу: «Громадянине Шнеєрзон, іноземну валюту, наркотики, зброю, золото в зливках, діаманти чи інші заборонені предмети зберігаєте? Якщо так, то пропоную добровільно видати».

Він затрусився, белькоче: «Яка валюта, які наркотики, яка зброя чи інші заборонені предмети у мене можуть бути?! Я мирний єврей і член партії! Я директор гастроному на вулиці Горвіца! Мене всі члени Київського міськкому КП(б)У знають, цінують і мені довіряють!»

Сара, його жінка, теж підпиздикує: «Яка нахабства, яка нахабства! У мене чоловік - кристально чистий комуніст і вірний ленінець-більшовист, а не якийсь там Лейба Давидович Бронштейн-Троцький чи Бухарін, і ні в які ухили ніколи не коливався, товаришу майор Іван Бочонкін із КеГеБе, а якщо й коливався, то тільки вкупі з нашою партією! Чого ви до нас приперлися, як петлюрівці у першу громадянську війну? Абракадабра! ¹¹⁾».

Знаю, який він мирний єврей, хто його і за що цінує і який з нього «більшовист». Я промовчав, що вулиця Горвіца давно вже Велика Житомирська, а не Горвіца ¹²⁾, до петлюрівців маю таке ж відношення, як болгарський комуніст Тодор Живков до підпалу німецького рейхстаґа, а Шнеєрзон перед Комуністичною партією і рідною Сарою не такий уже й чистий, як вона думає. Іду в туалет, а переді мною продовжує стояти Сара і закриває двері своїм неосяжним тухесом. «Ви що, товаришу майор Іван Бочонкін із КеГеБе, в іншому місці не могли відправить свої натуральні потреби? Яка нахабства, яка нахабства!» - репетує.

«Не міг», - кажу.

Затим - Сару вбік, заходжу в туалет, запрошую до уваги понятих і чьотко виймаю з-під зливного бачка Талмуд іноземного походження.

Шнеєрзон в трансі і нічого сказати не може.

Тимчасом я його запитую: «Ідеологічно шкідливу літературу, отриману із-за кордону нелегальним каналом, тессезеть, зберігаєте, громадянине Шнеєрзон? А як на такий незаперечний факт участі в ідеологічно підривній діяльності подивляться, тессезеть, ваші члени Київського міськкому КеПе(бе)У?»

Він ще більше затрусився, я кажу: «Підіть, громадянине Шнеєрзон, у ванну, тессезеть, підмийтеся, потім поговоримо».

Ребе, ти пантруєш за ходом моїх думок?

- В контексті індукції.

- Переходимо до дедукції. Взагалі то я, зізнаюсь чесно, його недооцінив, дав йому певний люфт, думаю, хай прийде до тями, потім закінчу профілактику. Але він мене обхитрив, шлімазл поцуватий. І ось як. Повернувся я в Управління, згідно з наказом голови КДБ СРСР номер два нулі сімдесят шість поставив Шнеєрзона на загально довідковий облік по категорії «єврейський націоналіст, який підтримує зв’язки із зарубіжними сіоністськими центрами» і поїхав до Зями Смульсона. Смульсона я раніш поважав, він слюсарем на заводі «Більшовик» працює. Олексо, тобі коли-небудь траплявся єврей - слюсар?

- Ні, зроду не бачив. Хоча, зачекай, у місті Воловий Ріг до війни…

- Зачекай, Льохо, про свій Воловий Ріг і довоєнні події потім розкажеш. Тут інша географія і протилежна оперативна обстановка. Так ось, цей Смульсон - не просто слюсар, а слюсар 7-го розряду! Золоті руки, щомісячний план виконує на 200 процентів, орден міг би одержати! Лише в райкомівську рознарядку не втрапив, тому що, по-перше, єврей, а по-друге, спить на лекціях, які по лінії заводського парткому і профкому влаштовуються для робітників в обідню перерву з метою підвищення їхнього політичного рівня. Сигнал такий надійшов.

- Один Зяма спить?