Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Хай погорить, пожежі не буде, я пантрую, - заспокоїв він майора Бузину. - Моя шинель мені ще пригодиться, якщо Богові Ягве буде вгодно.

Полум’я упало і розлилось по попільничці прозоро-синьою субстанцією.

Майор Бузина понюхав мацу і повернув, Бочонкін ще раз її понюхав і поклав у шухляду.

- І маца ще знадобиться, - пояснив він, сідаючи. - Можливо, трафною їжею ²⁾ ще хочеш підопхати кишку? Мархалівську тушонку можу відкрити. У мене є тривожний пайок із консервами «Сніданок чекіста» та ковбасою «мархальовська-СК»? Чи ти дотримуєшся великоднього посту і скоромне не вживаєш?

- Та ні, щось рано снідати, маца саме до снаги.

- От і я кажу. По охоті - якщо снідати, то рано, а кошерний самогон та ще з мацою, та ще й після такого стресу - найкращі ліки і саме враз.

Напевно, запах маци подіяв на Бочонкіна стимулююче, тому що на вигляд він значно протверезів.

Хвилинку посидівши, він дмухнув на попільничку і загасив полум’я. Потім устав, обсмикнув гімнастерку, твердим кроком підійшов до вікна, поклав руки на підвіконня, глянув униз, і його худорлява і сутула постать знову стала схожою на великий знак запитання, як і тоді, коли він стояв на четвертому поверсі у напівтемному коридорі.

Що там він там наразі побачив, Бочонкін не сказав, але, обернувшись до майора Бузини, сплеснув руками:

- Льошо, чесне офіцерське, видів сьогодні есесівців, своїми очима видів, як вони на «капітані» чи «опель-адміралі», не второпав у темряві, під’їхали до КДБ, почали шпурляти гранати і палити зі своїх шмайсерів! Я ж не зовсім п’яний. Як кажуть євреї, щоб шикер ві аа ґой ³⁾, то ні - не більше літра випив, і напій благородний, не якась там казенна сивуха. Горище, певно, почало сунутися…

Бочонкін продовжував стояти біля підвіконня запитальним знаком.

Зморшки на його виду загострилися, як брижі на портреті Фелікса Едмундовича Дзержинського, що висів у вестибюлі на першому поверсі центрального будинку КДБ, але попри те, що Бочонкін був у гімнастерці, як і Дзержинський, вид він мав більше схожий на нобелівського призера поета Бориса Леонідовича Пастернака, ніж на сталінського лавреата академіка Трохима Денисовича Лисенка, тому його парсуна на тлі чорного скла показувалася витонченішою і графічнішою, ніж образ першого голови ВЧК-ДПУ-ОДПУ у вестибюлі.

У правому кутку кабінета майора Бочонкіна за сейфом на стіні майор Бузина помітив ізраїльський календар. На малюнку було зображено якесь давнє місто і напис місяця івритом.

- Адар, - пояснив майор Бочонкін. - Місяць називається - адар, у нас - березень. Квітень за юдейським календарем називається нісан, місяць колосків, коли юдеї жнивують і збирають виноград. За юдейським календарем, місяць триває від молодика до молодика, рік містить цілу кількість місяців і відповідає одному оберту Землі навколо Сонця. Адар - останній місяць року, нісан - перший, хоча юдеї зустрічають свій Новий рік восени - на свято рош а-шана першого-другого числа сьомого за календарем місяця, який називається тішрі, тіш рей, по-нашому - десь на початку вересня чи в кінці серпня, дати бувають різні. В одному році - дванадцять календарних місяців, це якщо рахувати за сонцем, а небесних місячних місяців - дванадцять плюс ще кілька днів за кожен рік. І з цих додаткових днів утворюється тринадцятий місяць - подвійний адар, адар батраках, чи ве-адар - вагітний місяць. Він додається сім разів на кожні дев’ятнадцять років.

Майор Бочонкін повернувся до календаря і перегорнув сторінку:

- Коли сходить молодик, та ще й закінчується рік і за Місяцем починається новий, все може трапитись, - зауважив він. - Та ще й у той час, коли за юдейським календарем рік має тринадцять місяців і закінчується подвійним, тринадцятим адаром. Сьогодні середа? У середу вночі Іуда поцілував Ієшую, Його учень Петро відмовився від Учителя ще до того, як проспівав півень, а в п’ятницю Ієшую розіп’яли на хресті. Тільки тоді адар закінчився і почався нісан, а сьогодні, певно, - подвійний адар. До нісана ще тижнів півтора. Колоски збирати рано, адар ще не розродився, сьогодні середа, а не п’ятниця, чи не так? І до Великодня, якого буде святкувати Коля Майоренко зі своїм контингентом, теж ще рано.

- Без Талмуду і Біблії не розберешся, - зауважив майор Бузина.

- Талмуд у мене є. Я у Смульсона відібрав, оскільки він порушив умови міньби. По Талмуду, якщо порушуються умови оборудки, вона скасовується не на користь порушника. Зяма не заперечував. Біблію можеш взяти у Павліка Єрмолаєнка, того, що у відділі Цекарєва з баптистами пружиться, їх у нього навалом, а Талмуд у мене є. Хочеш почитаю?

- Все може трапитись, коли небо безхмарне, і молодик світить над Землею, - зауважив майор Бузина. - А нині, подивися у вікно, над містом хмари, сльота й снігодощ. Який там молодик?

Майор Бочонкін мовчав, йому не хотілось переконувати майора Бузину, що річ не в тому, є хмари на небі, чи їх немає: юдейські священники визначають початок дня, місяця, року, незалежно від того, світить на небі молодик, чи він закритий хмарами, а молодий місяць все ж є; на його думку, юдейський календар - найдосконаліший з усіх інших, тому що враховує зміни в природі, рух планет і галактик, і недарма колись у східних слов’ян волхви, як і священники синедріону, визначали початок доби, коли сходив місяць, і початок місяця, коли сходив молодик; Новий рік теж починався восени, поки Петро Перший, прорубуючи вікно в Європу, не примусив його лічити від 1 січня.

- Гаразд, - сказав він, - слухати Талмуд не хочеш, тоді вип’ємо для ясності. Півлітра у мене немає, а смульсонівський «Емес» ще залишився.

Майор Бочонкін труснув фляжкою і плеснув у шкляники.

Випили, занюхали мацою.

- Прекрасний закусон, - сказав майор Бочонкін, ховаючи мацу в шухляду. - У нас у Донецьку, маца не гірша, ніж у Києві. Льошо, послухай сюди, я тобі розповім, як я прийшов на службу в КДБ. Пам’ятаєш, на минулому ленінському суботнику вказівкою «Фердинанда» наше Управління ламало хату Тараса Григоровича Шевченка на розі Ірининської і Паторжинського? Льошо, я не дуже сентиментальний, хоча кошерна їжа позначається, як каже наш начальник відділу Віктор Михайлович Проклов, на нервово-паралітичній системі, до того ж, як ти кажеш, я кацап, однак Тараса Григоровича поважаю, і тебе теж. Розумієш, коли там на розі стояла хата, я підходив до неї і відчував - це ж історія! На цьому місці бував колись Тарас Григорович! Тут він ходив, міркував, можливо, вірші складав ⁴⁾.

Майор Бочонкін витягнув з внутрішньої кишені гімнастерки згорнутий учетверо аркуш, розгорнув його, підняв правицю із напівзігнутими пальцями долонею до себе і продекламував:

Во Іудеї во дні они,

Во врем’я Ірода царя,

Кругом Сіона й на Сіоні

Романські п’яні легіони

Паскудились. А у царя,