Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Переконавшись, що ніхто не почув, - хіба що майор Бузина, можливо, який єдиний із присутніх дивився на нього, а не відводив очі. Втім, майор Бузина сидів крайнім, то навряд чи міг почути, - Федорчук кинув Свєткову:

- Доповідай про есесівців! Коротко і ясно - підмет, присудок.

«Звідки вони з’явились, ці есесівці, якщо по плану тривоги ніякого нападу на будинок КДБ не передбачалось? Чи той мудило Муха, як завжди, проявив свою дурну ініціативу?» - снував думками Федорчук, втупивши погляд у Свєткова і чекаючи його рапорта. Федорчук зирнув на годинник, до засідання Політбюро ЦК КПРС і дзвінка Леоніда Ілліча Брежнєва у Київ в кабінет на вулиці Володимирській, 33 залишились лічені години.

- Доповідаю, товаріщ прядсядатєль, підмет, присудок. Товаріщ прядсяда… - тримаючись за поперека, намагався виструнчитись Свєтков. Краєм ока він глянув на ширіньку - вона була суха. Генералам державної безпеки видавали товсті кальсони, з начосом. Мокро було вздовж стегон, під колінами і хлюпало в чоботах.

- Доповідай сидячки, - дозволив Федорчук.

- Доповідаю, товаріщ прядсядатєль. Коли оголосили тривогу і офіцери почали прибувати, - продовжив сідаючи генерал Свєтков, - зі слів чергового на центральному вході КПП капітана Вареника, раптово до будинку вскочив німець в есесівській формі, за ним ще два і втрьох почали стріляти прямо в нього з пістолетів типу «вальтер», однак не влучили. Капітан Вареник, обороняючись, теж заходився стріляти з-під столу на ураження. Теж не влучив у німців, лиш розбив два плафони на люстрі під стелею. Есесівці вискочили з будинку і закидали вхідні двері гранатами. Майор Бочонкін з «єврейського» відділу, якого ви щойно відпустили в туалет, каже, що з вікна бачив, як до будівлі КДБ під’їхав чорний «опель-капітан», і з нього вискочили не три, а чотири есесівця із «шмайсерами» і гранатами в руках, на чолі з штандартенфюрером СС, схожим на радянського розвідника фон Штірліца. Три есесівця зайшли в будинок, а четвертий почав шпурляти…

- Капітана Вареника, - перебив Свєткова Федорчук, - під арешт в окрему камеру внутрішньої тюрми до мого розпорядження! Майора Бочонкіна - до мене!

Генерал Рябовіл трохи не навприсядки побіг виконувати команду.

Усі мовчки чекали майора Бочонкіна.

Той хвилин через десять прийшов у супроводі генерала Рябовола виструнчився, рукавом пригладив мокре волосся і доповів, залишаючись коло дверей:

- Товаріщ прядсядатєль!

Кинувши оком на генерал-майора Свєткова і стріпнувши чубом, поправився:

- Товаріщ прєдсєдатєль, майор державної безпеки Бочонкін ваш наказ виконав і за вашим наказом явився!

Кабінетом поплив ароматний запах густого перегару. Першим його відчув майор Бузина оскільки сидів найближче до вхідних дверей. «Де такий перфектний самогон дістає Іван? З Донбасу привозить і приховує від друзів?» - майнула у нього мимовільна зацікавленість і зразу ж зникла: йому тепер було не до самогону.

Майор Бочонкін тримався впевнено і своїм виглядом демонстрував, що він готовий виконати будь-яке завдання чи дати вичерпну відповідь на яке б там не було запитання, задля якого його було викликано до кабінету голови КДБ УРСР.

«Гарний хлоп Іван Бочонкін, хоч і кацап, - подумав майор Бузина. - Молодецький габітус майора Бочонкіна дещо заспокоїв Олексія Григоровича. - У Москві гірше було, - вирішив він, та й то обійшлося, коли ми з старшим лейтенантом Нікітченком залізли у Мавзолей і зіпхнули вождя з його законного місця. А тут - Муха і, кажуть, сам упав, ударившись лобом об батарею, мене там не було, і голова у нього не прострелена, бо якби була прострелена, то лежав би мовчки, не стогнав і йому б уже було не до моїх конспектів. Чи, може, й не залізали? Грець тепер його розбере, коли таке твориться. Один Бочонкін - молодець, голінний хлоп, хоч і кацап».

Розмірковування майора Бузини перебив Федорчук:

- Являються архангели і херувими, а ви, товаришу Бочонкін, на архангела, тессезеть, явно не схожий, хоча з херувимом деяку подібність маєте, тессезеть. Офіцери прибувають, а не являються. Статут треба знати.

- Товаріщ прядсядатєль… - майор Бочонкін глипнув на генерала Свєткова, стріпнув головою і поправився: - Товаріщ прєдсєдатєль, майор державної безпеки Бочонкін за вашим наказом прибув!

При цьому майор Бочонкін розвернув плечі, вдихнув, і, затамувавши видих, всім своїм виглядом показав, що він таки прибув у кабінет голови КДБ УРСР.

- Ось так-то, - стукнув олівцем по поверхні столу Федорчук. - Нікого в туалеті, тессезеть, не зачинили на замок на цей раз? Ну, добре, тепер розповідайте, товаришу Бочонкін, що ви бачили під час тривоги і хто вчинив напад на будівлю КДБ? Тільки коротко, без епітетів і лірики. Підмет, присудок.

- Товаріщ прєдсєдатєль, без епітетів. Значить так, дивлюсь я з вікна свого кабінету на другому поверсі, а не з туалету, як думає полковник Кондратьєв, і бачу - під’їжджає до будинку КДБ «опель-адмірал», довгий і глянсовий як члено… вибачте, аж блищить, хоч і темно було, і з нього вискакує взвод есесівців, всі із шмайсерами, а їхній начальник, схожий на обергрупенфюрера Мюллера, з базукою типу «Муха», тессезеть, на плечі… - розпочав доповідати майор Бочонкін.

- Зачекайте, товаришу Бочонкін, - насупив брови Федорчук. - На «капітані» чи «адміралі»? Фон Штірліц чи Мюллер? Чотири есесівці, тессезеть, чи цілий взвод? Мені ж Свєтков по-іншому доповідав?

- А ви йому не вірте, товаришу голово. Він же не бачив. Бачив тільки я. А гянярал Святков в цей час стрибав з приймальні. Я думав, що він в атаку, і я теж за ним стрибонув, проте він побіг в інший бік. - Бочонкін хотів показати, як він за Свєтковим стрибав через вікно, похитнувся і для надійності обперся об одвірок. - Так ось, товаришу голово, вистрибую я услід за генералом Святковим з вікна і в стрибку помічаю…

- Підождіть, товаришу Бочонкін, - не дав йому продовжити рапорт Федорчук. Ароматний запах перегару дійшов і до його органів нюху. - По-моєму, ви п’яний? - зробив він вислід, попри голінний габітус і чіткий рапорт майора.

- Так точно, товаріщ прєдсєдатєль! Не зовсім так, щоб хіба що, а трохи є!

Майор Бочонкін виструнчився і до стіни вже не хилився.

- І скільки ви сьогодні, тессезеть, випили? - поцікавився Федорчук.

Бочонкін позирнув на стелю Федорчуківського кабінету, потім на годинник, потім на Федорчука:

- Якщо сьогодні, то лише десь грамів двісті п’ятдесят, товаришу голово. Не рахуючи вчора, - уточнив він.