Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Есесівці?! Які есесівці, роз-ї…! Де вони тепер?

- Не можу знати, товаришу голово. Генерал Свєтков зі своєю командою погнався за ними у бік площі Жовтневої революції, але вони втекли.

- А ви де були із резервним взводом прапорщиків, озброєних автоматами?

- Надавав допомогу пораненому Степану Несторовичу товаришеві Муха. Багато крові було. - Полковник Кондратьєв показав свої руки, на яких червоніли залишки крові генерала Мухи. - Прапорщики оточили будинок, окопались і несуть оборону.

- Яка оборона, якщо двері згоріли, а палії втекли невстановленими!? Пожежників викликали?

- Ні, не встигли. Ми надавали допомогу Степану Несторовичу товаришеві Муха.

- Знімаю вас з чергування за незабезпечення безпеки КДБ. Здайте зброю коменданту і додому під домашній арешт. Свєтков - до мене! Мобвідділ - теж до мене!

- Тавваріщі аффіцери! - подав команду генерал Свєтков і опустив руку, яку ввесь час тримав біля козирка.

Федорчук посунув до ліфта, через кілька кроків зупинився, повернув голову до Свєткова і перепитав:

- А чому майор Бузина у порушення статутних вимог без шинелі і без головного убору в строю стояв? Він що, так і прибув по тривозі? Тому й ховався у третій шерезі?

- Ні, товаришу голово, він своєю шинелею і кашкетом пожежу загасив, - пояснив генерал Свєтков.

- Те-е-ек, загасив, тессезеть… Значить, Бузину теж до мене!

Майор Бузина карбованим кроком вийшов зі строю, ледве не крикнув: «Javohl!», проте вчасно зупинився, в нього вийшло тільки «Я…!», як і належить Статутом внутрішньої служби, і прилаштувався услід за військовиками з мобвідділу.

11.4.

Майор Бузина не був боягузом. Як і належить чекісту, він був хоробрим, сміливим офіцером державної безпеки, до того ж мав неабиякий гострий розум і аналітичний хист. У які б складні обставини не потрапляв, він ніколи не втрачав рівноваги, тому що завжди умів чітко визначити ситуацію, свою позицію і диспозицію. Проте, коли до вестибюлю зайшов Федорчук на прізвисько «Фердинанд», у нього піт заструмився по спині вниз і стало мокро внизу між сідницями, попри те, що без шинелі і кашкета він у чеканні голови КДБ УРСР трохи закляк.

Він ніколи і нікого не боявся, чи майже не боявся, такий у нього був характер, та в даному випадку ситуація явно була не на його користь. Безпосередньо до нападу на будинок він причетний не був, навпаки - взяв найактивнішу участь у локалізації надзвичайної події і одноосібно подолав вогонь - це зрозуміло. Алеж клятий водій, який вчинив диверсію, з ним приїхав!

І від цього факту нікуди не подінешся, не втечеш і на козі його не об’їдеш!

Майор Бузина, попри свій гострий розум, аналітичний хист і чекістський досвід, уповні не міг дати собі раду у цій ситуації.

«Де він узявся на мою голову? - запитував він себе, піднімаючись разом офіцерами мобвідділу на четвертий поверх ліфтом для оперативного складу, а затим прошкуючи довгим коридором до кабінету голови КДБ УРСР - Федорчук, Рябовол і Свєтков їхали генеральським ліфтом. - Таки точно диверсант з Народно-трудового союзу! Як він майстерно за двадцять п’ять секунд приготував «коктейль Молотова»! Але яким чином він на чорній «Волзі» опинився на моїй дорозі? Чому він прийняв мене за есесівця, коли я маю військове звання майора державної безпеки, а не оберґрупенфюрера СС?» - Майор Бузина зиркнув на свій погон.

«Що ж тепер зі мною буде? - продовжував він ставити собі невтішні запитання. - «Фердинанд» почне розбиратися, тільки насамперед дасть команду посадить мене в СІЗО під варту, потім почнеться: хто, де, коли, чому?… І впаяють за сприяння диверсійному акту, скільки ж впаяють, яка там стаття у Кримінальному кодексі УРСР? Так, треба зосередитись, стаття 60, диверсія, карається позбавленням волі на строк до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна і з засланням чи без такого або смертною карою з конфіскацією.

І смертною карою, - міркував майор Бузина, - це якщо є людські жертви, а жертви можуть бути, прив’яжуть того ж Степана Несторовича Муху з моїми трьома зшитками, облитими його ж кров’ю, тут уже не лише диверсія, а й до терористичного акту недалеко… І смертною карою… аби тільки Муха… «голова прострєлєна, кров на рукавє»… не помер з моїми так досконало оформленими зшитками», - свердлило в голові у майора Бузини, але тепер, роздумуючи так, майор Бузина в той же час перебував у деякій збентеженості від незвичної поведінки «Фердинанда».

Замість того, щоб негайно викликати начальника Слідчого відділу полковника юстиції Туркіна і почати розслідування, «Фердинанд» дає команду своєму ад’ютантові Дзеньзібару розказати учасникам тривоги наповнену якимось трагедійним і не зовсім зрозумілим на перший позір змислом параболу15)часів більшовицько-української війни, якої там ліком? - шістнадцятої чи двадцять шостої, починаючи ще з часів Юрія Довгорукого чи татаро-монгольської навали, про собачку Жучку і запрошує всіх до свого кабінету, у якому майору Бузині вдалось побувати лише один раз, коли він сполом із начальником відділу підполковником Миколою Прокоповичем Лисициним доповідав про результати перехоплення каналів зв’язку зарубіжних центрів ОУН за перше півріччя позапозаминулого року. Тоді «Фердинанд» увів у практику, щоб кожний відділ 5-го управління звітував про результати піврічної роботи особисто йому.

«Дивно… Може це пастка, і в приймальні вже сидить полковник юстиції Туркін разом з начальником внутрішньої тюрми підполковником Сапожниковим з наручниками, тессезеть, директором нашої Бастилії, тессезеть, і там мене заарештують, бо такого не може бути, щоб пантократор, сатрап і свавільник Федорчук спустив сю подію на гальма?!» - припустив можливий розвиток небажаних для себе подій майор Бузина, десь починаючи внутрішньо нервуватися. І у нього по спині від лопаток і донизу знову потекли струмені циганського поту.

Одначе в приймальні самотньо і з зосередженим обличчям сидів лише ад’ютант Федорчука капітан Дзеньзібар на прізвисько «Цеденбал».

Капітан Дзеньзібар показав на вхідні двері:

- Проходьте, товариші офіцери. Вас з нетерпінням чекають.

Ад’ютант Федорука закопилив нижню губу і головою зробив порух, ніби підкреслюючи, з яким нетерпінням чекають товаришів офіцерів ті, хто вже зайшов у кабінет голови КДБ УРСР.

Першим до тамбуру зайшов полковник Савченко, вервечка затрималась, потім посунулась, і останнім у кабінет голови КДБ, акуратно причинивши двері, втиснувся майор Бузина.

Федорчук сидів на своєму місці, як брила льоду. Між пальцями він тримав олівець. Мовчки оглянувши тих, хто зайшов до кабінету, показав олівцем на стільці навколо столу для засідань, за яким вже сиділи Рябовол і Свєтков.

Хвилин п’ять сидів мовчки.