Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Миттю дізнаємось.

Через дві хвилини в отворі знову з’явилась голова Дзеньзібара:

- Віталію Васильовичу, це водій мусоровоза, Калинкович Володимир Дмитрович, 28 серпня 1940 року народження, уродженець Сумської області, проживає за адресою: місто Київ, Високовольтний бульвар, дом 131, корпус «Б», у відомчій квартирі 83/2 управління комунального господарства, відділення зв’язку 160, прописаний у місті Києві 20 травня 1971 року, працює водієм автотранспортного підприємства міського комунгоспу, держномер машини КІЯ 05-05, вулицею Володимирською прибирає мусор, одночасно виконуючи у кабіні на своєму жовто-блакитному мусоровозі українські пісні про запорозьких козаків, створених Марусею Чурай.

- Чому - «жовто-блакитному»?

- А це заводське фарбування таке у мусоровоза: жовтого кольору з блакитною смугою посередині оперезаний, щоб примітніше було, коли мусор прибирає, як і у міліції транспорт.

- Але причому тут Маруся, мусор і міліція в сукупності?

- Збіг, Віталію Васильовичу.

- Цей мусоровоз належить КДБ?

- Ні, Віталію Васильовичу, комунальній службі міста.

- Чому ж у нього номери автобази КДБ - 05-05, як у мого заступника Мухи?

- Збіг, Віталію Васильовичу, у товариша Мухи серія «КІ А», а у мусоровоза «КІ Я».

- Занадто багато збігів. Дай команду працівникам комендантського відділу, які не постраждали від нападу, зняти з роботи водія мусоровоза і відправити в міліцію під адміністративний арешт.

Федорчук повернувся до Свєткова.

- Тепер тобі завдання. Автора пісні - Марусю Чурай і її виконавця - Володимира Калинковича взяти в оперативну розробку з окраскою «антирадянська агітація і пропаганда в усній і письмовій формі». Справу на Марусю Чурай вести у 5-му управлінні, на Калинковича матеріали передати у 5-й відділ УКДБ по Києву і області. Пісні Марусі Чурай заборонити як застарілі і ідеологічно шкідливі, по лінії міністерства культури вилучити їх із репертуарів усіх творчих колективів. Міністрові комунального господарства УРСР товаришеві Площенку дати вказівку водія Калинковича після відбуття адміністративного покарання перевести на посаду кочегара-грубника у гуртожиток для умовно звільнених від покарання злочинців. Підготувати проект доповідної записки в ЦК КПУ і в КДБ СРСР з нашими пропозиціями про необхідність заміни фарбування автомобільної техніки органів внутрішніх справ і комунального господарства з націоналістичною символікою в інакший колір, який би відповідав змісту і напрямам діяльності вказаних відомств. Дзеньзібар, - звернувся Федорчук до свого ад’ютанта, - ти запиши і передай в інспекцію для контролю.

Капітан Дзеньзібар сказав:

- Віталію Васильовичу, Маруся Чурай говорить піснями, по-іншому вона не розмовляє ні в усній, ні в письмовій формі. Вона, взагалі-то, полтавчанка.

Федорчук з-під набряклих повік похмуро глянув на нього:

- Дзеньзібаре, помовч і виконуй те, що я тобі наказав. «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Старицького я в школі читав.

Помисливши, додав:

- Пісні небезпечніші, ніж розмови у будь-якій формі - усній чи письмовій.

- Завтра зразу ж заведемо справи і доповімо проект доповідної записки в ЦК КПУ, товаріщ прядсядатєль! - запевнив генерал Свєтков. - Пісні заборонимо! Після заборони гурту Леопольда Ященка «Гомін» рецидивів не було, окрім цього випадку. Може, Калинкович був серед членів гурту, ми перевіримо його по обліках, списки у нас є, всі під агентурно-оперативним наглядом. Але такого прізвища я не пам’ятаю. Це якийсь новий націоналіст. Пісні співати вміє.

- Новий! Це твої прорахунки, Свєтков. Звідки він з’явився?

У майора Бузини тьохнуло серце. «Та ні, Володя - надійний боєць, танкіст. Не видасть», - заспокоїв він себе.

Свєтков промовчав, щось старанно записуючи в нотатник.

- Не завтра завести справу, - Федорчук подивився на годинник, стрілки показували другу годину початку доби, - а сьогодні! І щоб ніякого «гомону», ніяких «гуртів» і «калинковичів» ані вдень, ні вночі! Калинковича притиснути так, щоб заспівав козлетоном. І щоб все своє життя козлетоном співав російські народні пісні і частівки. «Калінка, калінка моя, в саду ягода, малінка моя». Якщо захоче співати.

Федорчук посидів ще деякий час, роздумуючи про щось своє.

В закапелку живота стиха зазвучав «Турецький марш» і пропав. Він важко піднявся і попрямував у внутрішню кімнату відпочинку. Там налив повний фужер коньяку, навстоячки випив і почекав, поки приємна рідина дотече до того місця, звідки грала і де перед тим цю хвилину замовкла музика. Почекав, поки музика з’явиться ізнов. Ще кілька хвилин постояв перед верцадлом, уважно вдивляючись у своє обличчя, відтак налив у долоню пів флакона одеколону «Красная Москва», густо протер ним шию, підборіддя і скроні, обдивився себе в дзеркало і знову повернувся в кабінет.

Присутні за столом сиділи мовчки, чекаючи голову.

Повернувшись, Федорчук обперся об столішницю і повільно сів; оркестр продовжував виконувати «Турецький марш» Моцарта, коньяк бадьорив так, що мелодія почала звучати аж надто голосно.

Федорчук обачно пригнітив гучність, бо йому зовсім не хотілось, щоб хтось почув, як у нього за вухами біля потилиці, починаючи від шлунку, звучить саме цей, а не інший марш, тому що засідання Політбюро ЦК КПРС ще не відбулось, рано було надто радіти, щоб не наврочити, а треба було залагоджувати наслідки події.