Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Зненацька в його пальцях хруснув олівець.

Всі, за винятком майора Бузини, здригнулись. У кабінеті Олексій Григорович трохи зігрівся, до нього прийшла звична для нього стійкість духу, і він став очікувати, що буде далі.

Федорчук уважно подивився на уламки і мовчки викинув їх у кошик під столом.

Запрошені до кабінету офіцери і генерали теж мовчали і намагалися не дивитися на свого голову.

Лише майор Бузина дивився прямо в обличчя Федорчука і чекав, що він скаже.

Федорчук взяв між пальці новий олівець, заплющив очі і поринув у себе.

Кабінет скопом із усіма присутніми зник, і в уяві Федорчука постала його сьогоднішня розмова з Щербицьким, чи вже вчорашня, якщо рахувати відлік доби від 00 годин 00 хвилин, а нова доба вже пройшла час більше, ніж дві години.

Обличчя у Володимира Васильовича було сірим. Не дивлячись у вічі Федорчуку, він тоді сказав:

- Генеральний хоче полишити свій пост. На своє місце буде пропонувати мене. Я мав з ним розмову, відмовитись не міг. Лише попросив, щоб головою КДБ СРСР було призначено тебе.

Щербицьий підвів очі на Федорчука.

Федорчук промовчав, що вже мав розмову з Брежнєвим, і відповів:

- Як ви накажете, Володимире Васильовичу.

Кожна жилка його душі і тіла завібрирувала у радісному пориві. Обличчя він зберігав непорушне, голосом і мімікою, чи відсутністю міміки, показуючи, що він - військовослужбовець, генерал у цивільному, і мусить виконувати будь-який наказ свого керівництва.

До кабінету зайшов секретар приймальні, офіцер 9-ї служби КДБ УРСР у цивільному, і сказав:

- Суслов вас по «ВЧ» питає. Перемкнути?

Федорчук особисто підбирав офіцерів у приймальню і охорону Щербицького, кожного дня вони доповідали про перебіг чергування начальникові 9-ї служби КДБ УРСР полковникові Мудренку, а той - голові КДБ УРСР. Федорчук знав про найменші подробиці у житті першого секретаря ЦК Компартіїї України та членів його родини.

Щербицький скривився:

- Скажи, що в мене нарада, через п’ять хвилин передзвоню.

Секретар вийшов, Щербицький кинув до рота пігулку і запив водою.

- Втретє вже дзвонить, - втомлено проказав він. - На завтра, замість четверга, заплановано засідання Політбюро ЦК КПРС, на якому має бути вирішено питання про відставку Леоніда Ілліча та моє призначення. І твоє - теж, до речі. Суслов проти моєї кандидатури. Як і взагалі проти відставки Леоніда Ілліча. Я з ним на цю тему говорити не хотів і не хочу, та все ж доведеться. Ти завтра на роботі не з’являйся, сиди вдома. Дзвінки хай приймає твій ад’ютант, Леонід Ілліч подзвонить після закінчення засідання Політбюро на твій кабінет. Ад’ютант запише і тобі передасть. Так домовлено. Післязавтра у четверг за результатами засідання Політбюро ЦК КПРС проведемо своє Політбюро. Приймемо рішення про твого наступника».

- Я зрозумів, - сказав Федорчук.

- Кого ти порекомендуєш на своє місце?

- Двох думок бути не може, Володимире Васильовичу. Звичайно ж, першого мого заступника Степана Несторовича.

- Гаразд. На тебе і на нього вже готуються об’єктивки для затвердження на Політбюро.

«Я знаю», - подумав Федорчук.

Щербицький покликав секретаря і наказав з’єднати його з Сусловим,

Федорчук вийшов у приймальню, секретар підняв слухавку «ВЧ-зв’язку» і з трубки полинули сигнали: «Тірлі-тірлі-тірлі-тарлі-та». Федорчук відчув, як у нього всередині, десь між діафрагмою і шлунком, знову зазвучав «Турецький марш» Моцарта, і та музика не припинялася досі, бо ні що інше слухати йому не хотілось до закінчення засідання Політбюро ЦК КПРС, дзвінка Брежнєва та доповіді Дзеньзібара йому умовною фразою про дзвінок Генерального секретаря ЦК КПРС і прийняте на Політбюро ЦК КПРС рішення.

Прийшовши додому, він випив фужер коньяку, потім ще два, бо сон не приходив, і вже хотів лягати в постіль. А тут цей невчасний дзвінок придурка Свєткова, який не дав йому відпочити перед завтрашнім днем і ледве не перервав звучання музики!

Вона справді зникла, і от знову залунала, тільки з шлунку пересунулась кудись вище, посередині між вухами і потилицею, і зазвучала гучніше. «Тірлі-тірлі… «Турецький марш» Моцарта, улюблений марш Брежнєва і його - майбутнього голови КДБ СРСР генерала Федорчука.

Федорчук розплющив очі і озирнувся, чи не почув хто-небудь із присутніх його мелодію.