Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Виплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися

Та за свого миленького

Богу помолися!

Пісня гучала спочатку тихо, потім дужче, співак мав приємний і чистий голос, тенор, високий і лункий, з красивими обертонами, майже такий, як у народного артиста Української РСР Костянтина Огнєвого, співав він вільно і розкуто, проте відшліфованості, яка зазвичай набувається співаком під час навчання в консерваторії, йому трішки бракувало - досвідчене вухо б визначило, що пісню виконував не соліст Київської державної філармонії чи Державного заслуженого українського народного хору імені Григорія Верьовки, а якийсь аматор, і співав він без музичного супроводу, тобто a capela.

Біля приймальні КДБ УРСР, де колись мав резиденцію академік Михайло Грушевський, роторний вал сміттєприбирача загорнув під себе мерлушкову шапку метикуватого і пильного громадянина Панікадила, по ходу під бордюром коло центрального входу в будинок КДБ - пантофлю з лівої ноги полковника Фурси та рештки шинелі і кашкет мужнього і героїчного чекіста Бузини.

Майор Бузина сидів, зосереджено дивлячись на Федорчука, і теж був схожий на сфінкса, тільки меншого розміром, ніж Федорчук на прізвисько «Фердинанд».

Товариш Панікадило, який теж, крім прізвища, мав ще агентурне прізвисько «Едісон», заспокоївшись після сірчаного заштрику з подвійною дозою галоперидолу, міцно спав, втім, ще трохи посмикуючись, для надійності прив’язаний до ліжка у зачиненій на замок і з заґратованими вікнами палаті психоневрологічного диспансеру імені академіка Івана Павлова, що розміщений на Подолі на вулиці Фрунзе.

Христина з верхнього поверху двічі спускалась до свого сусіди Панікадила в його квартиру за сіллю, довго тиснула на кнопку дзвінка, однак двері не відчинялись.

Полковник Фурса після двох пігулок демидролу і тазепаму та заштрику з вітамінно-гормональним препаратом відпочивав у сусідній двохмісній палаті.

Поряд з полковником Фурсою лежав пацієнт, який перебував у диспансері вже рік. Він не звертав уваги на нового сусіду і не спав. Пацієнт складав вірш, він був поетом і до лікування у психоневрологічному диспансері імені академіка Івана Павлова - учасником самодіяльного літературного об’єднання «Молодняк». Після глибоких і тривалих роздумів пацієнт навпомацки надгризеним олівцем записав у зошиті: «Багряне сонце падало в могилу, // Немов жоржину зрізав гострий ніж», - і заховав зошит у тумбочку. «Завтра санітар, - втім, подумав пацієнт, - знайде зошит, віддасть його лікарю, той прочитає вірш і передасть у КДБ, там літературознавці в цивільному зроблять висновок, що вірш занепадницький, отже ідейно шкідливий, після чого лікар припише галоперидол замість тазепаму, та ще й аміназин на додаток». Пацієнта штрикали галоперидолом і аміназином перший місяць його перебування в диспансері, потім, враховуючи наявні ознаки одужання, радикальне лікування відмінили, і він перейшов на прийом легших препаратів. Пацієнт не хотів, щоб його знову штрикали галоперидолом та аміназином, тому вирвав аркуш, подумки прочитав вірш, щоб міцніше закарбувати його в пам’яті, з’їв аркуш і заснув.

Перехожий, який першим підтвердив практичну обґрунтованість науково-контррозвідувальних пошуків кандидата фізико-математичних наук Панікадила, не спав. Він лежав на голій підлозі у кутку камери ізолятора попереднього ув’язнення поряд з парашею, картаючи себе за те, що встряв у розмову з поважним громадянином у мерлушковй шапці, яку той вів навпроти входу в приймальню КДБ УРСР. «Яка зараза мене зупинила? - мордував він себе. - І чого я, дурень, не заскочив перед тим у пивничку?! Поспішав додому найкоротшим шляхом, мудило! Роззявив рота перед балакучим професором у мерлушковій шапці біля КГБ, підорас! Звідки він взявся, козел, і де його тепер шапка? А зрешта, щоб вони повиздихали такі горе-теоретики! - практикою давно доведено, що дорога катетами поза НКГБ-МГБ-КГБ коротша, ніж гіпотенузою повз НКГБ-МГБ-КГБ, як і те, що будь-який зиґзаґ коротший тієї прямої, на якій розміщене НКГБ-МГБ-КГБ на вулиці Володимирській (колишня вулиця Короленка) між вулицями Ірининською і Малопідвальною. Мудаки - усі ці вчені професори! Вони кажуть, що Земля обертається навколо Сонця, хоча в календарях пишеться, і се доведено практикою, що Сонце вранці сходить над Землею, а увечері заходить: «Схід Сонця - 6 год. 40 хв., захід Сонця - 17 год. 41 хв., тривалість дня - 10 год. 59 хв.», - якби Земля крутилася навколо Сонця, то писали б, що вранці Земля повертається до Сонця обличчям, а увечері - жопою, тривалість дня - 10 год. 59 хв.; я ще в школі вчив віршика Максима Рильського: «А сонечко сходить // та все звідтіля, // від Сталіна-батька, // з Москви, із Кремля», і вчителі нас у школі вчили: «Ходіть завжди по прямій доріжці, а не зиґзаґами». От я і пішов по прямій і де опинився? В жопі. Добре буде, якщо ся історія для мене закінчиться лиш 15-добовим покаранням за хуліганство. А можуть пришити статтю за антирадянську агітацію і пропаганду і відправлять на 15 років туди, де одні раки та зеки зимують». Перехожий був недосить поінформований у юридичних питаннях, тому не знав що 15 років ув’язнення за статтею про антирадянську агітацію і пропаганду суд визначає лише тим, хто вже мав судимість за цією статтею, а той, хто вперше став на шлях антирадянської діяльності, по максимуму міг розраховувати лише на 7 років ув’язнення і 5 років заслання, цебто в сукупності 12 років, а не 15, хоча стосовно катетів і гіпотенузи певну рацію він мав.

Не спав у камері і об’єкт ДОР «Ескулап», який після ґрунтовного інструктажу досвідченого в юридичних питаннях підсадного міліцейського агента «Марчело» продумував варіанти завтрашньої явки з повинною і щиросердого зізнання свого переступу, аби зменшити для себе невідворотну міру покарання за вчинений злочин, як його вчив «Марчело», пригадуючи, коли ж він отримав, як хабар, злощасну банку розчинної кави вартістю 1 рубль 80 коп. і куди він подів ту банку, тому що розчинної кави зроду не вживав і не вживає. Підсадний міліцейський агент «Марчело» після ситної вечері, яку йому влаштував старший лейтенант державної безпеки Олександр Іванович Бездоля в кімнаті слідчого при ізоляторі попереднього ув’язнення, безтурботно спав на шконці першого ярусу у камері.

Спав у генеральській палаті шпиталю після операції над розбитою головою, яку зробив терміново викликаний начальник військово-медичної служби КДБ УРСР полковник медичної служби Караванов, та снодійного препарату і 1-й заступник голови КДБ УРСР генерал Муха. Рана виявилась не важкою, череп не постраждав - Муха відбувся струсом мозку середньої тяжкості.

- Що за музика о…

Федорчук подивився на годинник, стрілки показували на другу, і звернувся до начальника 5-го управління:

- …о другій годині ночі біля будинку Ке-Ге-Бе, товаришу начальник політичної контррозвідки?

Свєтков, роззираючись вусібіч, розгублено відповів:

- Доповідаю, товаріщ прядсядатєль. Не можу знати, товаріщ прядсядатєль…

- Погано володієш оперативною обстановкою, Свєтков, - хмуро промовив Федорчук.

- Можливо, ворожі націоналістичні елементи скористались ситуацією, пов’язаною з диверсійним нападом на адміністративний будинок КДБ УРСР, - висловив здогад Свєтков, злякано озирнувшись на вікно, - і треба приймати додаткові заходит оборони?

Федорчук натиснув кнопку виклику ад’ютанта, двері відчинилися, в отвір просунулась голова Дзеньзібара.

Він мовчки дивився на Федорчука, чекаючи запитання і демонструючи готовність виконати яку б там не було його чергову вказівку.

- Що за пісня, Дзеньзібар?

- Марусі Чурай, Віталію Васильовичу, - скоромовкою відповів Дзеньзібар.

- Якої ще Марусі?

- Маруся Чурай написала цю похідну пісню для запорозьких козаків…

- Я питаю, не хто написав пісню, а хто її співає о другій годині ночі під будинком Ке-Ге-Бе?