Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Полковник Кондратьєв наказав усім відійти від столу, крім капітана Вареника і майора Бочонкіна, і заодно з генералом Свєтковим почав допит. І капітан Вареник, і майор Бочонкін, загалом, намалювали майже однакову картину нападу есесівців, розійшлися лише у кількості нападників та виді зброї, якою користувалися німці. Полковник Кондратьєв попросив майора Бочонкіна уточнити його місце перебування під час нападу перед стрибком надвір: в туалеті, де вікна зафарбовані білою фарбою і не відчиняються, чи в своєму службовому кабінеті. Майор Бочонкін, відкопиливши нижню губу і стріпнувши чубом, відповів, що в туалет, на який натякає начальник відділу внутрішньої безпеки КДБ УРСР полковник Кондратьєв, він не ходив уже півтори доби, поскільки має три явочні квартири і працює із зовнішньою агентурою, а не внутрішньою, про результати своєї оперативної діяльності доповідає особисто голові КДБ Федорчукові і туалет відвідує лише для відправлення своїх природніх потреб, а не з якоюсь іншою метою.

Генерал Свєтков обурився: «Це ще треба розібратися, з якою метою ви ходите в туалет!», полковник Кондратьєв сказав: «Ще розберемось», і обидва, не зовсім задоволені показаннями капітана Вареника і майора Бочонкіна, пішли у кабінет чергового рапортувати голові КДБ Федорчукові «ВЧ-зв’язком» про події, що сталися цієї ночі в КДБ УРСР і навколо нього.

11.3.

У вестибюлі поступово збирались офіцери: і ті, що зразу прийшли за генералом Свєтковим, і ті, що в газарді бою побігли униз Михайлівським та Шевченківським провулками аж до площі Жовтневої революції ¹¹⁾. На команду Свєткова бійці стали шикуватись у три шереги строєм, розімкнуті по відділах. Майор Бузина став останнім у шерезі свого відділу поряд з майором Забарою.

Усі були в забруднених грязюкою шинелях, хто в кашкетах, хто в шапках, лише майор Бузина стояв без головного убора і шинелі, у польовій формі, запацьоланій на колінях і з випнутою правою кишенею гімнастерки. На обличчі і залисинах у нього чорніли плями сажі.

Вздовж розгорнутого строю, накульгуючи, походжав Свєтков з генеральським кашкетом у руках.

Стаціонарна електрика не горіла, під стелею тьмяно світилися лампочки аварійного освітлення.

Навпроти офіцерів 5-го управління коло роздягальні прилаштувалась група військовиків з мобілізаційного відділу, які, зачувши постріли, гулькнули в підвал, обладнаний під бомбосховище з кабінетами на «особливий період», з усіма належними засобами зв’язку і життєзабезпечення, де відсиділи усю метушню, тому їхні однострої мали належний статутний вигляд. Ключі від бомбосховища мав лише начальник мобвідділу полковник Савченко.

За спинами офіцерів 5-го управління висів на стіні портрет Дзержинського, а під ним, попри тьмяне освітлення, золотом сяяв викарбуваний напис: « У чекиста должна быть холодная голова, горячее сердце и чистые руки». Генерал Свєтков подивився на свої руки, плюнув на обидві долоні і витер їх спочатку об гімнастерку на сідницях, відтак, ще раз плюнувши, потер ними об лампаси на генеральських галіфе. Зрапта зліва, з коридору, де розміщувалися приміщення відповідального чергового по КДБ УРСР, відчинились двері, і через отвір просунувся помічник відповідального чергового КДБ УРСР майор Старостін, тримаючи позаду себе важкі ноші, на яких лежав військовий у формі генерала. За ним по одній ручці в руці несли ноші капітан Левченко з мобвідділу, якому допіру на вухо разом з полковником Кондратьєвим давав команду начальник військово-мобілізаційного відділу полковник Савченко, і начальник інспекції полковник Гребенюк. Левченко і Гребенюк застряли в дверях і деякий час не могли пропхнутися, поки за ручки нош не взявся майор Левченко, відсторонивши начальника інспекції.

Генерал важко стогнав, обличчя його було залито кров’ю, під лівою пахвою він міцно тримав три зшитки блакитного, коричневого і червоного кольорів, на які з його лоба спливала густа червона кров, а в правій руці стискав лінійку, транспортир і кронциркуль.

«Муха, Степан Несторович! - здогадався майор Бузина. - «Голова прострєлєна, кров на рукавє, слєд кровавий стєлєтся по сирой травє…», - спали йому на думку рядки із співанки піонерських років, яка йому подобалась, хоч москальські пісні він не любив, - прецінь, у ній співалося про червоного командира Миколу Щорса, українського Чапаєва. - Як же так?! І зшитки у нього - мої! усіх кольорів: для конспектування наказів, чекістської підготовки і партійного навчання! - впізнав він свої три зошити, по сто дев’ятдесят два аркуші кожний, які встиг оформити згідно з інструкцією і які полковник Вєліканов, на прізвисько «Меч Мухи», у нього допіру забрав, обіцяючи повернути через день. - От біс, а я тоді у поспіху, коли йшов на здибанку із Швайкою, навіть розписки з Вєліканова не взяв. Пропадуть зшитки, пропадуть такі гарні зшитки! - бідкався майор Бузина. - Та ще й зроблять мене винним за втрату цілком таємних документів. Одна біда за другою, ніби мало мені сьогоднішньої пригоди».

Генерал Свєтков біжма кинувся у кабінет відповідального чергового.

Майор Забара запитав у майора Бузини:

- Твої конспекти?

- Та мої, - скрушно відповів майор Бузина.

Тимчасом до центрального входу КДБ УРСР під’їхала санітарна машина «Волга-Універсал» білого кольору з червоною смужкою посередині, водій підняв дверцята заднього проходу, майор Левченко і полковник Гребенюк заштовхали мари з Мухою всередину.

Майор Левченко пірнув за Мухою, полковник Гребенюк сів обік водія, машина захурчала і від’їхала.

Повернувся генерал Свєтков і зайняв місце попереду строю офіцерів навпроти вхідних дверей у КДБ чи того, що залишилось від дверей.

Минуло ще декілька хвилин. Усі чекали голову.

Першим в отворі обгорілих дверей виник ад’ютант Федорчука капітан Дзеньзібар на прізвисько «Цеденбал».

Він носив військову форму, пошиту з вовняної діагоналі для полковників і генеральські чоботи бутельками.

Свєтков подав команду: «Тавваріщі аффіцери!», надів кашкет на голову, приклав руку до козирка і завмер.

Шереги вирівнялись, офіцери, очікуючи появи голови КДБ УРСР услід за Дзеньзібаром, надали обличчям статутного вигляду, тобто суворого до ворогів та відданого начальству. Дзеньзібар помахом руки привітався, подивися на свій наручний годинник, сказав:

- Відбій команди. Віталій Васильович має бути через вісім хвилин, - і став поряд з начальником військово-мобілізаційного відділу.

Генерал Свєтков опустив руку і знову втупив око у розчахнутий отвір дверей, де знову показаласі якісь постаті. Однак замість Федорчука на порозі з’явився виконуючий обов’язки начальника секретаріату 5-го управління старший лейтенант Спірохін, за ним два прапорщика тягнули важкий брезентовий мішок, покритий попелом і сажею. На плечах прапорщиків висіло по автомату «АКМ» з відкидним прикладом.

- Товаришу Спірохін, що це ви притарабанили? - продовжуючи стерегти вхід у вестибюль, засичав Свєтков. - Що ви собі дозволяєте у такий відповідальний момент? Що це за сміття?

- Товаррлишу генерлал-майоррл, дозвольте доповісти, доповідає виконуючий обов’язки начальника секрлетарліату 5-го упрлавління КДБ УРЛСРЛ стрлашний лейтенант Спірлохін! Товарлишу генерлал-майорл, - старший лейтенант Спірохін приклав руку до козирка, - це не сміття. Тут опечатані згідно з інстрлукцією на випадок трливоги чи надзвичайного стану таємні накази, які знаходяться на зберліганні у 5-му упрлавлінні, а також рлеєстрли, журлнали, плани перледислокації особового складу в запасний рлайон і схеми рлозгорлтання підрлозділів в умовах «особливого перліоду». По інстрлукції, на випадок небезпеки прли наявності загрлози потрлапляння документів до прлотивника їх трлеба знищити.

- Доповідайте стисліше! Підмет, присудок! - прошипів генерал Свєтков, не відриваючи очей від вхідних дверей, чи того, що від них залишилось. - Загрози вже немає! І хто кого знищив?

Через отвір вповзала березнева вільгість. Майор Бузина почав щулитися і, аби зігрітися, ближче притулився до майора Забари.

- Єсть доповідать стисліше! Підмет, прлисудок! - Старший лейтенант Спірохін твердо тримав праву руку під козирком. Ремінець кашкета у нього був спущений під підборіддя. - Коли почалась стрлілянина, побоюючись нападу прлотивника, я з двома мобілізованими мною прлапорлщиками відтягнув мішок у кочегарлку, де по суботах наші офіцерли спалюють попрлизначувані для знищення секрлетні документи, поклав його в пічку і прлиготувався знищувати, чекаючи нападу прлотивника. Але прлотивник не з’являвся, я послав на рлозвідку прлапорлщика і він, поверлнувшись, доповів, що особовий склад упрлавління на чолі з вами, товарлишу генерлал-майорл, вишикований у вестибюлі на перлшому поверлсі…