Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Усі заходились дружно ляпати себе по стегнах і сідницях.

Майор Бузина не поворухнувся.

Капітан Вареник простягнув руку:

- Мій, товаришу генерал.

Пальці у нього дрібно тремтіли.

- Війна почалася? - запитав він у генерала, який стояв зліва.

Генерал, який стояв посередині, відповів:

- Не виключено, - і повернув йому пістолет.

Майор Бочонкін з «єврейського» відділу теж підтвердив генералові Свєткову, що бачив, як кілька озброєних есесівців, але не «вальтерами», а «шмайсерами», вилазили вони з чорного «опель-капітана» прямо навпроти центрального входу в КДБ:

- Точнісінько такий «опель», як у Штірліца, тільки чорніший. Один німець був у погонах штандартенфюрера, здається, інших не примітив. Тільки їх було не три, а чотири. Три заскочили в будинок, а четвертий шпурляв гранати.

- От-от, - сказав капітан Вареник, показуючи пістолетом на майора Бочонкіна.

Майор Бочонкін побачив наведену на нього зброю, заплющив очі і завмер.

Усі теж завмерли, помітивши, що запобіжник на пістолеті зсунутий донизу, і капітан Вареник вказівним пальцем торкається за курок. Рука у капітана трусилась разом із пістолетом.

- Може бути, товаришу генерал, що чотири. - Капітан Вареник, махаючи пістолетом, повернувся до генерала Свєткова. - Три стріляли, а четвертий шпурляв гранати. Тільки я бачив трьох, а не чотирьох.

Пістолет в руці капітана Вареника підстрибував.

Генерал Свєтков дивився на дуло пістолета, як трусик у пащу удава, і відчув, як щось мокре потекло у нього з внутрішнього боку стегон вниз у чоботи.

Першим оговтався полковник Бердиш.

Він остережно, як комишовий кіт, бокоса підійшов до капітана Вареника і ввічливим голосом, теж з боку, тихо попросив його віддати пістолет:

- Спокійно, спокійно, капітане, я візьму на одну хвилинку вашу зброю, а то ця штука ненароком ще раз може вистрілити, - попередив він.

Капітан Вареник не став сперечатись і віддав пістолет.

Усі полегшено зітхнули. Капітан Вареник помітив, що усі три генерали стояли у напружених позах і заплющеними очима.

Полковник Бердиш вийняв обойму - в обоймі не вистачало чотирьох патронів.

- Тричі стріляв? - запитав він у Вареника.

- Не пам’ятаю, - відповів Вареник.

Полковник Бердиш опустив пістолет дулом униз, відтягнув рамку, відпустив її і підняв з підлоги виштовхнутий викидачем патрон з патронника. Патрон він утопив в обойму, клацнув курком і поставив пістолет на запобіжник. Обойму полковник Бердиш тримав окремо.

- Тепер порядок, - сказав він задоволено.

Усі присутні у вестибюлі знову полегшено зітхнули. Генерали розплющили очі. Капітан Вареник дивився на того, що стояв посередині.

- Який порядок?! Цей малахольний капітан ледве мене не підстрелив!!! - обурився генерал Свєтков, відчуваючи, як тепла рідина хлюпає у нього в чоботах. І, рвучко відібравши у Бердиша зброю капітана Вареника разом з обоймою, швидким кроком пішов з нею до кабінету відповідального чергового КДБ УРСР. Звідти менше, ніж через хвилину, повернувся з одягнутим у військово-польову форму начальником 6-го відділу КДБ УРСР полковником Кондратьєвим. Під лівою рукою Кондратьєв тримав чорну течку, сягнистим кроком він ішов попереду.

- Товаришу полковник, розберіться з цим капітаном, він мене ледве не пристрелив! - навздогін Кондратьєву волав Свєтков. - Каже, що німці напали на КДБ, і майор Бочонкін каже. Він каже, що стріляв у німців, жодного трупа немає, а коли ми звільнили КДБ від німців, хотів мене застрелити! Може, він з німцями заодно! - Обличчя у генерала Свєткова було червоним, і руки ще трусились.

- Зараз допитаю, - неуважно сказав полковник Кондратьєв і підбіг до начальника мобвідділу полковника Савченка, який зі своїми офіцерами теж підійшов у вестибюль. Полковник Кондратьєв щось прошепотів йому на вухо, полковник Савченко дав якусь команду офіцеру мобвідділу капітану Левченку, і той притьмом побіг у напрямку кабінету відповідального чергового КДБ УРСР.