Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майор Бузина кинув шинелю в калюжу за бордюр, туди ж шпурнув і кашкета, підошвами затоптав дим, яким чаділа шинеля, і вже по тому витер спітніле чоло.

«З вогнегасником було б легше, - подумав він, - та де ж візьмеш того вогнегасника, коли те стерво Вареник, правдоподібно, взяло під приціл вхідні двері, і в будинок не прорвешся ні з посвідченням, ні з пістолетом, та ще й без набоїв. Якби була ще одна пляшка, то, можливо, й можна було прорватися, алеж водій - не менше стерво, ніж капітан Вареник - втік. А де моє посвідчення і пістолет?»

Майор Бузина згадав про речі, які для чекіста повинні бути найдорожчими з матеріальних речей, і заходився ляпати себе по грудях і сідниці. Фляжка і посвідчення були на місці, кобури з пістолетом на сідниці не виявилось - вона разом з портупеєю лежала на хіднику. Майор Бузина знову засупонився, про всяк випадок став збоку від дверей і став чекати підходу основних сил, не наважаючись поки що заходити у будинок.

Минуло кілька хвилин, і до ґанку центрального входу з боку вулиць Ірининської та Малопідвальної почали потроху збиратись працівники, а з ними і генерал Свєтков з ґулею на лобі.

Біля Свєткова стояв майор Забара із знайденим ним генеральським кашкетом.

Майора Бузину оточили полковник Бердиш, полковник Проклов, майор Нежердецький, майор Бочонкін, майор Забара, капітан Майоренко та ще з двадцять офіцерів, які залишились зі своїм командиром на Ірининській, а не побігли в газарді пострілів і пожежі вниз провулками Михайлівським і Тараса Шевченка аж до площі Жовтневої революції, куди чкурнула основна частина офіцерів Управління.

Ті ще не підтяглись.

«Що трапилось?» - допитувалися усі одне одного.

Ніхто нічого не знав.

Генерал Свєтков упізнав майора Бузину і сіпнув його за рукав гімнастерки:

- Товаришу Бузина, як ви опинились в епіцентрі і що ви тут робили у такому вигляді?

Майор Бузина, важко дихаючи, доповів:

- Прибув за одну хвилину і вісімнадцять хвилин,… секунд, - поправився він, - до встановленого терміну прибуття по тривозі. Побачив пожежу, відчув обов’язок, кинувся із шинелею на полум’я і подолав. Опріч полум’я і диму, нічого не видів. Поніс втрати, а саме - спалену шинель і пошкодженого кашкета, які відновленню не підлягають.

Майор Бузина показав на свої речі, які лежали у калюжі під бордюром.

Навкруги стояла тиша, тихо було і у вестибюлі.

- Ви, товаришу Бузина, зайдіть і подивіться, яка там обстановка всередині.

Генерал Свєтков підштовхнув майора Бузину у напрямку дверей.

Майор Бузина остережно зробив крок, заглянув до вестибюлю, повернувся і сказав:

- Немає нікого, один Вареник лежить на столі.

- Вареник чи лимонка у вигляді вареника? - перепитав Свєтков.

- Натуральний Вареник, - впевнено відповів майор Бузина. - Капітан Вареник з комендантського відділу, який осісьо обіймав пост чергового по КПП.

- Тоді і я подивлюсь, - сказав генерал Свєтков, зайшов до вестибюлю, а за ним і всі його підлеглі, які підтягнулись до будинку КДБ.

За столом, напівлежачи, сидів капітан Вареник. Очі його дивилися у різні боки, замість одного генерала Свєткова він побачив трьох генералів, які оточили його стіл, підскочив і розгубився ще більше.

- Що трапилось, товаришу капітан? - одночасно запитали у нього усі генерали. Роти у генералів теж одкривались одночасно.

Капітан Вареник зосередив погляд на тому генералові, який стояв посередині, з трудом роззявив рота і почав белькотати щось про трьох есесівців, які заскочили в будинок і почали стріляти зі своїх «вальтерів».

Опріч столу валявся пістолет.

Генерал Свєтков підняв його, роздивився і визначив, що то був не «вальтер», а «пістолет Макарова».

Він глянув на майора Бузину і запитав:

- Чий?

«Можливо, Бузина і загасив пожежу, проте це не зніме з нього відповідальності за втрату табельної зброї», - зметикнув він і став чекати, поки майор Бузина зізнається.